На це питання голова Державної екологічної інспекції України Андрій Мальований, здавалося б, відверто відповів у новорічному інтерв’ю “Новому Врємєні. Бізнес”: “Бізнес із переробки сміття в Україні не може бути прибутковим через відсутність економічних стимулів і лобізму з боку власників полігонів ТПВ, які надають дешевші послуги із захоронення відходів”. Тобто, на сьогодні це економічно недоцільно, дешевше захоронити. Правда, далі чиновник окреслив перспективи: “Ми маємо прийти до того, коли максимум відходів повинні бути вторинною сировиною… 100% відходів повинні бути перероблені, 0% – захоронюватися”.

Що ж, мабуть, треба буде довго йти. Зважаючи на те, що Україна, як держава, взяла на себе зобов’язання перед ЄС щодо зменшення кількості захоронення відходів до 35% у 2030 році (згідно ЗУ “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року” та нормативно-правових актів ЄС, впровадження яких є обов’язковим для України, відповідно до Угоди про Асоціацію). Досягти 35% за 10 років – можливо, і виглядає оптимістично, а ось залишок у 65% тернистого шляху нашим онукам та правнукам ще долати і долати. Окрім того, потрібно розібратися, чи не вийде так, що перероблятися сміття на 70% буде на частині полігонів, а на частині – так і залишиться середньовічно-відстале “захоронення”.

Між тим, соціологи стверджують: за останні три роки питання зростання кількості відходів в переліку нагальних питань, які турбують населення нашої країни, вийшло на друге місце. Так вважає 47,6% серед опитаних громадян. А якщо б опитували тих, хто проживає поруч із різного роду сміттєзвалищами та полігонами, де купи сміття під відкритим небом щоденно отруюють навколишнє середовище і людей, відсотки були б ще переконливішими.

Здавалося б, міжнародні зобов’язання держави та очікування її громадян – це потужний важіль для того, щоб в Україні почали робити конкретні кроки у сфері поводження з відходами. Але ж чому, маючи такого “батога”, в Україні не будують спеціалізовані об’єкти з переробки (оброблення) відходів?

Ситуацію коментує Олександр Витвицький, керівник проєктів із енергоефективності та екології Агентства розвитку Дніпра:

“Я назву 5 факторів. По-перше, недостатні знання щодо існуючих і можливих технологій обробки відходів. Одним із ключових факторів, які впливають на будівництво в Україні заводів із обробки відходів є недостатні знання на місцях щодо сучасних ефективних технологій у сфері поводження з відходами. Різні іноземні та українські компанії лобіюють власні технології, вважаючи їх найкращими і ефективними. Останні 10 років активно лобіювалась технологія прямого спалювання (подібно до київського заводу “Енергія”), але з сучаснішим обладнанням і ефективною, і відповідно дорогою системою очищення викидних газів та води. Будівництво таких заводів потребує значні інвестиції (до тисячі доларів за переробку однієї тонни відходів; тобто вартість заводу потужністю 300 000 тонн – а саме така мінімальна потужність для міст мільйонників – буде складати 300 мільйонів доларів) та високих експлуатаційних витрат (тариф на таку послугу буде становити не менше 50 доларів за 1 тонну спаленого сміття). Ні місцеві бюджети, ні громадяни платити такі кошти нездатні, наприклад для міста Дніпра це буде коштувати від 300 до 500 мільйонів доларів, що непідйомним тягарем для місцевого бюджету. Крім того, пряма енергетична утилізація палива доцільна тоді, коли отриману енергію можна використовувати з користю для громади (чи це вироблення електричної, чи теплової енергії). На жаль, не у всіх громадах (окрім київської) вже створені умови для ефективної енергетичної утилізації. Тому створення таких умов буде потребувати залучення додаткових немалих коштів. Звісно, що такі вихідні умови ніколи не дадуть розвиток прямої енергетичної утилізації відходів, тобто будівництву заводів зі спалювання в Україні.

Проте, існують й інші технології переробки відходів. Наприклад, технологія механіко-біологічної обробки (МБО). І, на думку профільних експертів “Агентства розвитку Дніпра”, саме МБО найбільш придатна до впровадження в тих умовах, які склалися в сфері поводження з відходами в Україні. Глибина переробки при такій технології сягає від 60 до 90% (приклад Польщі). На її боці невисокий рівень інвестицій (від 100 до 250 доларів за 1 тонну перероблених відходів) та нижча вартість експлуатації (достатній тариф в межах 20-30 доларів за тонну перероблених відходів). І найголовніше – в різних куточках нашої України цю технологію можна підлаштовувати до специфіки відповідного регіону, вона може використовуватися і для великих, і для малих міст.

По-другее, незацікавленість та супротив конкретних людей та структур, які на сьогодні безпосередньо задіяні в системі збирання та захоронення відходів. Наявні ресурси та “правила гри” не стимулюють перехід від “примітивного” захоронення до переробки відходів.

По-третє, недосконале чинне законодавство. На жаль, держава, як центральний орган влади, дотепер не створила на законодавчому рівні умови та чіткі прозорі правила у сфері поводження з відходами. Наявність чітких правил для всіх стейкхолдерів дозволило б створити ринкові умови у сфері поводження з відходами, що надасть можливості зробити цю галузь цікавою та прибутковою для потенційних інвесторів.

Читайте також: У Києві встановили ще пів тисячі “дзвіночків” для сортування сміття

По-четверте, необґрунтовані тарифи на послуги з поводження з відходами (і в даному випадку необгрунтовано низькі, на відміну від тарифів на газ), низька екосвідомість та культура сортування у громадян. Ці фактори взаємопов’язані один з одним, адже ми маємо усвідомлювати, що безкоштовного в цьому світі нічого не буває. Принцип “забруднювач платить” діє у всіх розвинутих країнах світу. Ми вже потрохи звикаємо, що комунальні тарифи на опалення, електроенергію, водопостачання зростають. Так само і в сфері поводження з відходами ми маємо усвідомити, що для того, щоб вчасно вивозили сміття, а контейнери для збору відходів були охайними та сучасними, треба сплачувати відповідні кошти. Це ті речі у сфері поводження з відходами, з якими ми стикаємося майже кожного дня і вони найбільше нас турбують. Але є ще одна послуга – це утилізація і захоронення, існуючий тариф на яку на сьогодення не є відповідним. Захоронення відходів – найбільше “зло”, яке є у сфері поводження з відходами. 96% всього побутового сміття в Україні закопують у землю! Саме економічно обґрунтований тариф на оброблення дозволяє заводу не працювати собі в збиток та повернути вкладену інвестицію. “Більше сортуєш – менше викидаєш – то і менше платиш” – принцип, за яким працює увесь світ.

По-п’яте, слабка позиція місцевої влади. Досвід країн світу показує, що вирішення проблеми з відходами повністю залежить від місцевої влади (територіальної громади). У разі відсутності ринку, саме місцева влада має брати на себе відповідальність і вирішувати ці завдання.

В Україні в планах є будівництво об’єктів у Львові (ось-ось почнуть будувати), Хмельницькому (йде проєктування) та Дніпрі (йде узгодження з інвесторами). Тож, маємо надію на покращення ситуації”.