Можливість для Путіна балотуватися на президентську посаду необмежену кількість термінів, про що поправку до Конституції Росії ухвалила Державна дума, є нічим іншим, як державним переворотом. За цю поправку проголосували 380 депутатів, проти – 43 й один депутат утримався.

Тепер Путін не тільки залишиться на президентській посаді після 2024 року, для нього гарантовано, що він не покине свій кабінет живим. Це стало апотеозом “російської демократії”.

Також гарантовано, що Путін і далі продаватиме в Європу російські природні ресурси, гнатиме трубопроводами газ і нафту, і в такий спосіб отримуватиме необхідні для розпалювання нових війн по всьому світу кошти, водночас зменшуючи постійно громадянські свободи для пересічних росіян.

Наразі ми можемо спостерігати за утвердженням в Російській Федерації “шахрайської демократії”, яка, за задумом її засновників, має полягати в тому, що шляхом нібито демократичного голосування, можна ухвалити будь-яке найабсурдніше політичне рішення. Необмежені терміни для президента більше нагадують монархію. То чому б тоді Путіну просто не назватися “королем” або “царем”? Адже насправді це мало що змінить.

Тепер Путін навічно “політично забальзамований” у президентському кріслі. А в комплекті з так званою “конституційною реформою” це рішення не що інше, як вирок для 140 мільйонів росіян до бідності, засилля репресивних спецслужб і незаконного перебування Путіна при владі принаймні до 2052 року. Тоді Путіну (чи одному з його численних клонів), буде 100 років і виявиться, що він вже президентить більше половини століття. Але ніхто тут Росії допомогти не може.

Хоча моторошне рішення Держдуми тільки повертає давню кремлівську традицію – тиран має залишатися у своєму кріслі доти, доки соратники не покличуть до його тіла бальзамувальника. А в путінській системі влади настільки все між собою тісно пов’язано, що Путін буде звільнений від влади лише тоді, коли подільники винесуть його з Кремля вперед ногами. Причім уся політична мафіозна еліта залишиться на своїх місцях.

Але чому б не зафіксувати в Конституції, що Путін зобов’язаний перебувати на посаді президента довічно? Тоді це питання було би чітко врегульовано, і не потрібно далі адаптувати Конституцію Росії під путінські політичні потреби, чи проводити постійно “вибори” з наперед підтасованими результатами.

Хоча це типова поведінка диктаторів. Закріплення за собою довічної влади, інакше надто велика ймовірність потрапити до в’язниці. Це не питання відповідальності перед країною і навіть не чіпляння за владу, Путін просто не може дозволити собі “здати” владу – це для нього занадто небезпечно.

Він повинен залишатися на посту, щоб зберегти свої повноваження та недоторканність. В іншому разі, він нестиме відповідальність за численні злочини, які скоєні за час перебування на президентській посаді, –­ корупцію та незаконне збагачення, зловживання владою, політичні вбивства, військові злочини в Чечні, гібридну війну в Україні та проксі-війну в Сирії.

На Путіна вседозволеність, яку він отримав унаслідок довготривалої узурпації влади, діє в багато разів сильніше, ніж героїн чи будь-які інші найсильніші наркотики. Адже він давно вже став владоманом, а від цього вилікуватися неможливо.

Утім, щоб поставити узурпатору правильний діагноз, можливо, варто було би вдатися до залучення для цього “політичного психіатра” чи “конституционного геронтолога”. Оскільки де-факто йдеться вже про встановлення в Росії самодержавства. Скидається на те, що Росія застрягла десь між Середньовіччям і сучасністю.

Стара еліта КДБ, у зв’язці з криміналітетом, при(х)ватизувала державу Росія на свою користь, і після такого голосування у фіктивному парламенті – Держдумі, цілком можна говорити, що сьогодні в Російській Федерації остаточно демонтовані останні завоювання “перебудови” Михайла Горбачова.

Усе, що сьогодні відбувається в РФ, є відголоском того, що Росія не мала ні епохи Відродження, ні епохи Просвітництва, ні закріплених наслідків перемоги буржуазної революції, ні демократичних традиції, ні верховенства права, ні свобод особистості, ні прав людини.

Історична невдача Росії полягає у тому, що тоталітарні й авторитарні методи правління, завдяки своєрідному рабськи-покірному менталітету переважної більшості її населення, там сприймаються, як належне.

Протягом століть на московських територіях більшість людей не могла бути сформована, як незалежні від влади індивіди, і тому там домінувала колективна психологія підкорення волі сильнішого. Отже, такі характеристики самодостатньої особистості, як самостійність, особиста відповідальність і воля до прийняття рішень сформуватися не могли. Це було й за царизму, а особливо збільшилося за комуністичного тоталітаризму, коли після більшовицького жовтневого перевороту, шляхом знищення мільйонів найкращих людей, було досягнуто рабської покірності та пасивності, що повністю усувало рештки залишкової особистості.

Власне, цією вродженою покірністю та політичною пасивністю і скористався Путін, проводячи свою остаточну антиселекцію, завдяки якій більшість російського населення воліє залишатися у ролі відсторонених спостерігачів, не бажаючи розвиватися політично й ігноруючи взаємозв’язок прав та обов’язків громадян країни у якій вони живуть.

У Кремлі, затіявши гібридну війну з Україною, порахували, що підпорядкувавши собі українські землі, вони легко перенесуть путінські тоталітарні порядки на нашу територію.

Тому сьогодні битва між Росією і Україною відбувається не тільки за українське історичне майбутнє, а й за те, якою може стати Українська держава, після того, як повністю позбудеться російських згубних ментальних впливів, що, разом із чужинською мовою і “культурою”, більше трьох сотень років силою нав’язували українському народу.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram