Цей чоловік, якому добре за сорок, щовечора бовваніє позаду зупинки громадського транспорту. Він чекає на автобус, який ходить за розкладом. Чоловік завжди тримається осторонь, місяць за місяцем він стає на одне й те ж місце, вичовгує той самий клаптик асфальту. У руці чоловік завжди тримає чорний поліетиленовий пакет із якимось дріб’язком.

Цікаво, у нього вдома склад поліетилену чи це один і той самий, просто гарно збережений і ретельно розгладжений? Цікаво, що ніколи не бачила в його руці мобільного телефону, а це для сьогодення дуже дивно. Цей чоловік завжди в одному й тому ж одязі – взимку незмінна чорна куртка, чорна шапка та чорні штани. Восени та навесні – усе в бежевих відтінках.

Навколо вирує світ, а дядько ніби й досі живе в якомусь мітичному “совку”. Усе його вбрання, звички, одноманітний розклад дня, вираз обличчя свідчать про те, що він ніби застиг у часі, цурається всього нового та прагне, щоб його ніхто не чіпав.

Саме такою, гадаю, і є одноманітність життя. Вона схожа на цього дядька – тьмяно, сумно, спустошено. Безкінечна одноманітність – це без перебільшення трясовиння, яке витягує з нас енергію та справжні мрії. Коли однаковісінькі дні-близнята складаються в роки нашого життя, то ми здебільшого перестаємо розвиватися.

Ми механічно виконуємо одну й ту ж роботу. Механічно йдемо додому одними й тими ж шляхами, механічно варимо картоплю, прибираємо кімнати тощо. Чим більше одноманітності, тим менше натхнення. Здебільшого ми самі себе заганяємо в пастку монотонності, з якої вибратися дуже непросто, адже для цього потрібно докласти певних зусиль. Набагато простіше жити за звичним усталеним розпорядком дня, де немає сильних емоцій.

А чи впливає одноманітне безбарвне життя на нашу психіку? Про це розповідає психотерапевт Денис Лавриненко:

“Всі ми, так чи інакше, прагнемо досягти стабільності в різних сферах свого життя. Ми намагаємося стабілізувати та підтримувати своє здоров’я. Тяжіємо до професійної стабільності, сталості контактів з іншими, зберігати силу власних цінностей і принципів. Багато хто вважає стабільність життя важливою умовою психічної стійкості. Та це не зовсім так.

Психічна стійкість проявляється радше у гнучкості та адаптивності до обставин і ситуацій, що постійно змінюються. І її важливою складовою є толерантність до невизначеності в різних сферах нашого життя. Тому стабільність, з одного боку, допомагає уникнути стресів, а з іншого – позбавляє нашу психіку можливості адаптуватися в умовах змін. Водночас стабільність не дорівнює одноманітності життя. Варто розуміти, що ми можемо зберігати життєву стабільність, кидаючи собі нові виклики, розширюючи зону свого розвитку”.

Денис Лавриненко зазначає, що наявність спонтанності є важливою ознакою нашого психічного здоров’я.

“Здорова спонтанність забезпечує стабільність життя в умовах невизначеності. Тож, як би дивно це не звучало, спонтанність – це саме та властивість, яку варто тренувати для відчування життєвої стабільності. Часто в процесі психотерапії зі своїми клієнтами я спрямовую роботу саме на це”, – сказав експерт.

Отже, для власного гармонійного розвитку потрібно насичувати своє життя новими знаннями. Розширювати свої можливості, вчитися бути адаптивним та зрештою уникати одноманітності.

Одного разу надибала в соцмережах на цікаву цитату: “Секрет щасливого життя полягає в тому, щоби ретельно планувати дні, а вечори залишати на волю щасливого випадку”. Гармонійне буття полягає в тому, щоб хоч іноді порушувати усталений спосіб життя та впускати до нього несподіванку. Буває так, що спонтанність не лише змушує нас стрепенутися-оживитися. А й відкрити щось цікаве, надихнутися, змінити роботу, побувати в дивовижних місцях тощо.

До речі, недарма в американських фільмах популярний такий сюжет: людина, яка живе розміреним та прісним життям, абсолютно випадково потрапляє в незвичну для неї ситуацію чи до неї чіпляється незнайома людина зі своїми проблемами. І от ця нудна людина розмірковує: “Навіщо мені це, навіщо порушено моє звичне розмірене життя?”

І вже згодом саме оцей день стає стартом нового життя. Людина окрилюється, пригадує свої справжні мрії, починає відчувати життя на смак. Скажете, що це все вигадки сценаристів? Насправді в реальному світі таке дійсно трапляється. Коли порушується одноманітність життя, тоді відкривається різноманітність світу. Людина починає бачити справжнє та отримує шанс змінитися.

Наостанок хочеться пофантазувати. От якась уявна шалена жіночка під’їде мотоциклом на зупинку громадського транспорту й зухвало скаже нашому дядьку в чорній шапці: “Сідай до мене”. Чоловік розгубиться перед цією невгамовною панянкою та сяде позаду неї – і відтоді в нього розпочнеться інше життя, насичене пригодами та відкриттями.

Це був би ще один досить непоганий сценарій для американського фільму. Насправді ж не варто сподіватися на когось, кожен із нас самотужки несе відповідальність за своє життя. Самі розмальовуйте свої дні в різні кольори, тоді картина вашого життя буде цікавою і насиченою.

Фото: Pixabay

Як не скалічити дитину раннім розвитком – поради психологів

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram