Свобода. Як багато це слово значить для нас. Вистраждана кайданами тоталітаризму, просякнута кров’ю війни, зрошена сльозами нації. Хто як не ми, українці, мали б нарешті скласти їй ціну й розділити відповідальність за вибороте найвище благо? Сьогодні ми часто чуємо про свободу. Як сумно, що в ці дні це слово часто використовується не за призначенням.    

Про свободу

Свобода – це найвище благо, щира реалізація своєї волі, людська гідність і відповідальність. Чи сумісна повною мірою жага свободи індивіда з волею суспільства? Чи безмежна свобода і у чому сенс її значення?

Свобода – це не стан вседозволеності, не хаос, не абсолютний імунітет від втручання. Парадокс свободи полягає у тому, що необмежена свобода веде до своєї протилежності – тиранії більшості над меншістю й сильніших над слабшими. Розв’язуючи цей парадокс, Джон Лок колись сказав: моя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. Іммануїл Кант погодився й зазначив: свобода людини має бути обмежена не більше, ніж це необхідно для гарантування однакового рівня свободи для всіх.

60 років тому Ісайя Берлін сформулював дві концепції свободи – позитивну і негативну. Позитивна свобода є свободою долання внутрішніх обмежень заради досягнення певної мети і самовдосконалення («свобода для»). Негативна свобода («свобода від») проявляється так: я роблю все, що мені заманеться, не обмежуючись жодними правилами. Якщо перенести це бачення у площину спостережень за сьогоднішньою ситуацією з умовним розподілом суспільства на прибічників і противників вакцинації, можна помітити, що перші сповідують цінності позитивної свободи, а інші базують свої аргументи на ідеї негативної свободи.

“Коровник або чудовий ефект щеплення”, Джеймс Гілрей, 1802 р.

Суспільства, які розділяють спільні норми й здатні узгоджено діяти у кризових ситуаціях, досягають значно кращих результатів, ніж ті, у яких домінують настрої убезпечення своїх прав від втручання. Прикладом країн, громадяни яких схильні до реалізації позитивної свободи, можуть служити скандинавські країни, які у часи COVID-19 продемонстрували світові здатність протистояти викликам пандемії за умов обмеженого втручання держави у права своїх громадян. На противагу позитивній свободі, ідея невтручання, яка лежить в основі негативної свободи і базується на ігноруванні спільних цінностей, призводить до невтішних результатів. У ці дні Україна є третьою за кількістю смертей у світі, має найвищий рівень смертності й найнижчий показник вакцинації в Європі.   

Дослідження iCARE, яке проводилося у Канаді для вивчення ставлення людей до вакцинації у різних країнах світу, виявило, що в основі рішення тих, хто вакцинувався від COVID-19, лежали переважно альтруїстичні міркування. Ці люди зазначили, що основним мотивом щеплення для них було усвідомлення, що їхній вчинок матиме важливі наслідки для суспільства. Для тих, хто відмовився від вакцинації, визначальним чинником було занепокоєння щодо безпечності вакцини або інші причини особистого характеру[1].    

COVID-19 становить загрозу здоров’ю й життю не тільки тих, хто свідомо відмовляється від щеплення, а й тих, хто не може бути вакцинованим з огляду на об’єктивні обставини (особи, які мають медичні протипоказання, і діти, які сьогодні не підлягають вакцинації). Хоча відмова від щеплення означає забезпечення людиною свого права на невтручання, вона водночас спричиняє порушення прав на безпеку здоров’я й життя всіх інших громадян, адже віддаляє суспільство від перспективи формування колективного імунітету.

Свобода проявляється у прагненні людини стати володарем самого себе, втілюваному заради добробуту цього світу шляхом боротьби з його недосконалостями. Влучно про свободу сказав Джеремі Бентам: коли йдеться про свободу, ми маємо застосовувати принцип корисності, відповідно до якого будь-яка дія може бути схваленою тільки тоді, коли ми виявляємо тенденцію до збільшення щастя тих, чиїх інтересів вона може стосуватися.

З історії руху антивакцинаторів

Рух противників вакцинації не є новим явищем. Він виник тоді, коли виникла перша вакцина, – наприкінці XVIII ст. Коли на шляху до винайдення вакцини від віспи англійський лікар Едвард Дженнер уводив людям невелику дозу вірусу коров’ячої віспи, щоб зробити їх невразливими до хвороби, проти цього методу одразу виступили духовенство і деякі лікарі. Вони стверджували, що щеплення може зробити людей бикоподібними і що вакцинація суперечить Божій волі.

“Монстр вакцинації”, Лондон 1807 рік

Історії відомі численні випадки ірраціональних масових виступів проти спроб лікарів і влади вгамувати епідемію. Одним з таких протестів був бунт, який відбувся в Москві у часи розпалу чуми 1771 р. Обурення народу спровокував наказ архієпископа Амвросія, яким було постановлено прибрати ікону Боголюбської Божої Матері з брами та перенести її у церкву неподалік. Причиною цього рішення було те, що скупчення людей під час поклоніння іконі несло загрозу інфікування. Розлючені містяни, які вірили у цілющу силу ікони й прагнули завадити її вилученню, пішли на Кремль з дубинами і захопили Чудов монастир. Наступного дня вони вбили архієпископа Амвросія і розпочали грабувати дворянські садиби і державні склади. Містян охопила жага розправи над лікарями, яких народ вважав винними у своїх бідах.

Недовіра пацієнтів до лікарів втілилася у холерних бунтах Російської імперії XIX ст. У свідомості народу поява холери й лікарів зливалася в одну тривожну подію. «Завелися лікарі у нас і холера з’явилася», –  говорили люди про медичних працівників. Причинно-наслідкові зв’язки у іхній уяві було порушено. Обурені громадяни були переконані, що холеру вигадали «лікарі-душогуби», вони й забирали хворих в лікарні, «заліковували» їх там, а потім скидали їхні тіла в ями. Оскільки зараження відбувалося переважно через питну воду, особливого поширення набули чутки про отруєння колодязів і водойм. Пропозиція перевезти хворого у холерний барак зустрічала завзятий опір: народ не мав жодних сумнівів у тому, що ці місця були призначені для того, щоби заливати здорових людей вапном. Всі ці припущення послужили причиною низки бунтів: агресивні натовпи громили лікарні й холерні бараки, переслідували лікарів, а іноді й забивали їх насмерть.

Кампанії проти вакцинації не раз ставали причиною вибуху епідемій. Наприклад, рух противників щеплення проти віспи, що набув великих масштабів у Стокгольмі, спричинив зниження рівня вакцинації до 40% (порівняно з 90% в інших регіонах Швеції). Містом поширювалася інформація про неефективність вакцини і порушення прав людини. Такі низькі показники щеплення обумовили епідемію віспи у 1873-1874 рр. Внаслідок антивакцинаторської кампанії проти щеплення від кашлюку у 1974 р. рівень вакцинації населення у Великій Британії впав з 81% до 31% і країну охопила епідемія цього захворювання. Тривогу викликає те, що сьогодні рівень вакцинації від COVID-19 в Україні становить лише близько 20% (у той час, як цей показник у європейських країнах є втричі вищим).  

У пастці комунікаторів апокаліпсису

Холерні бунти XIX ст. мають багато спільного з протестами COVID-дисидентів, які вірять, що пандемію коронавірусу вигадали Білл Гейтс, Джордж Сорос та інші «господарі» цього світу, аби скоротити чисельність населення планети. Тривожні дані засвідчило соціологічне дослідження, проведене в Україні навесні: 71% українців вважають, що коронавірус є штучним за походженням.

Чумний банкет. Н. Нєстєрова, 2018 (Банкет під час чуми vs чума під час банкету)

Упродовж останнього року Україну охопив бунт антивакцинаторів, котрий завдячує своїй потужності інформаційній війні, яку розв’язала Російська Федерація. У цій війні, що  ведеться проти нас засобами масової комунікації, країна-агресор не лише прагне підвищити смертність українців від COVID-19, а й провокує нас до ненависті. Інформаційний простір постачає у нашу свідомість страх і спонукає до категоризації один одного за принципом поділу на «своїх» і «чужих» – цього разу на прихильників і противників вакцинації. Коли рівень агресії у суспільстві зашкалює і ми застрягаємо у стані ненависті, нація слабшає. У ці дні не можна допустити, аби перемога комунікаторів апокаліпсису відбулася. Ми не станемо добровільними жертвами інформаційної війни північного ворога проти нашої держави.

Бути вільною людиною – означає брати на себе відповідальність. Усвідомлення того, що кожен наділений можливістю творити добро і дбати про цей недосконалий світ – от що є найвищим проявом свободи у найпотужнішому її значенні.

У  часи смутку й невпевненості у завтрашньому дні я веду розмову з Любомиром Гузаром. Він зі спокоєм і мудрістю, притаманними поводирю всіх сліпих, уважно дивиться на мене і промовляє: «Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра. Нам не можна і не треба втрачати  надії на краще. Замість того, аби зневіритися – гуртуйтеся й беріться до праці».

54% українців вважають найкращим засобом від коронавірусу миття рук

[1] Lejtenyi P. New data from a Montreal-led global study helps explain vaccination rates and vaccine hesitancy / Concordia. URL: https://www.concordia.ca/news/stories/2021/08/31/new-data-from-a-montreal-led-global-study-helps-explain-vaccination-rates-and-vaccine-hesitancy.html?fbclid=IwAR2IxUD6Edydeo2mQC5idvz73brMsuL9448fmGqIsXvmqNT8xdAEZheLX0

Про українську книгу і свободу з Вірою Валлє

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram