Чого досягла Україна на Генасамблеї ООН

Чого досягла Україна на Генасамблеї ООН. Фото AFP

На перший погляд може здатися, що ключова міжнародна подія року – 72-а сесія Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй – не забезпечила Україні жодних сенсаційних проривів. Але в тому-то і справа, що від таких глобальних заходів чекати швидких результатів взагалі не варто, адже дипломатія – це мистецтво грати в довгу, тримаючись обраної стратегії різноманітними тактичними ходами. Відтак виступи Петра Порошенка і на Радбезі ООН, і під час загальних дебатів на сесії Генасамблеї якраз і можна вважати такими проявами української дипломатичної тактики – чітко окреслити своє бачення вирішення конфлікту на Донбасі. Те ж саме стосується й зустрічей Президента України високого рівня на так званих “полях” ООНівської Генасамблеї включно із його американським колегою Дональдом Трампом. Тому головний їхній результат для нашої країни – це сприйняття світовими лідерами саме української, а не кремлівської позиції щодо можливого розгортання “блакитних шоломів” на території окупованих Росією районів Донеччини та Луганщини.

Головні тези миротворчих виступів Порошенка

Отже, 20 вересня 2017 року, виступаючи у Нью-Йорку в штаб-квартирі ООН, Порошенко докладно представив як на саміті Ради безпеки, так і на засіданні Генеральної асамблеї українські інтереси та пріоритети в питанні перспектив введення на Донбас міжнародної миротворчої місії. Перш за все, було чітко зазначено головну мету майбутнього перебування миротворців ООН в ОРДЛО – встановлення миру, а не замороження конфлікту. Також глава нашої держави вчергове наголосив, що мандат “блакитних шоломів” має розповсюджуватися на всю територію самопроголошених “ДНР” та “ЛНР”, включаючи неконтрольовану ділянку російсько-українського кордону, аби російські військові та їхні сателіти не могли більше безперешкодно потрапляти на Донбас.

Вкотре Порошенком була доведена присутність армії Росії в зоні конфлікту на сході України публічною демонстрацією паспортів взятих у полон російських військовослужбовців. Крім цього, він натиснув практично на всі глобальні “болючі мозолі” Кремля, починаючи від згадки про явні загрози сусідам у ході масштабних військових навчань Росії та Білорусі “Захід-2017”, що якраз завершилися 20 вересня, та закінчуючи тим, що перекидання російських військ до Сирії йде саме з території анексованого Москвою українського Криму, який перетворений росіянами у власну величезну військову базу. “Росія окупувала нашу землю, краде людей, веде гібридну війну, бреше по всьому світу, збила пасажирський літак. Вона – не захисник міжнародної безпеки, а загроза їй. Україна хоче миру, а Росія хоче контролю над нею. Росія намагається обміняти мир в Україні на свободу України, але Україна не прийме такий обмін”, – акцентовано підсумував свій виступ український Президент, чим зірвав оплески в ООНівській сесійній залі, яку перед тим передбачливо залишили всі російські дипломати.

В принципі, більшість виголошених Порошенком в Нью-Йорку тез були вже відомі українцям, але з такого потужного інформаційного майданчику, яким є трибуна Генасамблеї ООН, про аргументовану позицію офіційного Києва дізнався весь світ, дехто, можливо, навіть вперше. Звичайно, про негайне втілення цих заяв в практичне життя поки не йдеться – навіть за умови остаточного погодження цих планів усіма членами ООНівського Радбезу, що, зважаючи на відому позицію Володимира Путіна, виглядає досить фантастично, – перед прибуттям “блакитних шоломів” десь зазвичай біля півроку вивчає їхні умови перебування у конфліктному регіоні спеціальна технічна місія ООН. Але тема необхідності ООНівських миротворців на Донбасі введена в міжнародний дискурс саме за українським сценарієм та під кутом українського зору бачення проблеми.

Блокування донбаського сценарію Путіна

Власне, одним із основних викликів нинішньої Генасамблеї ООН для України було те, чи зможе Київ переконати світових лідерів саме у власній позиції на кризу, а не діяти у фарватері сумнівної “миротворчості” Путіна, раптово заявленої ним 5 вересня 2017 року. Тоді, на саміті БРІКС у Китаї, хазяїн Кремля зробив свого роду крок на випередження та фактично звів перспективу миротворчої місії ООН на Донбасі до ролі охоронців спостерігачів ОБСЄ на лінії зіткнення в зоні АТО. Тобто сама його “мирна ініціатива” де-факто означала подальше замороження ситуації в ОРДЛО винятково за путінським планом.

Втім, судячи з усього, українським дипломатам таки вдалося в Нью-Йорку переломити ситуацію на свій бік та перехопити у росіян ініціативу в питанні не позірної, а реальної миротворчості у війні на сході України. Найяскравішим підтвердженням цьому стала зустріч Порошенка із президентом США Дональдом Трампом 21 вересня, яка, попри заплановані 30 хвилин, тривала більше години. Американський лідер беззастережно підтримав український проект щодо введення миротворців ООН на Донбасі, з упором на поширення мандату “блакитних шоломів” на всю територію ОРДЛО, включаючи неконтрольовану Києвом ділянку українсько-російського кордону. Головною ж метою майбутньої ООНівської місії спільно визначена повна деокупація регіону та відновлення над ним суверенітету України. Важливо й те, що тепла зустріч обох президентів засвідчила про остаточне подолання певної кризи у наших відносинах із Вашингтоном, яка виникла внаслідок непродуманої ставки української влади на минулорічних президентських виборах у США переважно на конкурентку Трампа Гілларі Клінтон.

Є ще один нюанс, на який мало-хто звертає увагу. Саме Трамп під час нинішньої сесії Генасамблеї вирішив зібрати пропозиції 120 країн щодо реформування ООН для того, щоб демократизувати процес ухвалення політичних рішень. Звісно, Росія з її постійним зловживанням правом вето на засіданнях ООНівського Радбезу категорично проти будь-яких змін, але процес майбутньої реформи цієї найвпливовішої міжнародної організації, схоже, вже не зупинити. І це повністю відповідає українським інтересам, адже ключовим індикатором зменшення російського впливу в ООН, чого як раз і домагається весь колективний Захід, стане вирішення проблеми міжнародної миротворчої операції на Донбасі.

План “Б” колективного Заходу

Цілком очевидно, що своїми фейковими “мирними ініціативами” Путін намагався виконати кілька завдань. По-перше, досягти прориву у міжнародній легітимізації своєї окупації як Криму, так і окремих районів Донеччини та Луганщини. По-друге, домогтися старту процесу скасування західних санкцій проти Росії, котрі вкрай болюче б’ють по її економіці. По-третє, зірвати надання Україні американської летальної зброї (не дарма ж відомий “миротворчий” спіч Путіна у Китаї супроводжувався також погрозами про розширення зони конфлікту, локалізованої на Донбасі, після появи озброєння виробництва США у вояків української армії). А, по-четверте, вийти героєм із міжнародної ізоляції, що стало би в очах, перш за все, пересічних росіян демонстрацією тотальної перемоги путінського режиму та його фактичної консервації навіки.

Але така “гонитва за кількома зайцями” призвела до абсолютно протилежних результатів. Світ взагалі проігнорував заклики Кремля вести перемовини із його маріонетками – ватажками “ДНР” та “ЛНР”. Розмови про скасування санкцій ведуть хіба що політичні маргінали, а не впливові лідери країн “золотого мільярду”, тому в реальності може йтися лише про тенденції до посилення санкцій, а не до їхнього послаблення. Теж саме щодо поточної ситуації із діалогом із Путіним – він й надалі залишається в статусі всесвітнього ізгоя, а будь-які контакти з ним продовжують сприйматися у цивілізованій спільноті “токсичними”.

Ну а перспективи передачі українським Збройним силам американської летальної зброї, що і є своєрідним планом “Б” колективного Заходу у випадку різких спротивів Росії реальним миротворчим планам на Донбасі, вже окреслені в останньому рішенні Сенату США про виділення Україні з оборонного бюджету Америки додаткових півмільярда доларів. Та й Порошенко, підсумовуючи свою зустріч із американським колегою, в інтерв’ю FOX Business висловився цілком зрозуміло: “Сьогодні президент Трамп сказав, що готовий підтримати Україну, в тому числі у військово-технічній співпраці”. Крім цього, подейкують, що з офіційним позитивним оголошенням стосовно летальної зброї вирішили просто потримати паузу, аби не нашкодити німецькому канцлеру Ангелі Меркель на парламентських виборах, які, нагадаємо, відбудуться вже цієї неділі, 24 вересня.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”