Чому гучні справи перетворюються переважно на шоу

Володимир Степаненко. Чому гучні справи перетворюються переважно на шоу. Фото: Андрій Новицький/УНІАН

Чи не найбільша антикорупційна спецоперація у постмайданній Україні, проведена 24 травня за участю спецназівців, гелікоптерів та іншого демонстрованого по телевізору фактично в режимі онлайн ефектного антуражу, залишила після себе двояке враження. Тим більше що ці події стали чудовим піар-тлом для звіту генпрокурора Юрія Луценка у Верховній Раді за рік своєї роботи на цій посаді. Відтак, в усьому медіапросторі залунало хрестоматійне “Збіг? Не думаю”, а подальше розгортання подій знову виявило всі огріхи існуючого стану речей і в правоохоронній, і в судовій системі країни.

Між жирними плюсами та знаковими мінусами
З одного боку, багатьох українців дійсно вразили масштаби дій правоохоронців: в рамках справи екс-голови Міністерства доходів і зборів часів режиму Януковича Олександра Клименка понад дві тисячі співробітників Нацполіціі та військових прокурорів одночасно провели півтисячі обшуків в 15-ти областях країни, під час яких затримано 24 колишніх та діючих податківців високого рангу. А яскраві фото і відео їхньої доставки гвинтокрилами до Києва для обрання їм Печерським судом столиці запобіжних заходів зарясніли і в ЗМІ, і в соцмережах.

Тобто було наочно продемонстровано, що нинішня українська правоохоронна система у своїй реальній боротьбі з корупцією має не лише бажання, але і відповідні суто технічні можливості. До речі, за словами голови МВС Арсена Авакова, вся ця масштабна спецоперація силовиків, що ретельно готувалася майже рік, коштувала держбюджету не так вже й багато – всього 330 тис. грн.

Втім, з іншого боку, самі факти відпущення печерськими суддями більшості затриманих або під відносно незначні грошові застави, або навіть під особисті зобов’язання підслідчих вкотре розкрили всі вади як сучасної недореформованої судової гілки влади, так і нашого законодавства із “ліберальним” Кримінально-процесуальним кодексом імені втікача Портнова передусім. У результаті, коли під арештом в СІЗО таки опинилося лише одинадцять фігурантів цієї справи із затриманих 24-х, це викликало в українському суспільстві відверте розчарування.

Пересічні громадяни здебільшого стали вбачати в тому, що відбулося, особистий піар чи-то генпрокурора Луценка, чи-то міністра Авакова, чи-то головного військового прокурора Анатолія Матіоса, чи-то їх всіх разом узятих. І заяви про рекордну суму в майже 444 млн. грн., яку у вигляді застав за рішеннями суду внесли в цій гучній справі підозрювані топ-податківці, не набагато пом’якшили суспільну критику. Що цілком зрозуміло, адже українці за три роки після перемоги Революції гідності досі не мають справжніх прикладів втілення резонансних звинувачень на адресу віп-чиновників у конкретний та тривалий термін їхнього тюремного ув’язнення.

Суть справи екс-Мінздоху
Ті з українців, хто працював в 2010-2013 роках в реальному секторі економіки, висувають до нинішньої влади ще одну ключову претензію – чому, власне, із розслідуваннями економічних махінацій Клименка і компанії правоохоронці так довго тягнули? Бо в країні є тисячі підприємців, котрі були свідками як функціонування різних “платформ” з переведення коштів в готівку, так і практично офіційних “тарифів” на відшкодування податку на додану вартість, як сірого імпорту, так і фіктивного експорту. Причому, окрім самого колишнього керівника мегаструктури під народною назвою “Мінздох” та ще кількох топ-урядників “сімейства” Януковича, які вчасно втекли до Росії, всі учасники створення минулим режимом глобальної “конвертаційної” схеми спокійно залишались собі в Україні, що, між іншим, і засвідчила антикорупційна операція 24 травня.

Суму збитків, заподіяних державі, слідство в справі екс-Мінздоху вже оцінило у 97 млрд. грн. “По суті, це була схема контролю над усіма конвертаційними центрами в країні, яка дозволяла підприємствам ухилятися від сплати податків на мільярдні суми. Зрозуміло, ці податки все одно платилися, тільки не в держбюджет, а до бюджетів державних чиновників – вищих, міністра і його патронів. Але і на місцях, судячи з обшуків, дещо перепадало”, – популярно пояснив всю суть звинувачень на своїй сторінці в Facebook голова МВС Аваков.

Про кількох знакових фігурантів цієї справи варто згадати окремо. Приміром, в Харкові правоохоронці затримали Станіслава Денисюка – колишнього главу ДПА в Харківській області, якого називали “смотрящім” за бізнесом “сімейного” младоолігарха Сергія Курченка. На Полтавщині “взяли” колишнього заступника глави ДПА в області Олександра Лукіна, екс-начальника ДПІ в Полтаві Богдана Лизуна та екс-очільника обласної Податкової Володимира Задорожнього. Всі вони мали стосунок до голови МВС часів Януковича Віталія Захарченка, що за президентства Ющенка “животів” саме у Полтаві на посаді начальника облуправління податкової міліції.

Але чи не найбільшої уваги широкої громадськості серед всіх затриманих у справі екс-Мінздоху привернув до себе колишній керівник податківців Луганщини та луганський екс-губернатор Олександр Антипов. Цього вірного “азарівця” силовики “пов’язали” із найбільшим обсягом “кишенькових” готівкових коштів у майже $4 млн. І саме Антипова першим відпустив “гуманний” Печерський суд під заставу, вшестеро меншу за цю його заначку – 15 млн. грн. Після чого справедливого гніву української громадськості вже не було меж.

Пастка резонансу
У розпал такого вкрай суперечливого “судного дня” силовики всіх собак одразу стали вішати на володарів суддівських мантій. “Ще одне милосердне рішення, і я почну переживати за пожежний стан на Печерську”, – написав емоційний пост на своєму Facebook Луценко. Водночас обізнані в законодавстві юристи наголосили, що тут йдеться не стільки про “гуманність” суддів старого ґатунку, скільки про існування такого собі законодавчого “прокрустового ложа” щодо суто економічних злочинів.

Справа в тому, що пролобійований за Януковича тодішнім замом його адміністрації Андрієм Портновим Кримінально-процесуальний кодекс (КПК), який й досі є чинним, ввів дуже ліберальні порядки. Зокрема, КПК переважно не передбачає арешт осіб, підозрюваних у скоєнні ненасильницьких злочинів. Утримання в СІЗО в таких випадках заміняється домашнім арештом, внесенням грошової застави, чиїмось або особистим зобов’язанням. Що, в принципі, і відбулося 24 та 25 травня у Печерському суді у справі екс-Мінсдоху. Інша справа – чому за три роки нинішній парламент, розуміючи наявність таких дір у законодавстві, не підправив деякі норми КПК, які стосуються посилення відповідальності підозрюваних у корупційних схемах. І про це треба також чесно говорити, а не перекидати “стрілки” на погані суди, які дійсно поки що пройшли лише вдавану, а не реальну люстрацію.

Українці, звісно, хочуть все і негайно. Однак з 2014 року немає справедливих вироків ні щодо злочинів минулих посадовців, ні нинішніх казнокрадів. Майже ніхто із віп-персон досі не покараний ні в справі Небесної Сотні, ні в сепаратистських проявах, ні в багатомільярдній корупції. Єдиним виключенням із сумних правил сьогодення виглядає хіба що перебування в СІЗО колишнього лідера парламентської фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, якого судять за звинуваченнями в посяганні на територіальну цілісність України, державну зраду, організацію захоплення Луганської ОДА, пособництві захопленню управління СБУ та створенні самопроголошеної “ЛНР”. Ну і, безумовно, поточний заочний суд над Януковичем за держзраду в Оболонському суді Києва, який, до речі, ще толком і не розпочався.

Виходить так, що українські правоохоронці, аби дещо виправдати суспільні очікування, самі себе загнали у пастку за допомогою резонансних справ. Від цього – непоодинокі спроби перетворити гучні процеси у справжнє реаліті-шоу, щоб такою своєю активністю хоч якось сподобатися громадянам, розчарованим хронічною відсутністю в країні відновлення справедливості. А тут ще й постійна і зазвичай зовсім недоречна та нездорова конкуренція між Генпрокуратурою та НАБУ, коли кожне це відомство намагається одноосібно перетягнути на себе ковдру головних борців із корупцією. Але на виході виходить зростання недовіри і до одних, і до інших.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”