У березні 2013 року, уперше в історії католицької церкви єзуїт став Папою Римським, Франциском І. Уперше в історії православної церкви Вселенський Патріарх Варфоломій І був запрошений та прибув на інтронізацію Папи. Там, у Римі, колишній вихованець Папського Східного інституту Грігоріанського університету ордену єзуїтів, Предстоятель Православної Церкви Вселенський Патріарх Варфоломій І повідомив журналістам, що сьогодні він бачить реальну можливість для возз’єднання Православної та Католицької Церков. У світлі цього процесу, що розпочався чотири роки назад, під час понтифікату Франциська І у Римі та Варфоломія І у Константинополі з’явилося реальне “вікно можливостей” для створення в Україні незалежної від Москви Помісної Церкви.

Не можна сказати, що таких можливостей не існувало й раніше. 2008-го року в Константинополі вже велися перемовини між Київською і Вселенською патріархіями на тему легітимації Української Православної Церкви Київського Патріархату. Однак, річ у тім, що на всеправославному рівні надання автокефалії ініціює для своєї частини та Церква, яка на цей момент є кіріархальною (“церква мати”), а не та чи ті Церкви, до яких протягом історії належала церковна структура, що претендує на автокефалію. Саме кіріархальна Церква повідомляє про своє бажання надати автокефалію своїй частині до Константинопольського патріархату, як до Церкви, що є першою за диптихом (список імен предстоятелів православних автокефальних Церков). Константинополь розсилає повідомлення про це всім Помісним Церквам. Після чого нова автокефальна Церква приймається до сім’ї Помісних Церков шляхом надання їй відповідного Томосу (указу). Якщо йдеться про українську церкву, то Російська Православна Церква Московського Патріархату, за розумінням цих обставин Москвою, є для Української Православної Церкви такою кіріархальною Церквою матір’ю. Але можливі варіанти.

Зокрема на Всеправославному Соборі 2016 року, у кулуарах ішлося про невизнання канонічного статусу Української Православної Церкви як частини Московського Патріархату, оскільки в Томосі про автокефалію Православної Церкви в Польщі, виданому в 1924 році, Вселенський Патріархат заявив, що не відмовлявся від своєї юрисдикції над Київською митрополією. Щодо ж Московської Патріархії Всеправославний Собор 2016 року дотримується Томосу 1589 року, за яким Україна не входить до складу Московського Патріархату.

Апріорі зрозуміло, що Московська церква ніколи не погодиться на утворення в Україні Помісної. Тому, напередодні Всеправославного Собору, у вересні 2011 року, пентархія (система главенства у християнській Церкві п’яти патріархів Рима, Константинополя, Александрії, Антіохії, Єрусалима) закликала Російську Православну Церкву дотримуватися своєї канонічної території “у тому вигляді, як вони визначені священними канонами та Томосами про заснування цих Церков”. Під час заснування ж Московської Патріархії Київська метрополія, як відомо, була частиною Константинопольської Патріархії, а не до Московської. На цьому ґрунті й велися переговори між Константинополем та Києвом у 2008 році.

Українській Православні Церкві Київського Патріархату було запропоновано підтвердити своє перебування у складі Константинопольського Патріархату у статусі Київської митрополії із наступним наданням їй автокефалії. За таких обставин Українська Православна Церква ставала б не лише канонічною, але й першою над церквою московською, бо Константинопольський Патріархат є першим у православному диптиху на відміну від Московського, який не входить до пентархії.

Ба більше, Київська Митрополія перетворювала б Константинопольський Патріархат на український, з огляду на те, що нині у Константинополя нараховується лише 60 тисяч вірних. А у разі реалізації плану Варфоломія І, зважаючи на кількість пастви під омофором Патріарха Київського та всієї Руси-України по всьому світу, більше ніж 90% єпископів Вселенської Патріархії було б з України! А у православній Церкві саме Синод єпископів ухвалює рішення, у яких Патріарх, як перший серед рівних, має лише один голос. У Києва з’явилися б додаткові підстави та можливості до ведення перемовин із світською владою Туреччини, що сьогодні, у ситуації війни з Москвою та окупації Криму, було б дуже і дуже доцільне.

Але 2008 року цей шанс було втрачено через позицію Києва. І це не зважаючи на те, що заради цієї мети, яка, як відомо, виправдовує засоби, Константинополь був згоден піти на загострення стосунків із Москвою. Подібний хід з його боку вже було випробуваний в Естонії, коли Константинополь прийняв у своє лоно Естонську Апостольсько-Православну Церкву, що в 1996 році нараховувала лише 7 тисяч вірних. Московська церква через те кілька років не поминала Вселенського Патріарха на богослужіннях, а входження Естонської Церкви до складу Константинопольського Патріархату не визнає й дотепер та не має з нею євхаристійного спілкування. Уявляєте на які кроки Константинополь був готовий піти б у разі позитивного рішення Києва!?

Чому ж тоді Київ не погодився на пропозиції Варфоломія І? Ми безумовно не можемо знати відповіді на це питання. За поясненнями Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета відмовитися від таких пропозиції Константинополя його змусили дві головні причини.

Перша – Варфоломій І обіцяв надати Київській Митрополії статус патріархії, але відмовлявся назвати конкретний термін такого надання. Це, на нашу думку, було тоді абсолютно неможливим, з огляду на те, як вихованці Грігоріанського університету дотримуються даного ними слова.

Друга, на думку Філарета, – умови повернення до складу Константинопольського Патріархату були гіршими за ті, що мала Київська Митрополія до XVII століття у його складі. У чому саме полягало погіршення цих умов Патріарх Київський не пояснив ні широкій громадськості, ні вірним Української Православної Церкви.

Минуло майже десять років. Можливо, українцям не доведеться чекати на зміну складу переговірників під час утворення Помісної Церкви в Україні. Зважаючи на результат візиту прем’єр-міністра України до Стамбула з’явилася надія, що Гройсману вдалося виступити посередником у процесі позитивного вирішення цього актуального для країни питання в умовах ведення нею війни з Росією.

Олександр Коваленко, релігієзнавець, спеціально для “Українського інтересу”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram