Борис Грабовський – піонер на ниві телебачення

26 травня 1901 року народився Борис Грабовський. Український винахідник, який першим у світі створив електронну систему передачі на відстань рухомого зображення і здійснив на практиці його трансляцію. А ще син відомого поета-революціонера Павла Арсентійовича Грабовського.

Народився у Тобольську. Його матір Анастасію Лук’янову було заслано в ті краї за революційну діяльність на п’ять років. Там до неї почав чіплятися жандарм. Щоб захистити дівчину від домагань, Павло Грабовський одружився з нею. У цьому шлюбі і з’явився син, якого назвали на честь Бориса Грінченка. Але батько радів появі малого недовго, бо трохи більше ніж за рік помер. Перед кончиною написав листа до Грінченка: “Стрінете мого маленького сина, так допоможіть йому прибитися до якогось щиро українського гурту. Незабаром сподіваюся смерті. України так і не побачу”.

Овдовіла дружина разом із півторарічним сином перебралися до Одеси. Потім до Харкова. Попри те, що Анастасія відбула покарання у Сибіру, по поверненню до України знову активно виступала проти самодержавства. Через те родину безкінечно переслідували. Вихованням Бориса займалася бабуся. Таке неспокійне життя познайомило малого зі зброєю. Вже у шість років син Анастасії умів стріляти із револьвера, а у десять – із “Вінчестера”. Такі не зовсім дитячі захоплення у майбутньому перетворилися на один із винаходів Грабовського – гвинтівка, кулі якої летіли зі швидкістю чотири тисячі метрів за секунду.

Коли померла бабуся, Анастасія разом із 14-річним сином перебралися до міста Токмак у Киргизїї. Це була втеча від переслідувань, адже їй загрожувала в’язниця, а Борису – повне сирітство. Тут він закінчив школу і пішов добровольцем до Червоної Армії. Звідти, помітивши жагу до наук, хлопця направили до спецшколи. Саме там 21-річний Борис захопився фізикою, і трохи згодом пішов на підготовчі курси Ташкентського університету.
Там йому траплялися на очі публікації і дослідження про “електричну телескопію”. Це так захопило юнака, що єдиною його мрією стало створення приладу для передачі по радіо рухомого зображення, а навчання відсунулося на другий план.

Віддаючи всього себе винаходу, він зрозумів, що його знань недостатньо. Переїхав до Саратова, до тітки, і там разом із фізиком-математиком Миколою Піскуновим та інженером Віктором Поповим створили проект – радіотелефот. Професор Борис Розінг допоміг запатентувати винахід у 1925 році. А спецкомісія виділила кошти на подальший розвиток приладу. Це дало змогу працювати у Москві і Ленінграді.

Все було майже готове до виготовлення діючої установки. Навіть передано замовлення до заводу, але в якийсь момент прилад дав збій, і комісія поставила хрест на винаході.

Допомогти пережити тяжкий удар допомогла зустріч із дівчиною, яка згодом стане його дружиною. Ліда Жигунова працювала друкаркою у Розінга, допомагала з підготовкою проекту на патент. Дівчина була донькою відомого петербурзького архітектора і колишнього мільйонера Олексія Жигунова. На момент знайомства Лідія була повною сиротою, у якої на руках були молодші брати і сестри, та й сама хворіла на невиліковні сухоти.

Попри все, Борис узяв шлюб із дівчиною. Молода сім’я оселилася у Саратові. Щоправда, зовсім скоро виявилося, що клімат категорично не підходить хворій жінці. До того ж увага спецорганів до колишньої мільйонерки не давала вільно жити. Ліда змушена була зі своїми “дітьми” переїхати в інше місце. Вибір пав на сонячний Ташкент.

Там Борис продовжував втілювати у життя свою мрію. Дослідницьким кабінетом йому слугувала стара стайня, яка входила у обійстя винайнятого дому. Працювати над винаходом допомагав лаборант Іван Бєлянський.

Через два роки труди Грабовського принесли свої плоди: на маленькому екрані з’явилося рухоме зображення – це була рука дружини і її силует. Але такий омріяний тріумф закінчився сумно. Борис хотів продемонструвати у Москві свій винахід і відправив його поштою, але коли посилка дісталася столиці, від неї лишилися купа розбитих скелець і металу.

Грабовского розбив справжній нервовий зрив. До всіх потрясінь і ще одна величезна втрата – померла його дитина. Грошей не було навіть на похорон, маленьке тільце поховали прямо у коробці з-під розбитого телефота. Немов символічне поховання мрії всього життя і маленької душі, Борис назавжди забув про свій винахід. Йшов поговір, що саме Москва порадила “забути” про дослідження у цій галузі.

У 1933-му сім’я переїхала до Бішкеку. Борис пішов у лаборанти при Середньоазіатському державному університеті. Як винахідник він не міг вседіти на місці. Розробив концепцію підводного зварювання, (обговорював її із Євгеном Патоном). Ще він створив трикрилий планер, невеликий гелiкоптер, апарат для допомоги в комунікації глухонімих і прилад, покликаний полегшити орієнтацію сліпих людей. Йому належать 12 патентів та авторських свідоцтв, а також понад 50 заявок на винахід.

Коли Грабовський жив у Бішкеку, американці оголосили про прорив у сфері телебачення. Російський емігрант Володимир Зварикін створив копію “телефота” Грабовського, і електронну систему телебачення запустили у масове виробництво. Сам першовідкривач дізнався про це випадково. У 60-х йому потрапив на очі роман Мітчела Вілсона “Брат мій, ворог мій”. На сторінках якого було розказано про дослідження українського науковця, про його винахід і навіть про те, що першою рухомою картинкою була рука його дружини Ліди. Це була справжня диверсія.

Взявши роман і свій патент на винахід Грабовський поїхав до столиці. І домігся того, що саме його визнали першовідкривачем цієї галузі. Президент Міжнародної асоціації преси з радіотехніки й електротехніки Євген Айсбері у французькому науково- технічному журналі “Телевізіон” написав:

”Фактично стовідсоткову телевізійну систему, що використовує трубки з катодними променями, запропоновали ще 1925 року російські винахідники Борис Грабовський, Віктор Попов, Микола Піскунов. На жаль, чудовий винахід не оцінили гідно в роки, коли панувала механічна система телебачення”. До цього визнання приєдналася і всесвітня організація ЮНЕСКО.

Через рік після світового визнання серце винахідника зупинилось. Ця сумна подія трапилася 13 січня 1966 року у Бішкеку. Там він і похований.

У 1989 році у світ вийшла збірка документів та креслень геніального вченого під назвою “Борис Павлович Грабовський – винахідник телефоту”. Збірник мав немаленький тираж, був переданий до бібліотек, та на полиці магазинів. Але “завдяки старанням” спецслужб, швидко, таємно і безшумно всі до одного примірники були вилучені.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram