Пройшло тільки три з половиною місяці, а новообрані українські міністри вже масово скаржаться на малі заробітки на своїх посадах. Днями міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет заявив, що багато працівників уряду просять про підвищення зарплати. За його словами, у багатьох міністрів немає “фінансової подушки”, їм не вистачає коштів для утримання власних родин. Перед тим міністр юстиції Денис Малюська заявив, що його не влаштовує його зарплата, і він не виключає можливості переходу на іншу роботу.

“Останній місяць ми домовилися про надбавки. І багато з міністрів їх отримали. У мене вже приблизно 29 тисяч гривень. Якщо зарплата не підвищиться хоча б до 80 тисяч – надовго мене не вистачить”, – сказав він. За його словами, раніше його сім’я жила на 100 тисяч гривень у місяць.

Незадоволений своєю зарплатою й міністр економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов. Він розповів, що за три місяці роботи загалом отримав 93 122 гривень, тобто по 31 041 гривні на місяць.

“Моя позиція: я хочу отримувати таку саму зарплату як і всі інші міністри. Не більше й не менше. Зарплати мають бути такими, щоби чесна і висококваліфікована людина погодилась за неї працювати”, – написав він на своїй сторінці у фейсбуці.

А втім деякі ЗМІ пишуть, що Милованов нібито міг отримати премію за листопад у розмірі 236 тисяч гривень.

Для порівняння: заробітна плата міністерки освіти Ганни Новосад за листопад склала 55 тисяч гривень. Після вирахування податків вона отримала на руки 44 355 гривень, пишуть “Українські новини”.

Поки міністри міряються своїми зарплатами, прості українці відверто обурюються. У коментарях до новин вони навіть не приховують своєї люті. “На роботу нехай спробують поїздити на громадському транспорті”, “Хай поживе на мінімальну зарплату, кажуть хватає”, “Це яскравий приклад того, яка між нами велика прірва (між народом і владою)”, “Ляпаса вам від усіх вчителів країни”, “Ради експерименту пожили б тиждень на пенсію”, “Коли вже наїдяться тими зарплатами й нарешті подумають про простий люд?” – ось деякі думки українців, яким абсолютно не зрозумілі нарікання міністрів.

Звичайним громадянам вибитися зі злиднів буває дуже складно, тому для них міністерські заробітки – це надзвичайно великі гроші. Ось, наприклад, середня номінальна заробітна плата в Україні в жовтні 2019 року становила 10 727 гривень. А мінімалка цьогоріч становить 4 173 гривні на місяць. Найнижчий рівень зарплат зафіксований у сфері охорони здоров’я – 7 002 гривні, а середня зарплата в освітній сфері склала 8 118 гривень.

Отож навіть 20 000 тисяч гривень – це майже недосяжна мрія для багатьох українців, які мають вищу освіту. Особливо це стосується тих, хто проживає не в Києві, а в інших куточках України. Зрештою реальну картину нашої дійсності показує й кількість трудових мігрантів із нашої країни. Українці змушені виїжджати до інших держав, щоби прогодувати свої родини й забезпечити їх усім необхідним для нормального існування.

Отож цілком справедливо, що українці обурені “міністерськими іграми”. Утім, відкинувши емоції, варто подивитися на зарплату сумою 30-50 тисяч гривень з іншого боку: хіба цієї суми достатньо для престижного життя? Наприклад, вечеря в столичному ресторані коштує від 1 000 гривень. Міністрам потрібно відповідати певному стилю, купувати достойний якісний одяг, мати певні ґаджети тощо.

Чи вдасться чиновникам і звичайним українцям знайти порозуміння в цьому питанні? Чи є підстави говорити, що наші міністри повинні отримувати більші кошти за свою діяльність? Коментує політичний експерт, голова аналітичного центру “Вільний голос” Олексій Роговик:

“По-перше, заробітна плата чиновників у країні з бідним населенням – завжди болюча тема. Країна з обмеженим бюджетним ресурсом не може дозволити собі високі зарплати на держслужбі економічно та політично. Економічно через брак коштів, а політично через непопулярність підвищення заробітних плат чиновників на фоні низьких соціальних стандартів у країні. Тому ми маємо справу з замкнутим колом: багато чесних та професійних людей не йдуть на державні посади, бо в приватному секторі вони зароблять у 10 чи 20 разів більше. Тому їхні місця часто займають корупціонери та некомпетентні особи, які ухвалюють такі рішення, що роблять країну та її населення ще біднішими. Тому підвищення заробітних плат для всіх – це правильна мета. Головне питання: як і для кого?

По-друге, щодо залежності корупції від рівня заробітної плати. Не має сенсу про це говорити, якщо в країні не працює антикорупційна, правоохоронна та судова системи. В українських суддів зараз дуже високі заробітні плати, як і в керівників багатьох найбільших державних підприємств, але це аж ніяк не знімає питання їхньої політичної залежності чи участі в різноманітних “договорняках”. Поки в країні не впроваджені сервісні реформи та не запрацювала система реального покарання для корупціонерів, то зарплати цю проблему не вирішать. Це теж замкнуте коло: поки країна корумпована, то вона не здатна примножувати ресурси для збільшення заробітних плат. Тому зменшення рівня корупції – це пряме збільшення мільярдних надходжень до фондів заробітної плати”.

Олексій Роговик розповів, що можна вдіяти в цій непростій ситуації.

“1. Заробітні плати варто підвищувати для ключових менеджерів, але в адекватних пропорціях. Зарплати в мільйон чи понад пів мільйона гривень на місяць є неадекватними в теперішніх соціальних умовах. Тут має бути консенсус між ситуацією в державі й потребами реформістів у владі.

2. Заробітні плати варто підвищувати завдяки підвищенню ефективності держорганів, впровадження е-врядування та суттєвого скорочення державного апарату й ліквідації окремих держорганів.

3. Підвищення заробітної плати топчиновників має бути обґрунтоване результатами, яких вони досягли. Не фейковим піаром про псевдореформи, а реальним вимірюваним результатом.

Цілком очевидно, що єдиним природнім джерелом примноження бюджету є економічне зростання. А це – прямий наслідок успішних економічних ліберальних реформ, залучення іноземних інвестицій, спрощення життя та стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу. Тобто на державній службі має бути створена система мотивування чиновників щодо досягнення ними корисних для держави рішень. Деякі чиновники мають заробляти на свої амбіції щодо підвищення зарплат. І це, зокрема, означає й можливість очищувати держслужбу від осіб, що наносять державі шкоду. Корумпованість чиновників є такою ж проблемою, як і їхня неефективність. Тому до всіх чинних міністрів, що скаржаться на погані зарплати, є два питання. Якими корисними для держави рішеннями вони заслужили підвищення заробітних плат? Чому більшість країни здатна жити на середню зарплату багато років, а міністри не здатні інвестувати хоча б долю своїх втрат в успіх держави?”

Наостанок хотілося би акцентувати не та тому, що міністри просять більшої заробітної плати, а на тому, що деякі з них погрожують просто піти зі своєї посади. А де ж відповідальність перед українським народом? Де розуміння своїх обов’язків? Де бажання служити вірою та правдою? Сумно, що посаду міністра розглядають не з ракурсу високої місії, а з позиції звичайного заробляння коштів. Звісно, ми живемо в часи прагматиків, а не романтиків, проте простим українцям хотілося б, щоб міністри (і чинні, і майбутні) міркували не лише про власний добробут, а й про благополуччя всіх нас, українців, які отримують свої мізерні зарплати.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram