Весна – час для зниження цін на молоко. Щоправда – закупівельних. Селяни, порівнюючи ціну в п’ять-шість гривень, за котрою у них переробники купують літр молока, із ціною у 20-30 гривень за пляшку, але вже на полицях магазинів, висловлюють, скажімо так, нерозуміння. “Український інтерес” спробував розібратися у питанні.
На шляху від корови до кухні українця молоко проходить через три ланки: виробник, переробник та продавець. І кожен хоче “відкусити шмат пирога”, причому якомога більший.
Близько 70 відсотків молока в Україні виробляють одноосібні господарства – ті, котрі мають одну-дві корови і здають молоко переробнику за тією самою ціною у 5-6 гривень за літр. Зрозуміло, що з такими цінами про якийсь прибуток для селянина говорити важко. Саме тому, за словами експертів, щорічне поголів’я корів скорочується на 3-4%.
Інші 30 відсотків молочної сировини дають великі та середні господарства. Утім, їм не набагато легше, ніж селянинові. Адже чим більше корів, тим більше корму треба для їх утримання. Ось тут і постає питання посівних площ. Невеликим господарствам конкурувати з великими сільгоспвиробниками важко, однак більше виробників молока тривожить майбутній ринок землі. Бо, як передбачено в одному з проектів закону, землю купувати зможуть лише фізичні особи і не більше 200 гектарів. Це означає одне – загибель галузі, в один голос стверджують фермери. За їхніми словами, на одну корову потрібно не менше гектара землі. А рентабельність молочної ферми починається від 500 тварин. Отже, більшість просто змушена буде забити худобу і припинити діяльність.
Якщо ці питання – проблеми майбутнього, то нині ж виробники говорять про монопольну змову посередників і небажання держави втручатися в ситуацію. Вони наголошують на тому, що цього року закупівельні ціни на сировину почали падати на два місяці раніше, ніж було обумовлено сезонністю – ще у січні. Причому на всій території України. І це попри те, що рівень споживання молокопродуктів упав, тобто наявні неринкові чинники у ціноутворенні.
Окрім того, виробники нарікають. У цьому році їх зобов’язали сплачувати ПДВ, котрий вони не платили минулого року. Натомість обіцяли дотацію, але, за їхніми словами, її немає і в кращому разі якісь кошти від держави вони отримають не раніше травня.
Зі свого боку переробники заперечують існування картельної змови і говорять, що 50% у ціні їхньої продукції – це сировина, саме тоді, як у Європі ця цифра становить не більше 35 відсотків. Вони скаржаться на посередників, котрі стоять на шляху молока від виробника до переробника. Також додають, що у всьому світі ПДВ на молочну продукцію становить 3-5%, а в Україні – 20. Це теж суттєво впливає на ціну.
Продавці скаржаться на високі відпускні ціни та проблеми реалізації, адже молокопродукти досить швидко псуються, і це створює додаткові труднощі. Коло замикається.
Проте всі три ланки у ланцюгу “виробник-переробник-продавець” погоджуються, що проблема з виробництвом та реалізацією молокопродукутів таки існує й, принаймні, з тим, що їм необхідно сісти за стіл переговорів та знайти згоди щодо ціноутворення на всіх етапах.
Вони прагнуть допомоги держави, адже у Європі виробництво молокопродукції є збитковим, його дотують з державного бюджету.
На необхідності розробки державної стратегії наголошують і виробники, і переробники. Саме це було основною думкою прес-конференції, котру провели сьогодні Асоціація виробників молока та Всеукраїнська аграрна рада у Києві. До них долучилися переробники – Спілка молочних підприємств України.
А тим часом, поки триває цей конфлікт інтересів між виробниками, переробниками та продавцями, програє простий українець. Адже якщо ситуацію не виправити, Україна може просто втратити молочну галузь.
Микола Сатпаєв, “Український інтерес”
