Саме така думка прийшла до мене, коли я в позі зав’ялого лотоса власноруч вперше в житті сиділа під письмовим столом і відкручувала розетку. Я завжди кажу – у житті треба спробувати все, але я ніколи не мала на увазі саме ремонт розеток. Тож слова, запущені в космос, повернулись до мене новим незабутнім досвідом.

Чорт забирай, чому саме я це роблю, а не мій чоловік? Правильна відповідь – тому, що в мене його немає. Чому? Та тому ж, чому немає чоловіків у більшості моїх подруг. Гарних, з кількома освітами, які заробляють пристойні гроші та самі можуть поміняти сифон на кухні. Бо занадто розумні.

Коли я зустрічаю нового претендента на роль бойфренда, ще не переляканого моїми поглядами на життя, на міжнародну економіку і на просування бізнес-контенту, я кажу собі: “Мовчи! Посміхайся і мовчи! Можеш навіть нести всілякі милі дурниці, але тільки не включай розумну і не кажи, що ти про це все думаєш. Взагалі не думай. Юля, ну будь ти людиною, хоч раз у житті дай собі можливість завести нормальні стосунки!” А ж ні, я тримаюсь годину і все… мене понесло, я відкриваю рота і рушу так старанно відпрацьований образ недоторканої милоти.

Я не знаю, які в спілкуванні європейські жінки, але жінки які народились на теренах Союзу, вже з дитинства чули звідусюди: “ти маєш навчатися”, “не навчатимешся – працюватимеш прибиральницею”, “будеш неосвіченою – буде в тебе чоловік тракторист” тощо. От ми змалечку себе вдосконалювали: музика, танці, томик Вайлда на випадок вільного часу завжди під рукою. Увесь вільний час, скільки себе пам’ятаю, я використовувала для читання. Хоча книжок при Союзі багато не було. Тож маючи кілька сотень книг у бабусиній шафі, я їх просто з часом перечитувала. Ви навіть не уявляєте, як по-різному сприймається прочитаний “Коханець леді Чаттерлей” в сім, дванадцять і вісімнадцять років!

А ще така фішка була, якщо ти закінчуєш університет, ти маєш два шляхи: або прямою наводкою в аспірантуру, або хоча б отримати другу вищу освіту. Я, вирішивши, що наукові дослідження не моє, отримала другу вищу. Навіщо? Бог його знає, досі над цим думаю. Напевно установку на це я всмоктала ще з материнським молоком.

Читайте також: Я мандрувала Києвом трамваями

Я помічаю, коли зустрічаюся з мужчиною вперше, починаю говорити з ним і тут… на третій хвилині бесіди в нього починають сипатись іскри з очей від перенапруги мозкової роботи. І він вже нервує, вже не хоче побачення, і думає, яким шляхом зручніше тікати. Шкода, непоганий, на перший погляд, був претендент. І так майже завжди. А я його і не тримаю, я сама вже чекаю, коли він почне тікати, адже незручно самій кидати мужчину. Я до останнього даю йому відчуття, що він мужик і що кинути мене було його виваженим рішенням. Яка ж я, чорт забирай, не тільки розумна, а й великодушна. Хоча, може, це і є жіноча підступність?

А гляну по периметру як інші живуть, ну, не знаю… Сімейне щастя воно таке багатолике. Там тобі і родичі подвоюються, там і сімейний продуктовий шопінг щотижня, і готування сімейних борщів. А я цього боюся! Боюся, що пахнутиму борщем, нехай вже краще пахнутиму ноутбуком. А з їжею завжди можна щось вигадати. Я вже знайшла всі точки збуту смачної і корисної їжі в Жашкові.

Читайте також: Жінка, що варить смачний борщ – як не крути, відьма!

А ще сімейне прибирання. Тобто плюс один у квартирі та плюс сто пар його шкарпеток. А я, боюсь, чорні шкарпетки – це знак, що десь поруч мешкає їхній хазяїн. До мене-он знайомий зайшов, хотів із порога роззуватись. Я кажу: “Не роззувайся, у нас усі так ходять – килимів немає”, а він мені: “Непорядок, коли килимів немає”. А для мене непорядок – це стан душі.

Давно помітила, що серед моїх знайомих чоловіків майже немає таких, хто має середній достаток. Більшість із них, за українськими мірками, заможні. А чому так? А тому, що чоловік із середнім достатком розуміє, що зі мною він помре з голоду, борщу не буде, діряві шкарпетки тут не штопають і консервацією не пахне. Тож і не випити, бо закусити нічим буде. А заможному в цьому плані легше. У них кухарки, домогосподарки, вони насамперед не залежать від кулінарних здібностей жінки, тому таким зі мною і не страшно. Вони виживуть.

Читайте також: Дуже приємно, Олігарх

Я не скажу, що я перебірлива, я просто глибока і напевно сама від себе відшиваю поверхневих, пустих, нецікавих.

А якщо глянути на всю цю трабл-історію з іншого ракурсу, я розумна жінка і вже точно знаю, що я хочу. Я засновник своєї власної корпорації під назвою Юлія Матту і цією корпорацією я управляю з легкістю, залюбки і не хочу, щоб будь-хто став менеджером цієї корпорації. Тож інтелект на рівні підсвідомості відшиває всіх, хто не підходить на цю відповідальну посаду. Інтелект показує їм мене саме такою, яка їм вже точно не підійде. Тож, як особа з підвищеною працездатністю, я сама впорядковую свій побут і оплачую свої рахунки.

Читайте також: Моя жінка – мої рахунки

Я нормальна жінка і не хочу бути сама, але водночас у мене жорсткий кастинг на посаду менеджера.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram