“Коли ти вже зміниш роботу?” – це те, що травмує найбільше. На додачу: “Тобі треба вийти із зони комфорту”, “Я уже дві роботи змінив, а ти й досі сидиш у своєму офісі”, “Треба розвиватися, а не гибіти за таку зарплату”, “Знайди щось достойне”, “Відкрий собі справу і горя не знатимеш” тощо. Люди, які ненароком промовляють такі тривіальні фрази, часто не підозрюють, що наносять душевні рани тим, хто дійсно тривалий час працює на одній роботі, іноді – улюбленій, іноді – тій, яка не приносить морального чи фінансового задоволення.

Однак таким порадникам варто пам’ятати, що для когось змінити роботу – це більш-менш звична дія, а для когось – неймовірний стрес. З іншого боку, якщо хтось засидівся на одній роботі, значить йому так треба. Може йому необхідно погасити кредити, може йому ідеально підходить робочий графік, подобається колектив, звик до свого робочого місця та кактусів, хоче накопичити стаж роботи тощо. Зрештою, може невпевнений у своїх силах та боїться, що має недостатній рівень знань, щоб рухатися кар’єрними сходами або змінювати напрямок своєї діяльності.

Зараз у нашому суспільстві модно бути відкритим – до нової роботи, нових знайомств, нових проєктів тощо. І це – дуже правильно. Водночас не варто забувати, що не всі потребують нового. Не всі хочуть змінюватись і змінювати місце роботи. Їх усе влаштовує. Якщо вони сидять у своїй мушлі, значить вони саме зараз цього потребують. Може, з часом вони і захочуть поплюскатися в океані змін та можливостей, а може й ні. Це їхнє право та їхні вибір. Зрештою відсутність амбіцій – це не найгірша риса характеру.

Іноді краще засидітись на одній роботі, аніж взагалі не працювати. Це особливо знайомо тим жінкам, чиї чоловіки “виходять із зони комфорту” та роками сидять на дивані, очікуючи на роботу мрії. “Я вважала, що мій чоловік достойний кращого, отож він звільнився”, – сказала моя знайома. Гадаю, її теж підгризали: “Що там твій, нічого нового не знайшов? Чи тебе влаштовує, що він звичайний столяр (охоронець, вчитель хімії, продавець – що завгодно)?” Тепер 40-літній чоловік два роки взагалі ніде не працює та чекає, поки дружина повернеться із роботи та приготує йому котлети. Працював чоловік на нормальній роботі, заробляв гроші – тепер лінькує. А чого б і ні? Жінка трудиться, діти в школі – можна довше поспати та подивитися футбол.

Бувають і гірші варіанти, коли чоловіки від безробіття спиваються. І таких історій – мільйон. Побувайте в українських селах та подивіться, до чого призводить відсутність хоча б якоїсь роботи: алкоголізм, деградація, часто – роздратування чи злість, а то й фізичне насилля над іншими членами родини. Краще усе життя працювати на одній роботі, аніж таке. Правда, бізнес-тренери на своїх лекціях “Як вийти із зони комфорту та знайти роботу мрії” чомусь про це не розповідають. Вище голови не стрибнеш – іноді не варто забувати цей трохи гострий, однак чесний вислів.

Отож, якщо чоловік роками працює на складі чи охоронцем в супермаркеті та нічого не хоче змінювати – це його право. Його все влаштовує. Жінка, які розмовляє з чоловіком на тему зміни роботи з позиції тиску або “я краще знаю, як тобі жити”, тільки шкодить сімейним стосункам і, найімовірніше, розлютить співрозмовника. Про це розповіла психотерапевтка Світлана Прядун. За її словами, вести діалог треба обережно.

“Якщо ви бачите, що близька вам людина засиділась на одному робочому місці і, як вам здається, не зростає ані професійно, ані духовно, але вам дуже хочеться допомогти і втрутитися зі своїми порадами, то зверніть увагу на наступне:

1. Запитайте саму людину, чи все влаштовує саме її? Якщо відповідь “так”, то залиште поради собі, якщо “ні” – то можна задати наступне питання.

2. Чи хоче вона щось змінити у своєму житті? Знову-таки тільки відповідь “так” дозволяє нам щось пропонувати далі.

3. Тепер вже можна дослідити це питання детальніше і поставити наступне питання: “Хто або що може допомогти тобі рушити назустріч змінам, і що заважає”?

Так ви допоможете близькій людині знайти свої власні відповіді, які будуть правильними”, – порадила Світлана Прядун.

Обережно та послідовно – саме так треба розмовляти з тими, хто засидівся на одній роботі, і кому ви хочете допомогти. Якщо ви бачите, що людина не готова змінюватись – дайте їй спокій.

Особисто я не змінювала свою роботу вісім років. Це досить довго як для сучасної людини, але це був мій вибір. Хочу сказати, що мене травмували некоректні зауваження щодо того, що засиділась, ментально ще в Радянському Союзі, де все життя працювали на одному заводі тощо. Ці фрази не спонукали мене змінити роботу, а навпаки – дратували та змушували закритись. Усьому свій час. Одного ранку прокинулась і вирішила: “Пора”. Це трапилося, коли я була морально готова та підтягнула свій рівень знань.

Отже, дайте спокій тим, хто десять років не хоче змінювати роботу. Не самостверджуйтесь завдяки кепкуванням. Хочете допомогти – робіть це правильно та доречно. А загалом живіть своїм життям та дозвольте іншим робити власний вибір та власні помилки.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram