Чи не щодня з’являються новини про проблеми з перетворенням районного рівня і конфліктною ситуацією з передачі майна від “старих районів” у “нові громади”. На жаль, це є результатом того, що впродовж 2020 року не було визначено всіх необхідних законодавчих норм щодо повноважень районного рівня управління – райрад та РДА в умовах нового адміністративно-територіального устрою.

Тягнули до виборів і ухвалили чергові “компромісні” рішення, які по суті просували ті, хто представляє великі міста і для яких доля сільських територій не цікава. Так само вела себе низка “політичних експертів”, які стверджували, що районний рівень – це зло і райради потрібно ліквідувати.

На жаль, окрім великих міст із високою концентрацією населення і ресурсів на невеликих площах, є сільські територіальні громади з величезною територію і низькою щільністю населення. Жителі у цих територіях також є рівноправними українськими громадянами і мають право на базові послуги, як і жителі міст. І це слід враховувати і політикам, і державним діячам. Частину таких послуг вони самостійно не можуть надати – наприклад громадський транспорт. Але він потрібен. Маршрутки, які є звичайним бізнесом, питання не вирішать через нерентабельність, а про людей слід дбати. Те ж саме стосується людей літнього віку без опіки, мистецьких та спортивних шкіл. Тому рано чи пізно доведеться цим займатися, але до того часу частина “районного майна” уже пропаде безповоротно і доведеться відновлювати інфраструктуру, шукати спеціалістів, додаткові ресурси. А варто було лише діяти згідно концепції реформи і ухвалювати рішення вчасно.

Читайте також: Як згуртуватися для розвитку?

Взагалі держава взагалі і органи влади зокрема для того існують, щоб надавати людям суспільно важливі послуги, без яких ніяк, і рентабельність за якими недостатня для того, щоб цим займався приватний бізнес. Саме тому в Європі ви можете бачити електрички, де на весь потяг їде двоє людей, але потяг їде. Їде тому, що держава відповідальна за забезпечення сполучення між її територіями, незалежно чи є тут прибуток, чи ні. Так само метро, трамваї, автобуси – все, що працює на суспільні потреби є муніципальною чи державною відповідальністю.

Так, муніципалітет може віддати це в управління приватній компанії і буде зі свого бюджету доплачувати кошти, щоб усе їздило. В нас якось так сталося, що всі органи влади раптом захотіли, щоб публічні послуги, які вони мають надавати суспільству апріорі, давали прибуток. За таким підходом нам не потрібні органи публічної влади, які ми утримуємо за свої податки. Такі органи – не є богадільнею, де отримують гроші просто за те, що ти там сидиш чи лежиш. Тому хочеться, щоб наші політики, урядовці, міські і сільські голови зрозуміли природу своїх повноважень, свою місію у творенні згуртованого суспільства у частині доступності міст, сіл, регіонів держави, витрачали бюджети на забезпечення цієї місії, а не на піарні будівництва чи передвиборну благодійність. Громадський транспорт, залізниця і пошта – це обов’язок публічної влади, а не спосіб заробітків. Держава, яка не надає послуги суспільству, приречена.