Давні грецькі мудреці говорили: «Ум наш – бог наш», «Бог кожної людини – його совість» (Менандр); «Особистість – божество людини» (Геракліт)…

Подивимося на мисль про присутність Бога в людині під таким кутом зору: В якому смислі ум людини, совість людини, особистість людини позначені божественним.

– Ум то мій, при чому тут Вища сила? Я мислю, моє мислення, а не чиєсь, – скажете ви і будете праві. Навіть тоді, коли вам у процесі мислення в ум приходить та ж думка, в яку впав ум Сократа дві з половиною тисячі років тому, чи в цей момент вона порадувала і пана Сміта в Лондоні – вона ваша.

Проте, вона дивна тим, що може бути незалежною від часу і простору бо завітала до багатьох мислителів в різні епохи і в різних місцях Землі. Та й повторити такий прихід мислі в нашу голову ми не можемо, бо не тільки від нас те залежить. Вона може прийти, якщо нам пощастить, а може не прийти. Отже, вона не лише моя, а приходить як моє прозріння і як дар. І як єднання з думкою Світового Розуму.

Совість теж моя і не моя. – Що ти робиш, зупинись?! – це її голос до моєї свідомості в момент негідного мого діяння. То чий це голос, мій – чи якоїсь Вищої Совісті? Голос совісті, або мисль, чи обидві разом спонукають мене до відповідального чину, я їх чую і дію у відповідності з ним, тобто я чиню як особистість – це лише моя дія? Коли людина говорить: я вчинив так, бо інакше не міг, – їй Хтось заборонив діяти інакше? Та ні, але хтось в прийнятті її рішення діяти саме так брав участь.

Оцей хтось і є невідомий бог стародавніх греків, або наш Бог християн в нас. ВІДАННЯ нашої совісті, МИСЛЬ нашого ума і ЧИН нашої волі – наші і… не наші.

Зверніть увагу на те, що свою присутність в нас Бог віддав нам на наш розсуд – користуватися Його присутністю у нас, або не користуватися.

Душа наша теж не зовсім нам належить, може тому вона й так безмежно цінна, що дорожча цілого світу і дана кожному із нас з якоюсь своєю метою. А людина може навіть її самоправно умертвити і свою, і чужу.

Така присутність-відсутність Вищої сили в нас говорить про наше унікальне значення у Всесвіті, про велич людини, про космічну роль її тутешнього конечного життя. Про те ж говорить втілення Бога, а саме говорить про божественного рівня значення нашого перебування тут на Землі, бо Він прийшов до нас.

Життя, смерть і воскресіння Христа відкриває людині шлях спасіння і розкриває смисл її існування – жити в Богові. І головним механізмом руху цим шляхом для людини – бути вірною Йому за прикладом Бога Сина, який був вірним Богу Отцю. Перед образом смерті Син Людський міг прийняти рішення і відмовитися від своєї місії, міг знехтувати Вищою волею як людина.

Міг, але не глушив в Собі голос Отця. Він справдив те з чим прийшов на Землю – олюднив Бога і Собою обожив людину, пройшовши страждальну дорогу народження, життя і смерти кожного із нас. І освітивши нам, людям, вселенську значимість життя кожної людини, Христос залишив за мною, за моєю совістю, моїм умом, моєю волею прислухатися божественного голосу і чинити відповідно, або гамувати це божественне в мені і чинити за волею своєю.

Як мені навчитися бачити серцем і розуміти умом різницю між божественним освяченням мого життя і мороком мого свавільного існування? Як не помилитися мені в моєму, космічного масштабу, виборі, який визначає мою долю і тут, і у вічності?

Греки, мислі яких я навів на початку тексту, жили до Різдва Христового і не мали перед собою Божественної Офіри заради них, яку ми з вами маємо. Наскільки ж їм, через це, було важче ніж нам триматися в божественному вимірі життя!

Не дивлячись на це вони змогли створити класну цивілізацію, а ми?!

Хоч і їм було не просто. Ось картинка з того часу, яку доніс до нас Діоген Лаертський. Геракліт віддалився в святилище Артеміди і грав там з дітлахами в кості. Ефесцям, які обступили їх, він сказав: «Що дивуєтеся, негідники? Чи не краще займатися цим, ніж з вами брати участь у державних справах?».

Судячи з викладеного, у нас, українців шанс ще є, якщо з Богом.

Брехати чи не брехати?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram