Благодійність в Україні, попри стрімкий розвиток в останні роки, річ все одно для багатьох українців незрозуміла. Хоча фонди та різноманітні некомерційні організації є важливою ланкою, що поєднує соціальні інститути та допомагає тисячам знедолених, у пересічного українця так чи інакше з’являється підсвідома реакція – шахраї, що наживаються на чужому горі. Чому так вийшло, у чому полягає соціальна роль благодійності, який її стан в Україні нині і, нарешті, чим можна допомагати та не потрапити на гачок аферистів, розбирався “Український інтерес”.

Як розвивалася благодійність протягом останніх років

До подій 2014 року благодійність розвивалася повільно, проте впевнено. Так, з 2008 по 2012 рік кількість благодійних організацій виросла з 11 660 до 14 055. У 2010 році в світовому рейтингу благодійності наша країна посідала 150 місце (тобто потрапила у ТОП-10 з кінця). Та події 2014-2015 років стали переломними – за результатами 2015 року, українці, які стали свідомо надавати пожертви, вивели країну на 89 місце! Звичайно, найбільше допомагали військовим у зоні АТО, постраждалим від бойових дій і переселенцям. Але, як казав класик: “Кому війна, а кому рідна матінка”. На тлі такого благочинного ажіотажу почала зростати велика кількість аферистів, що прикидалися волонтерами або просто забирали частину пожертв собі. Скандали, що лунали з цього приводу, підірвали довіру суспільства, а вже за підсумками світового рейтингу минулого року Україна опустилася на 106 місце.

Навіщо потрібна благодійність

Споконвіку існували соціальні прошарки та явища, що перебували в полоні проблем. Часто вони були “побічним продуктом” існування держави та функціонування суспільства, а вплинути на них позитивно брали на себе місію люди та організації, які розуміли важливість подолання цих негативних явищ. Благочинність – це проміжна ланка, що може об’єднувати між собою державу, бізнес та окремих людей, корегуючи та скеровуючи їхні зусилля (щоб не вийшло, як у казочці про лебедя, рака та щуку). Все це можливо завдяки різним формам та проявам благодійності. Серед них можна виокремити:
– соціальну відповідальність – добровільну місію компанії, що виходить за межі її комерційної діяльності та має на меті поліпшити ситуацію в суспільстві;
– приватна благодійність – персональна пожертва фінансових або предметних ресурсів на користь певної людини, груп людей або соціальної програми;
– корпоративна благодійність – соціальна робота комерційної організації, що полягає у пожертві фінансових або предметних ресурсів;
– меценатство – підтримка окремих галузей або соціальних інституцій, вклад у їх розвиток;
– волонтерство – допомога, що полягає у безоплатній праці на користь певної людини, груп людей або соціальних програм/проектів.

Тож як можна допомагати?

По-перше, допомога може бути фінансовою. Вирішіть, яким людям ви хочете допомагати, оберіть фонд чи організацію, погортайте проекти і програми та здійсніть посильну фінансову допомогу. У часи Інтернету це робиться досить просто – буквально за пару кліків.

По-друге, переберіть речі вдома – мабуть, ви знайдете чимало одягу, що не носите, та речей, якими не користуєтеся. Та пам’ятайте: одяг має виглядати охайно, бути чистим та цілим, техніка – справно працювати тощо. (А інакше виходить “на тобі, Боже, що мені негоже”). За допомогою мережі ви легко знайдете у своєму місті кілька організацій, що приймають речі, фондів або навіть благодійних магазинів. До речі, у церквах також часто їх збирають.

По-третє, найкращою допомогою може стати ваша праця та вільний час. Стежте за соцмережами організацій або активістів: вони часто пишуть про те, що необхідно щось перевезти, потримати дома котика, перебрати речі або сходити старенькій по молоко. Можливо, така допомога не вельми змінить картину благодійності загалом, проте вона може суттєво змінити чиєсь життя.

Але навіщо далеко ходити: може, просто поряд з вами мешкає хтось, хто потребує допомоги.

Інфографіка: Анастасія Туловська/”Український інтерес”

Як не потрапити на гачок шахраїв та правильно обрати фонд

Жалісливі повідомлення у соцмережах можуть розчулити серце, проте будьте обережні, адже так збагачується велика кількість аферистів. Якщо це не ваш знайомий, є висока ймовірність віддати гроші шахраям.

Ця ж порада дійсна, якщо ви побачили на вулиці інваліда/безхатченка/дитину, що просить гроші. Справжні безхатченки не люблять привертати до себе увагу та не голосять, щоб їм дали копійчину. Як правило, вони здобувають гроші на сезонних підробітках або банально збирають пляшки та папір. До речі, тільки у Києві вони сортують таким способом 390 тонн сміття щоденно!

Аферисти люблять підкреслювати свої фізичні вади або використовують типажі, що здатні розчулити: мати із дитиною, інвалід війни… Якщо ви все-таки хочете допомогти людині, запитайте її про те, чи хоче вона їсти та чи не відвезти її у лікарню. Якщо жебрак вимагає лише грошей – сміливо розвертайтеся!

Киянам особливо обережними слід бути на Контрактовій площі, площі Льва Товстого, Майдані, поряд з Києво-Печерською лаврою та на вокзалі – це ТОП-5 рибних місць аферистів.

Великою перевагою фондів є те, що вони зобов’язані надати звіти про те, як були витрачені пожертви. Якщо ви все-таки вирішили обрати благодійну організацію, щоб здійснити пожертву, по-перше, знайдіть її сайт та огляньте його на предмет прозорості. Чи є там статут та установчі документи? Програмні цілі? Річні звіти та звіти за проектами? Чи можна туди потрапити та поспілкуватися із працівниками? Як часто проходить аудит?

Значно полегшує аналітичну роботу “Український форум благодійників”, що щорічно проводить “Національний рейтинг благодійників”, де обирає найпрозоріші фонди за різними категоріями та критеріями. Серед них – прямий контакт фонду, відповідність фактичної адреси офісу юридичній, цілі фонду, підтвердження втілення проектів, звітність, свіжі новини і багато іншого. Пошукайте обраний фонд серед рейтингу та спробуйте самостійно оцінити його на відповідність критеріям. Якщо все-таки сумніваєтеся – знайдіть номер телефону та поспілкуйтеся із працівниками.

Інфографіка: Анастасія Туловська/”Український інтерес”

Навіщо мені допомагати комусь? Вони самі винні!

Чи знаєте ви, що, згідно з міжнародною статистикою, близько 50% людей стають безхатченками через втрату роботи або проблеми з сім’єю. Найпопулярніший сюжет: людина їде на заробітки до іншого міста, де стає жертвою шахраїв або отримує травму. Дзвонити додому – соромно, і заробітчанин пробує розібратися з усім самостійно, але поступово вуличне життя засмоктує…

Ще один популярний сюжет: сімейні скандали обертаються тим, що когось буквально виселяють на вулицю. А найчастіше жертвами аферистів стають інваліди та старі люди, які необачно ставлять підпис під документами. І тільки близько 18% безхатченків – це колишні ув’язнені та люди, що опинилися на вулиці, змушені проміняти своє помешкання через свої певні залежності.

Хай там як, проте від нещасного випадку не застрахований ніхто. Серйозна хвороба може поставити в скрутне становище навіть сім’ю із нормальним достатком. На вулицях столиці і досі немало безхатченків, які колись приїхали на Майдан, а сьогодні ледве зводять кінці з кінцями, маючи численні травми. Парадоксально, проте і досі переселенцям зі Сходу відмовляють у житлі, роботі та кредитах. Тисячі пенсіонерів виживають на пенсію, яка ледве покриває комунальні платежі. Із цих людей ніхто не думав, що подібне може статися з ним.

На щастя, суспільство в Україні стає більш чуйним до проблем інших. Розвиток культури соціального партнерства – це запорука того, що коли хтось опиниться у скрутному становищі, йому буде куди звернутися та отримати допомогу. А зробити посильний внесок у розвиток цієї культури може кожен. І неважливо – грошима або доброю справою.

Анастасія Туловська, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram