Два президентські законопроекти на тему реінтеграції окупованої Росією частини Донбасу Верховна Рада таки ухвалила. Але осад від дводенного дійства під куполом парламенту все ж залишився. Та й перший проект закону “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях” нардепи прийняли лише в першому читанні, тому в процесі ухвалення його в цілому, як кажуть, далі буде.

Про що свідчать результати голосування

Сам по собі отриманий результат у 233 голоси “за” є досить хитким та забезпечений особливими домовленостями діючої парламентської коаліції БПП й “Народного фронту” із Радикальною партією Олега Ляшка (це голосування підтримали 17 з 20-ти членів фракції “радикалів”), колишніми “регіоналами” із депутатської групи “Воля народу” (дала 12 голосів з 19-ти можливих) та “укропівцями” (у першому читанні документ підтримали 7 орієнтованих на дніпровського олігарха Ігоря Коломойського позафракційних). Як тільки одна з цих трьох складових випадає, під загрозою опиняється й остаточне парламентське затвердження даного підходу до реінтеграції ОРДЛО. Відтак спокій на Банковій їй тільки сниться.

Що ж до другого законопроекту від Петра Порошенка “Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей”, прийнятому в цілому, то тут “ляшківці” та “укропівці” передбачливо вибули з гри, адже пролонгація на рік так званого «особливого статусу Донбасу» явно суперечить їхній політичній риториці з цього приводу. Натомість в арсеналі ситуативної більшості ВР залишилося 8 багнетів з “Волі народу”, до яких доєдналися їхні колишні однопартійці по Партії регіонів – 19 нардепів з депгрупи “Відродження” і 9 “опоблоківців”. І такий розклад забезпечив майже мінімальні 229 голосів “за” й в черговий раз підтвердив існування дуже дивних союзів, укладених, схоже, дуже далеко від стін українського парламенту.

Хроніка парламентського шоу

Саме підозра у слідуванні Банкової за капітулянтським сценарієм, нав’язаним Кремлем, була головним мотивом для критики цих президентських законопроектів з боку “Самопомочі”, “Батьківщини” та “Свободи”. Прекрасно усвідомлюючи той факт, що голоси під дані ініціативи Порошенка вже зібрані, їм не залишилося нічого іншого, як просто заблокувати парламентську трибуну і влаштувати штовханину в президії ВР. Увечері 5 жовтня 2017 року, коли нардепи, нарешті, приступили до розгляду обох президентських законопроектів як невідкладних, такими діями ці опозиціонери своєї мети досягли, відтак засідання було зірване без розгляду скандальних документів.

Однак вже на наступний ранок трибуну завчасно заблокували представники ББП та “Народного фронту”, тим самим не давши це зробити “Самопомочі” та “свободівцям”, які хоч і є прямими конкурентами у тому ж самому Львові, але на цей раз, як не дивно, діяли дуже злагоджено і синхронно. Коли ж позитивне голосування по законам щодо реінтеграції Донбасу таки відбулося, останнім жестом відчаю його противників були димові шашки. Спочатку у туалеті ВР її запустив “самопомічник” Семен Семенченко, а вже у сесійній залі запалив “димовуху” представник “Свободи” Юрій Левченко, котрий сам зізнався у цьому вже зі звільненої трибуни та пообіцяв в майбутньому взагалі спалити парламент. І в першому, і в другому випадках гасив шашки “фронтовик” Андрій Тетерук.

Одним словом, чисто з емоційної точки зору, шоу під куполом знову вдалося на славу. І всі, між іншим, залишилися “при своїх”. Опоненти президента вчергове пройшлися по уявним його зв’язкам із Путіним і нібито планам Банкової відновити з ОРДЛО “торгівлю на крові” та продемонстрували виборцям, що опиралися цьому до останнього в умовах “переважаючих сил противника”. Ну а прихильники Порошенка не менш пафосно та істерично заклеймили всіх незгодних з президентськими законопроектами “агентами Кремля” та “диверсантами ФСБ”. Вже за годину емоції уляглися, а нардепи з обох протиборчих сторін тихо й швиденько забралися із будівлі Верховної Ради, залишивши небайдужих українців на самоті розбиратися: а що, власне, відбулося?

Притомний зміст з неоковирною формою подачі

А відбулася вже звична для українських реалій річ – навіть дуже гарну ідею, розроблену досвідченими експертами та фахівцями, на стадії її втілення в життя можуть зіпсувати своїми незграбними вчинками наші суто політичні виконавці. Адже в законопроекті “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях” міститься багато дійсно адекватних та давно перезрілих положень. Зокрема, два найголовніших з них – це узаконити сам факт російської збройної агресії з використанням регулярних підрозділів армії Росії та назвати, нарешті, те, що в ОРДЛО встановлена ​​справжнісінька окупаційна адміністрація Російської Федерації, а не влада якихось там фейкових “народних республік”.

Крім цього, запропоновано створення Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України, якому при стримуванні і відсічі російської агресії підпорядковуватимуться не лише підрозділи ЗСУ, але і всі структури МВС, включно із Нацгвардією, Державною прикордонною службою, Національною поліцією та ДСНС. Що, в принципі, й так існувало досі де-факто, однак не було закріплене де-юре. Втім, питається, для чого Банкова намагалася вписати в проект посилання на вкрай непопулярні в народі Мінські угоди, щоб потім від них під тиском у парламенті одразу ж відмовитися? Хіба не було очевидним, що будь-які згадки про “Мінськ” апріорі є непрохідними через свою одіозність? Можливо, тут має місце тонка дипломатична гра Адміністрації президента перед нашими західними партнерами. А, можливо, йдеться про банальну відсутність у АП спеціалістів із політичного прогнозування, які б прораховували варіанти хоча б на один-два кроки вперед.

Те ж саме стосується і другого, більш скандального законопроекту від Порошенка, яким вже три роки як недіючий особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО з амністією бойовикам, створенням “народної міліції” та іншими дійсно неприємними для будь-якого українця речами подовжено ще на рік, але не в реальності, а виключно на папері. Щоправда, чомусь вже у четвер Банкова терміново відкликала цей короткий за змістом документ, аби дописати в нього запобіжник, що так званий “особливий статус” набирає чинності виключно після виведення усіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України, тобто лише в разі реального демонтажу режимів “ДНР” та “ЛНР”. Чому ж це не було зроблено із самого початку? Щоб викликати на себе вогонь критики?

Втім, судячи з усього, це чергові риторичні запитання, котрі, до речі, розкривають глобальну проблему діючої влади із формою подачі своїх же власних ініціатив практично в будь-якій сфері. Замість того, щоб за допомогою наявної системи комунікацій із політикумом та суспільством готувати ґрунт для сприйняття своїх ідей, все робиться за закритими дверима та у справжній секретній обстановці. Далі чиновники вичікують до того моменту, коли обставини вже не дозволяють чекати аж ніяк (як, приміром, у нашому випадку в зв’язку із запланованою на 7 жовтня зустріччю в Белграді спецпредставника американського Держдепу Курта Волкера із путінським помічником Владиславом Сурковим), потім штучно створюється така собі лихоманка, в атмосфері якої в лобову продавлюється необхідне рішення. А потім у владі дивуються, коли навіть абсолютно адекватне рішення, але педальоване в такому форматі, викликає тотальне несприйняття. Звісно, легше приклеювати на незгодних різноманітні ярлики, чим просто провести роботу над власними помилками.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram