12 липня Президент Росії Володимир Путін опублікував статтю «Об историческом единстве русских и украинцев», в якій черговий раз виклав свій погляд на «українське питання». У ній зокрема, знову торкнувся проблеми, яка судячи з усього, стала для нього особливо болючою, а саме ухвалення Верховною Радою України у другому читанні законопроєкту «Про корінні народи України»: «Действующий президент (він має на увазі Володимира Зеленського) внёс в Раду законопроект о «коренных народах». Ими признаются лишь те, кто составляет этническое меньшинство и не имеет собственного государственного образования за пределами Украины. Закон принят. Новые семена раздора посеяны».

Ще раніше Путін заявив: «Само по себе деление на коренные, первосортные категории людей, второсортные и так далее − это уже точно совершенно смахивает, напоминает теорию и практику нацистской Германии. Сам Зеленский — еврей по национальности. Я не знаю, у него, может быть, там кровь намешанная. Что делать вот с этими людьми? Их что, будут сейчас, как в нацистской Германии, − мерить им черепа, другие части тела циркулем и определять, как там определяли настоящего арийца и ненастоящего? Так здесь будут определять настоящего украинца и ненастоящего?».

Тут Путін свідомо вводить в оману потенційну аудиторію своєї заяви – адже закон жодним чином не визначає становище українців і жодним чином його не покращує, і тим більше не вивищує порівняно з іншими народами (на відміну від недавно внесеного до російській конституції за пропозицією Путіна положення про росіян як «государствообразующий народ»).

Абсурдність заяв Путіна стає очевидною, якщо пригадати, що у 2007 році Генеральна асамблея ООН ухвалила Декларацію про права корінних народів. А в Росії статус корінних народів затверджений правовими актами, зокрема, Єдиний перелік корінних малочисельних народів Російської Федерації затверджений постановою уряду Російської Федерації у 2000 році. У Росії гордо заявляли, що «Российская Федерация приняла активное участие в проведении Первого Международного десятилетия коренных народов мира, провозглашённого Генеральной Ассамблеей ООН в декабре 1994 года».

При цьому в Росії чітко відрізняють поняття «корінні народи» і «національні меншини». Зокрема, як зазначає російський юрист Руслан Гаріпов, до національних менших, які не є корінними народами, відносяться «общности, проживающие на территории России, но имеющие государственные образования за ее пределами, например, поляки». Як бачимо, трактування поняття корінного народу тут аналогічне тому, яким воно передбачається в українському законі.

Але, виявляється, як тільки Закон про корінні народи почали ухвалювати в Україні, саме поняття корінних народів стало для Путіна «проявом нацизму» (очевидно, разом із Декларацією Генеральної асамблеї ООН і російськими правовими актами).

Виявляється, вся проблема в тому, що на думку Путіна, до числа корінних народів України не включили росіян: «Для русского народа это имеет особое значение… Согласно переписи советского периода, речь идет о миллионах людей, которые писали себя русскими и проживали на этой территории. Называть русских некоренным народом Украины смешно, глупо и эти утверждения абсолютно не соответствуют историческим фактам». Тобто, якби росіян в Україні назвали корінним народом, то «деление на коренные, первосортные категории людей, и второсортные» вже жодним чином не нагадувало б «теорію і практику нацистської Німеччини».

Як бачимо «смешно и глупо» на цьому фоні виглядають саме заяви Путіна. Чому ж його так «переклинило» на цій темі, що він навіть не стежить за явними логічними суперечностями у своїх висловлюваннях? Відгадку можна знайти, якщо пригадати, що сучасна російська політична еліта використовує два типи ідеології. Перша – офіційно проголошувана, так би мовити, «фасадний варіант» ідеології, де всі декларації відповідають сучасним міжнародним принципам: тут і заяви про дотримання прав людини, принципів демократії, необхідність боротьби за мир тощо. Друга – це «тіньова ідеологія», якою насправді керується російська політична еліта, але публічно рідко її висловлює. Тези цієї ідеології прориваються найчастіше з вуст нібито «опозиційних» російських політиків, за дії і висловлювання яких російська влада офіційно не відповідає, хоча, у той же час, не лише їм не заперечує, але й відгукується про них схвально.

Як, наприклад, Жириновського з його заявами на кшталт: «Будем бомбить Киев!» російська пропагандистка Ольга Скабєєва любить похвалити: «Владимир Вольфович − великолепный!», а голова російського МЗС Сергій Лавров підмічає: «Многие прогнозы этого политика действительно сбываются». 

Інколи й Путін стає більш щирим і прямолінійним (найчастіше це з ним відбувається, коли він говорить про Україну). Так, у згаданій статті він уже відкрито заявляє, що взагалі український народ є «польською вигадкою»: «В Российской империи шёл активный процесс развития малороссийской культурной идентичности в рамках большой русской нации, соединявшей великороссов, малороссов и белорусов. Одновременно в среде польской элиты и некоторой части малороссийской интеллигенции возникали и укреплялись представления об отдельном от русского украинском народе. Исторической основы здесь не было и не могло быть, поэтому выводы строились на самых разных вымыслах».

Стосовно ж проблеми «росіян як корінного народу України», то тут слід згадати національно-радикальну складову російської «тіньової ідеології», яка свого часу проявилася в ідеї скликання у 2015 році «Международного русского консервативного форума». Учасниками форуму, заявленою метою якого була «демонстрація міжнародної підтримки Росії в період тиску, що чиниться на країну в зв’язку з кризою в Україні», виступили прихильники традиційних цінностей, представники монархічних, консервативних, націоналістичних організацій, а також відомі ультраправі політичні діячі та публіцисти. Головною метою форуму було заявлено об’єднання представників усіх консервативних сил Європи і Росії, які несуть «небажання розмивати національні ідентичності, збереження традиційних культурних, сімейних і релігійних цінностей».

Київ-Москва: “Я тебе породив, я тебе і уб’ю?”

На цьому форумі його учасники висловлювали точку зору, що Росія має стати лідером у справі захисту автохтонних, корінних народів Європи і Євразії від навали мігрантів і чужих культурних впливів. Так, Голова праворадикальної Британської Національної партії Нік Гріффін (відомий тим, що заперечував Голокост), заявив: «Європа впаде або стане Ісламським халіфатом, якщо Москва, Третій Рим, її не врятує».

Йому вторить лідер російської Народної національної партії Олександр Іванов (Сухаревський): «Мы, русские, изначально были учителями и вождями всех белых народов и цивилизаций. Все белые народы находятся с нами в родстве, и нам необходимо вернуть себе эту первую нашу роль − роль учителей». Згідно з російським націонал-радикальним політичним міфом («російським арійством»), російський народ є «абсолютно автохтонним», корінним на всій території Євразії.

Лише якщо виходити з цього політичного міфу і сформованої ним картини реальності можна зрозуміти заяву Путіна, що «называть русских некоренным народом Украины смешно, глупо и эти утверждения абсолютно не соответствуют историческим фактам».

Отже, реакція Путіна на український законопроєкт «Про корінні народи України» розкриває, які саме політико-міфологічні концепції формують уявлення Путіна і російської політичної еліти про світ і визначають спосіб їх взаємодії зі світом.

Ерзя і мокша – втрачені ідентичності великих народів

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram