У проголосованих Верховною Радою змінах до держбюджету на цей рік повністю збережено державну підтримку АПК з видатками на суму в 4 мільярди гривень за ключовими напрямами: тваринництво, фермерство, садівництво, компенсація вартості сільськогосподарської техніки та компенсація відсотків кредитів. Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Ігор Петрашко прокоментував, що основні програми орієнтовані на підтримку, насамперед, малих сільгоспвиробників і фермерів, розвиток локальних ринків збуту й відкриття нових експортних ринків, а цьогорічна підтримка дозволить залучити близько 14,7 мільярда гривень інвестицій в економіку України та створити понад 85 тисяч нових робочих місць.

Я не схильний довіряти цифрам прогнозованих інвестицій, які звучать з вуст чиновників, але визнаю: щодо АПК можна сумніватися найменше. Ця сфера стала драйвером економіки України й формує основну частину вітчизняного експорту. Наприклад, у 2019 році експорт продукції АПК становив 22,15 мільярда доларів, імпорт – 5,73 мільярда доларів, а позитивне сальдо становило 16,4 мільярда доларів.

А ще, як прийнято казати, світ уже не буде колишнім, і треба усвідомлювати, що основні потреби країни слід забезпечувати внутрішніми силами. Водночас важливо, що в сільському, лісовому та рибному господарстві зайнято майже 3 мільйони працівників, а від аграрного виробництва залежать доходи 4,5 мільйона жителів сільської місцевості, що мають земельні частки (паї) та здають їх в оренду сільськогосподарським товаровиробникам. Отже, держпідтримка має на меті ще й полегшити соціально-економічну кризу в сільській місцевості.

Утім, хочу додати, що полегшувати життя села слід не лише в такий спосіб.

Жителів сіл за останні 20 років в Україні стало на чверть менше. Було 16, а стало 12 мільйонів, причому й з цих дванадцяти в останні роки молодь здебільшого виїжджає на заробітки за кордон. З початку цього століття припинили існування понад 400 сільських населених пунктів.

Скажуть, що такий процес відбувається не тільки в нашій країні, але й у розвинених країнах, оскільки сучасне сільське господарство, де людей замінює техніка, а коли треба, підприємці наймають сезонних працівників, менш потребує важкої праці.

Згідно з дослідженням, проведеним фахівцями з Інституту німецької економіки в Кельні, у Німеччині теж спостерігається разючий контраст між містом і селом. Але, на відміну від України, виявилося, що сільські жителі в Німеччині мають вищу купівельну спроможність, ніж городяни.

У німецькій сільській місцевості частка населення з низькою купівельною спроможністю становить 14%, тоді як у міських поселеннях – 22%. Таку різницю економісти пояснили двома причинами. По-перше, ціни в містах на 6% вище, ніж у селах, і при однаковому рівні доходу сільський житель може дозволити собі більше, ніж містянин. Друга причина – демографічна: у містах значно вище частка населення, що належить до так званих “груп ризику” й має низьку купівельну спроможність. Такими вважаються: домогосподарства, де проживає щонайменше один безробітний; батьки, які виховують дітей самі; громадяни, які не мають сім’ї, а також сім’ї мігрантів. У містах ці групи становлять майже дві третини населення, а в сільській місцевості – менше половини.

У нас ситуація з купівельною спроможністю прямо протилежна. Сукупні доходи й витрати, які постійно відображаються в звітах Держстату, значно змінюються в гіршу сторону якраз від великого міста до дрібнішого і, нарешті, до села. Рівень бідності визначається споживанням – бідними вважаються домогосподарства, де на харчі витрачається понад 60% доходу. У селах таких половина.

За розрахунками Інституту демографії і соціальних досліджень Національної академії наук України, за цими даними у великому місті частка бідних становить 29,5%, у малому місті – 38,4%, а у сільській місцевості – 43,8%.

Водночас дослідники цієї наукової установи відзначають, що сільські жителі насправді бідні не стільки за монетарними характеристиками, скільки, насамперед, за відсутністю доступу до об’єктів соціальної сфери й інфраструктури, а, крім того, за якістю житлового фонду. (З тією ж Німеччиною марно й порівнювати!).

Україна, як соціальна держава, насправді нічого не здійснювала досі та навіть не передбачає здійснювати в найближчому майбутньому, щоб централізовано вирішити саме цю проблему.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram