“Українці вже не братній русскім народ”, – вальяжно повідомив ошелешеному плебсу речник російського президента Дмитро Пєсков. Зрозуміло, що таку важливу ідеологему він не міг би проговорити випадково, незважаючи на стьоб Путіна про його схильність “нести пургу” у своїх виступах.

У політиці, як внутрішній, так і зовнішній, не все реалізовується відкрито й прямо, деколи визначальні процеси спочатку ледь вловимі, спорадичні. І щоб їх роздивитись, потрібно від них відсторонитись, абстрагуватись, приблизно так як із мозаїкою – коли стоїш близько, бачиш лише різноманітне забарвлене каміння, зробив декілька кроків назад, і перед тобою починає проявлятися цілісна картина.

Отже, на що вказує ця ніби між іншим кинута в інформпростір фраза?

Але перед тим, як відповісти на це важливе питання, пригадаємо, чи були останнім часом схожі інсайдівські витоки з інших білякремлівських джерел?

Я б звернув увагу на статтю Володимира Фролова “Нехає палає: як змінилася політика Росії на пострадянському просторі”. Автор скромно позиціонує себе як експерт із зовнішньополітичних відносин, але відомий російський політик Андрій Піонтковскій означує його як чинного полковника СВР, людину талановиту й обізнану з кремлівськими планами.

З тексту Фролова випливає, що після тривалого ступору, в який впала російська влада від неспроможності щось протиставити тюркській експансії, було прийняте рішення “Хай палає”. Тобто не втручатись у ті конфлікти на території колишнього СССР, в яких неможливо здобути перемогу.

Це абсолютно нова поведінка РФ на пострадянському просторі. Вимушена зміна стратегії Кремля відбулася не через моральне осягнення того зла, яке Росія спричиняє сусіднім народам своєю реваншистською політикою, а від усвідомлення обмеженості своїх можливостей, зокрема й воєнних. Нездатності протиставити силу – силі. Собі, як то кажуть, буде дорожче від такого домінування в “зоні особливих інтересів”.

Володимир Фролов наголошує, що нова стратегія зовнішньої політики РФ може бути змінена лише у двох випадках – коли турки почнуть підтримувати сепаратистські рухи близьких їм тюркських народів, що входять до складу Російської Федерації, або долучаться до реформування ЗС України та, відповідно, до конфлікту на Донбасі.

Це ті випадки, коли РФ готова до прямого повномасштабного конфлікту.

Тому, коли Пєсков булькотів з екрану телевізора “про небратній український народ”, то малася на увазі не зміна ставлення до України, не ревізія антиісторичної утопії про три складові “вєлікого русского народа”, а йшлося лише про відмову від моральних гальм у ставленні до українців. Мовляв, тепер їх можна вбивати, не озираючись на всякі моральні пережитки про солідарність і братство слов’янських народів. Українці – природні вороги русскіх.

Тут лише одне варто додати: коли ти відступаєш, то момент, де тобі вдасться зупинитись, невідомий. З 1905 року почалося геополітичне падіння Російської імперії, і воно, незважаючи на жорсткий опір, буде йти далі. Наше завдання: розумно, без надривів сприяти його продовженню. Посильно допомагати уярмленим народам Росії ставати на шлях національно-визвольного руху. Бо Крим ми зможемо повернути лише після остаточного краху останньої імперії зла.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram