Читайте також: Де ховаються друзі Путіна: Західна Європа

Греція

Ніколаос Міхалоліакос (Золотий світанок)

У Греції симпатиків Путіна можна відшукати і серед правлячих, і серед опозиційних сил. Зокрема, Прем’єр-міністр Греції Алексіс Ципрас, що представляє партію «Коаліція радикальних лівих СІРІЗА», критикує санкції проти Росії та періодично зустрічається з російським президентом. Ципрас також неодноразово заявляв про бажання отримати фінансову підтримку Москви, однак далі риторики справа не йшла – вочевидь, на заваді цьому стояли побоювання втратити фінансування з боку ЄС.

Однак справжньою «п’ятою колоною» Москви у Греції можна вважати крайньо праву політичну силу «Золотий світанок», яку регулярно звинувачують в неонацизмі та насильстві проти своїх політичних опонентів: її лідера Ніколаоса Міхалоліакоса півтора року навіть тримали під арештом за звинуваченнями у причетності до вбивств і нападів на критиків партії та мігрантів. На своєму сайті «Золотий світанок» постійно публікує заяви про необхідність налагодження дружніх стосунків з Росією та скасування санкцій проти неї, а представники парії періодично відвідують Москву для участі в зустрічах праворадикальних сил. «Золотий світанок» – один із фаворитів російського ідеолога «євразійства» і російського імперіалізму Олександра Дугіна. Перебуваючи у в’язниці, Міхалоліакос нібито отримав від Дугіна лист, у якому росіянин висловив своє захоплення ідеологією грецької партії.

Сербія

Томіслав Ніколіч

Нинішній президент Сербії Томіслав Ніколіч давно зарекомендував себе симпатиком офіційної Москви. У 2007 р., ще будучи спікером сербського парламенту, він закликав приєднатись до Союзної держави Росії та Білорусі – своєрідної конфедерації двох країн, утвореної в 1999 р., замість того, щоби зближуватись із ЄС. Після свого обрання президентом у 2012 р. Ніколіч продовжив гнути проросійську лінію, заявляючи про необхідність поглиблювати зв’язки з Росією і наголошуючи на історичній дружбі сербського народу з російським. Зрештою, саме Путіна Ніколіч назвав своїм «найкращим другом» серед усіх іноземних колег, з якими йому доводилось мати справу. Від дрейфу в бік Москви Сербію утримують переважно церемоніальні повноваження її президента, тоді як справжня влада зосереджена в руках голови уряду Александара Вучича, який сповідує проєвропейські погляди.

Болгарія

Волен Сидеров (Атака)

У 2012 р., аби ні в кого не виникало сумнівів у його політичних симпатіях, лідер націоналістичної партії «Атака» Волен Сидеров подарував Путіну на його день народження почесний знак болгарського парламенту, значок власної партії та свою книгу «Основи болгаризму». Після того Сидеров не уникав нагоди підтверджувати свою прихильність до російського президента: у 2015 р. він відвідав військовий парад в Москві, приурочений до 9 травня, а в квітні 2016 р. заявив про намір офіційно запросити Путіна в Болгарію. Цілком закономірно, Сидеров також виступає за скасування антиросійських санкцій. Окрім виражених проросійських поглядів лідер «Атаки» відомий у своїй країні регулярними проявами ксенофобії по відношенню до етнічних меншин, зокрема ромів.

Проросійські погляди приписують і новообраному президентові Болгарії Румену Радеву, який також приєднався до закликів скасувати санкції проти Росії. Однак він також виражає прихильність до європейської та євроатлантичної інтеграції Болгарії, що не дозволяє дати йому однозначну характеристику.

Угорщина

Габор Вона та Бела Ковач (Йоббік)

В Угорщині найбільш послідовно відстоює інтереси офіційної Москви партія «Рух за кращу Угорщину», більш відома за скороченою назвою «Йоббік». Лідер цієї праворадикальної сили Габор Вона неодноразово ратував за посилення зв’язків із Росією, а цього року навіть підтримав ідею укладення «великої угоди» між новообраним Президентом США Дональдом Трампом і Путіним, яка би передбачала створення російської сфери впливу. «Йоббік» періодично звинувачують в отриманні фінансування з боку Москви, однак Вона називає ці закиди «урядовою пропагандою».

В налагодженні контактів з Кремлем лідеру своєї партії допомагає депутат Європарламенту від «Йоббіка» Бела Ковач. Ковач, зокрема, організував візит Вони до Москви у 2013 р., де той зустрівся з Дугіним. Крім того, Ковач регулярно брав участь в легітимації «виборів» і «референдумів» у окупованих Росією регіонах в якості спостерігача, в тому числі під час фейкового референдуму в Криму. Діяльність Ковача не пройшла непоміченою – у 2014 р. угорська влада звинуватила його в шпигунстві на користь Росії. У 2015 р. з Ковача зняли недоторканність, однак далі розслідування не просунулось.

Характерно, що приязні стосунки з Путіним має і Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Орбан – один із основних критиків антиросійських санкцій всередині ЄС і, на відміну від інших голів держав-членів ЄС, продовжує регулярно зустрічатись із Путіним навіть після початку російської агресії проти України.

Чехія

Мілош Земан

Екстравагантний президент Чехії Мілош Земан відомий не лише своєю лайкою в прямому ефірі та пристрастю до алкоголю. Земан також – украй довірлива людина, адже повірив словам Міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова про те, що в Україні немає російських військ. Його погляди також дивовижним чином узгоджуються з російською пропагандою: Земан звинувачує Україну в тому, що нею керують «фашисти», які намагаються інтегрувати країну в ЄС в обхід думкам населення. Подібно до інших друзів Путіна Земан регулярно критикує санкції Заходу проти Росії та зустрічається з російським президентом за різних нагод, постійно наголошуючи на необхідності покращувати стосунки з Росією. Російська сторона не лишається в боргу: російські ЗМІ раз по раз тиражують заяви чеського президента. На щастя для України, в Чехії, як і в багатьох інших країнах Східної Європи, ключовою державною посадою є прем’єр-міністр, а не президент.

Словаччина

Маріан Котлеба (Котлеба — Народна партія наша Словаччина)

Лідер ще однієї крайньо правої партії власного імені Маріан Котлеба демонстрував свою прихильність не лише до Путіна, а й до Віктора Януковича. У січні 2014 р., в розпал Євромайдану, Котлеба написав Януковичу лист, в якому закликав того не піддаватись «впливу ЄС» і «агресії НАТО» та опиратись спробам «закордонного перевороту». Свої проросійські погляди Котлеба регулярно виставляє напоказ, як-то у травні 2016 р., коли його партія вивісила російський прапор у місті Банська Бистриця під час візиту туди пропутінського байкерського клубу «Нічні вовки». Партію Котлеби також звинувачували в фінансуванні з боку Москви, хоча самі партійці, зрозуміло, це заперечують. Водночас, як і багато представників праворадикальних партій, Котлеба поєднує проросійські сентименти зі своєрідним ставленням до історії власної держави: він, зокрема, неодноразово демонстрував прихильність до фашистської Словацької республіки 1939-1945 рр., яку контролювала гітлерівська Німеччина.

Польща

Матеуш Піскорський (Зміна)

Прихильників Путіна можна відшукати навіть у виражено антиросійському польському політичному середовищі. Там цю роль відігравав лідер дрібної партії «Зміна» Матеуш Піскорський. Піскорський був спостерігачем під час «референдуму» в Криму та регулярно відвідував територію «Донецької Народної Республіки» й «Луганської Народної Республіки». Більше того, Піскорський навіть запрошував лідерів сепаратистів на з’їзд власної партії, що відбувся в лютому 2015 р. Вочевидь, саме за такі заслуги Піскорського періодично запрошували на російський телеканал «Russia Today». Недовга політична кар’єра Піскорського обірвалась у травні 2016 р., коли Агентство внутрішньої безпеки Польщі затримало його за звинуваченнями в шпигунстві на користь Росії.

Молдова

Ігор Додон

Перемога проросійського кандидата Ігоря Додона на президентських виборах 2016 р. в Молдові прикро вразила більшість українського політикуму. Під час виборчої кампанії Додон, зокрема, заявив, що Крим належить Росії, чим мало не накликав на себе заборону в’їзду на територію України. Уже в статусі глави держави Додон виступив за скасування Угоди про асоціацію Молдови з ЄС, яка нібито не принесла його країні нічого корисного, та набуття статусу спостерігача в контрольованому Москвою Євразійському економічному союзі. На своїй новій посаді Додон устиг зустрітись із Путіним, якого він вважає прикладом сильного лідера, та підтвердити своє бажання поглиблювати стосунки з Росією. Однак, як і в Сербії та Чехії, Додон не може повноцінно втілити проросійську політику в життя, бо обмежений президентськими повноваженнями, які поступаються владі прем’єр-міністра країни.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram