Дуже часто чую від різних експертів, що український Фейсбук – це унікальне явище, тут особливо видно наші національні недоліки та моральні вади. Проте ці експерти відверто маніпулюють. Нічого унікального та незвичайного в цій соцмережі немає: усі гострі суперечки, нескінченні діалоги, безглузді прогнози, рівень агресії тощо можна було побачити давним давно в інших місцях.

Уявімо собі звичайний автовокзал. Хтось собі тихенько куняє в залі очікування та періодично дивиться на табло, хтось гидить собі під ноги та матюкається, хтось чемно й спокійно обговорює із сусідом життя-буття, хтось хильнув зайвого та лементує на все горло, хтось висловлює претензії поганому сервісу, комусь тут найголовніше продати свій товар, а комусь аби знайти вільні вуха та розповісти про свої проблеми та негаразди.

Звичний автовокзал – це і є український Фейсбук. Тут життя клекоче всіма відтінками та характерами. Тут нескінченний потік незнайомих і знайомих облич із різних куточків України, тут суєта та поспіх. На автовокзалах ліпше від Фейсбуку видно наш національний характер, нашу ментальність. Автовокзал показує наш рівень культури, толерантності та психічного здоров’я. Тут видно кожного з усіма позитивними та негативними рисами характеру.

Варто лише потрапити на автовокзал, відразу бачиш гранульовану картину нашого сьогодення: тут ніхто нікого не чує, люди перебивають та перекрикують один одного, репетують і штовхаються. Хіба не так само відбувається у Фейсбуці? Хіба не так само відбувається на загальноукраїнському рівні?

На більшості приміських автовокзалів і досі пахне “совком”. Іноді, здається, що багато користувачів Фейсбуку застрягли в його залі очікування, де смердить потом, цвіллю та старістю. Старезні рипучі двері, слабе освітлення, вичовгана підлога, на якій важко знайти хоча б кілька цілих, а не потрісканих плиток, бруднючі стіни – і на сидіннях, які ще не відривали з “м’ясом”, сидять сердиті люди, від яких чуєш, що колись було смачне морозиво та дешева ковбаса. Вони сваряться між собою та клянуть нові часи. Такі ж любителі радянщини є й у Фейсбуці.

Декомунізація, декомунізація… А водії на автовокзалі й досі слухають шансон і вірять у дружні наміри Росії. А людям хоч би що: вони готові слухати мотиви “Третєго сєнтября”, аби тільки не дратувати водія своїми зауваженнями, аби тільки доїхати до своїх містечок.

Зараз модно говорити про хейтерів та тролів, які мешкають у Фейсбуці. Та на звичайному автовокзалі їх повнісінько. А яка це лексика та міміка! Якщо ви станете їхньою жертвою, то вам дійсно буде непереливки. Спробуйте, наприклад, у приміському автобусі відчинити вікно. Вас відразу зацькують ті, кому дує. Недаремно ця сценка є джерелом народної творчості – таке відбувається повсюдно. Або, наприклад, хтось просить пропустити його без черги до каси, бо запізнюється на автобус. Ця людина може зіштовхнутися зі стіною відвертої ненависті й озлоблення. А якщо ваша дитина почне капризувати в залі очікування? Вас можуть і зацькувати, і залякати, тобто сучасною мовою – захейтерити.

Агресія, злість, ненависть, істерика, паніка, нетерпимість у соцмережах – це такий собі віртуальний автовокзал. Нічого нового.

Пам’ятаєте, як раніше на приміських автовокзалах до людей підходили циганки зі словами: “Позолоти ручку, всю правду розкажу”? Жінки та чоловіки, розвісивши вуха, слухали різні “передбачення” на кшталт: “Бачу, що велике прокляття на твою родину йде від незнайомки із синіми очима та чорним довгим волоссям”. Прогнози наших політичних “експертів” у соцмережах нагадують слова приміських циганок: ніякої конкретики, одні емоції.

Варто говорити й про те, що на українському Фейсбуці, як і на будь-якому автовокзалі, потрібно бути уважним і зосередженим. Хтось може штовхнути в спину, хтось обматюкати, хтось обікрасти, а якась суперечка може призвести до того, що ви не встигнете на останній автобус.

Хоча не можна говорити лише про негативні аналогії. На автовокзалах трапляються і зворушливі моменти. Бувають випадки взаємодопомоги – як фінансової, так і моральної. Люди здатні об’єднуватися в ті чи інші моменти. Буває так, що випадковий пасажир, який сидить з тобою поруч, здатен, як ніхто, вислухати, дати необхідну пораду та вплинути на твоє подальше життя. А іноді на звичайніському автовокзалі може зародитися справжнє кохання. Зрештою в будь-якому місці можна зустріти, як хороших, так і поганих людей.

Отож можна сказати, що український Фейсбук – це звичайний автовокзал, де кожен пасажир має свою унікальну життєву історію, свій досвід та цілі. І хоча всі люди роз’їзджаються різними шляхами, різними містами, усе одно вони рано чи пізно зустрінуться на одному й тому ж місці. На тому ж вокзалі. На тому ж Фейсбуці.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram