Китайський полководець Сунь-цзи у своєму трактаті “Мистецтво війни” ще два з половиною тисячоліття тому застерігав, що не можна вести війну на два фронти – це загрожує поразкою. Але це стосується не лише збройних конфліктів, але й конфліктів політичних. Останнім часом влада досить активізувалися, наживаючи собі ворогів у різних політичних таборах.

Стосовно табору, який представлений партією “Опозиційна платформа – За життя” і, зокрема, її лідером Віктором Медведчуком, то, як відомо, Рада національної безпеки і оборони України запровадила санкції проти Медведчука і пов’язаного з ним бізнесу.

Рівень підтримки суспільством цих санкцій є досить високим. Так, за результатами дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова на початку березня цього року, санкції стосовно Віктора Медведчука підтримують 54% серед усіх опитаних і лише 21% не підтримують.

Підтримують ці санкції більшість представників електорату партії “Європейська солідарність” (83%), партії “Слуга народу” (67%), ВО “Батьківщина” (54%). Лише серед представників електорату партії “Опозиційна платформа – За життя” більшість (74%) виступає проти них.

Разом із тим, влада зуміла викликати невдоволення і в іншому політичному таборі. 23 лютого Приморський районний суд Одеси засудив активіста Сергія Стерненка до 7 років та трьох місяців позбавлення волі з конфіскацією половини майна за звинуваченням у розбійному нападі та незаконному зберіганні вогнепальної зброї. У цьому разі сприйняття і оцінка цієї події суспільством виявилися не настільки однозначними. Серед тих, хто знає про рішення суду, оцінки розділилися – 34% дотримуються думки, що рішення суду було об’єктивним, і стільки ж (34%) – що рішення суду є необґрунтованим і політично вмотивованим, ще 32% не змогли дати оцінку.

Ставлення громадянам до цієї справи також істотно залежать від їх політичних симпатій. Найчастіше вважають, що рішення суду стосовно Стерненка було об’єктивним, представники електорату партії “Опозиційна платформа – За життя” (69%, тоді яке лише 9% з-поміж них вважають це рішення необґрунтованим і політично вмотивованим). Серед представників електорату партії “Слуга народу” дещо більше тих, хто вважає це рішення об’єктивним, ніж тих, хто вважає його необґрунтованим (відповідно 40% і 26%). Тоді як серед представників електорату партії “Європейська солідарність” переважають ті, хто вважає це рішення необґрунтованим (відповідно 15% і 60%). Серед представників електорату ВО “Батьківщина”, а також серед респондентів, які не визначилися стосовно того, за яку партію голосуватимуть, та які не мають наміру брати учать у виборах, частки тих, хто вважає це рішення суду обґрунтованим, та тих, хто вважає його необ’єктивним та політично вмотивованим, статистично значуще не відрізняються.

Того ж вечора, коли був винесений цей вирок, акції протесту відбулися в багатьох містах України, а апофеозом стали сутички між демонстрантами і поліцією на Банковій.

Чому санкції проти Медведчука не викликали акцій протесту, а рішення суду по справі Стерненка – викликало. Частково відповідь дають результати цього ж опитування Центру Разумкова – за його даними, серед тих респондентів, які виступають проти санкцій стосовно Віктора Медведчука, висловлюють загальну готовність взяти участь у мітингах і демонстраціях 34,5% (що менше, ніж серед населення загалом – 40%), а серед тих, хто вважає, що рішення суду по справі Стерненка було необґрунтованим і політично вмотивованим – 53%. Тобто налаштованість на протестну активність серед тих, хто виступає проти санкцій стосовно Медведчука, є нижчою, ніж загалом серед населення, а серед тих, хто вважає, що рішення суду по справі Стерненка було необґрунтованим і політично вмотивованим, – навпаки, помітно вищою.

Тобто у конфлікті з Медведчуком і ОПЗЖ влада має справу із соціально пасивними симпатиками цієї політичної сили, а у ситуації із “справою Стерненка” – із значно більш соціально активною частиною суспільства.

І ескалація напруженості навколо Офісу президента на Банковій, що пов’язана зі “справою Стерненка”, яка продовжується вже близько місяця, може стати хронічним “головним болем” для Банкової і втягнути її у “війну на два фронти”, з якої досить важко вийти переможцем.