“Будинок “Слово”: стрічка про “позакнижкове” життя Тичини та Сосюри

Фільм про розстріляне Відродження української культури. Фото: Вікіпедія

Третього листопада, 80 років тому, Україна втратила багатьох синів мистецтва. Цього дня в урочищі Сандармох (Корелія) розстріляли 1116 в’язнів “сталінського режиму”. Серед них були режисер Лесь Курбас, прозаїк Валер’ян Підмогильний, драматург Микола Куліш, прозаїк Валер’ян Підмогильний, міністр освіти УНР Антін Крушельницький, публіцист Григорій Епік. Цих людей та багатьох інших об’єднував фактично і образно дах харківського будинку “Слово”.

Його історію взяв за основу відомий український режисер Тарас Томенко. Якщо дивитися на цей харківський будинок зверху, то він формує букву “С”. Його спроектував місцевий архітектор Михайло Дашкевич. На той момент це була не просто споруда з гучною назвою “Слово”, а творчий осередок української культури 20-х років. Тут жив Хвильовий, Вишня, Тичина, Сосюра, Сенченко та інші. Кожен з них мав свої особливі звички, вподобання та інтереси.

Стрічка “Будинок “Слово” відкриває “закулісся” життя видатних митців України. Про їхні сім’ї, скандали, зустрічі, проблеми з грішми, мимовільні романи, творчий побут, надії та передчуття. У цих стінах творилися найкращі доробки – книжки, п’єси та спектаклі. Але саме цей будинок згодом став пасткою. Українці діячі культури не змогли залишатися осторонь нищівного режиму Сталіна, не змогли мовчати про голодомор.

Усередині 30-х років російські спецслужби почали детальну “сліжку” за жителями будинку “Слово”. Незабаром “посланці” все частіше навідувалися у квартири з обшуками,  а через деякий час біля будинку припаркувався “Ворон”. Як відомо, ті хто сідали у цей автомобіль, не повертались.

Фільм Томенка чітко передає настрій історії будинку. Натхнення при його будівництві, яскраві творчі будні та трагічний кінець. Цю документальну стрічку потрібно популяризувати та розповсюджувати. Це історія, про яку треба говорити.