На президентських виборах 2020 у Білорусі Лукашенку чи не вперше впевнено протистоїть опозиція, а невдоволений нафтово-інтеграційною війною Кремль їй підігрує.

9 серпня 2020 року в Білорусі пройдуть чергові президентські вибори. Чинний лідер країни Лукашенко, який п’ять разів поспіль здобував крісло президента та вже ось як 26 років очолює країну, не приховує своїх амбіцій залишитися на посаді й надалі. Щоправда, бацька сподівався, що цього разу все пройде як завше – без зайвих ускладнень. Але не склалося: на вулицях Мінська ось уже декілька місяців проходять антивладні протести, а альтернативні кандидати в президенти з легкістю набирають необхідну кількість підписів для висунення. У чому річ? Чому збереження режиму Лукашенка тепер під сумнівом?

Якщо раніше Лукашенко шукав підтримки в Росії, то цього разу навіть у самій Білорусі кремлівські інформаційні канали, які є ключовими гравцями в інформаційному просторі країни, не надто підтримують чинного президента та подекуди навіть прямо звинувачують його в саботажі боротьби з пандемією коронавірусу. У стан конфронтації Мінськ і Москва ввійшли ще торік. Тоді, нагадаю, Лукашенко відмовився грати за російськими правилами щодо поступового підпорядкування своєї держави Кремлю у межах так званої Союзної держави. Путіну це не надто сподобалося, і як наслідок – розпочалася нафтово-інтеграційна війна. Тепер же бацька розплачується за захист національних інтересів Білорусі перед росіянами, втрачаючи підтримку своєї кандидатури серед останніх.

Не варто забувати й про свіжий тренд заміни старих еліт новими у східних териконах Європи. З ним українці познайомилися на своїх президентських виборах 2019-го, на яких переміг тоді ще бізнесмен, шоумен і комік Володимир Зеленський. Феномен наших виборів вразив світ і залишив відгомін на політичній ситуації інших країн, зокрема, наших сусідів. Наприклад, у Польщі цьогоріч відбуваються президентські вибори, де третє місце першого туру зайняв Шимон Головня – 43-річний журналіст і шоумен, якого ще часто називають “польським Зеленським”.

Тож несистемні політики тепер у тренді, а консервативно-совковий режим Лукашенка ще більше схиляє білорусів до таких вподобань. За нього в країні сформувався новий середній клас, і виросло ціле покоління молодих білорусів. Якщо ж старшому поколінню імідж сільської простакуватості Лукашенка та посил на кшталт “праця, трактор і свіже повітря – найкращі ліки проти коронавірусу” заходили на ура, то новим та прогресивним поколінням такі дії і слова свого президента невтямки. Усередині системи альтернативи чинному лідеру немає, тому необхідно шукати когось ззовні, на кшталт Сергія Тихановського (відомий блогер та ведучий) чи Віктора Бабарико (банкір і меценат), яких часто й називають основними конкурентами Лукашенка. Сьогодні, до слова, вони під арештом.

То чого ж чекати білорусам?

Якщо говорити у короткостроковій перспективі, то є всі підстави сумніватися, що білоруська опозиція зможе перемогти Лукашенка на цьогорічних виборах.

Мем про “Сашу 3%” звісно дотепний, але не надто відповідає дійсності. Нагадаю, що з’явився жарт після того, як газета “Наша Ніва” провела опитування електоральних симпатій на своєму сайті, і там Лукашенко набрав 3%. Згодом інші сайти провели схожі дослідження, де білоруський президент отримав таку ж саму підтримку.

То чому ж цим 3% довіряти не варто? Що “Наша Ніва”, що інші ресурси, на яких проводилося опитування, – переважно опозиційні видання, тому важко говорити про якусь репрезентативність цих опитувань. Мовчу вже про те, що ядерний електорат Лукашенка, а саме пенсіонери та інші стужені за СРСР, не сидять в Інтернеті взагалі й черпають інформацію з телевізора. Тому вони проголосують за Лукашенка.

Як так, якщо провідні телеканали в Білорусі є російськими, і вони останнім часом не надто хвалять Лукашенка? Бацьку вони то й справді не надто хвалили, але й не пропонували нікого як альтернативу. В інформаційному просторі Росія взяла скоріше стратегію вичікування. Як результат – типовий білоруський телеглядач не сумнівається у наявності багатьох слабких сторін у Лукашенка, але альтернативи їм не знає. Він не є близько знайомий з опозиційними силами та не дуже багато чув про альтернативних кандидатів.

Не варто й применшувати роль білоруських державних мовників. Хоча російські медії мають значну аудиторію, провладні вітчизняні телеканали також є популярними серед людей середнього віку та старшого покоління. Тож певний електорат, щоб здобути підтримку на президентських виборах 2020 у Лукашенка є. А далі в діло піде брудна гра.

Країну готують до масштабних фальсифікацій: до складу комісій на виборчих дільницях допускають виключно бюджетників і представників провладних партій. А у можливості реалізації силового сценарію ніхто не сумнівається: опозиційних кандидатів і мітингарів арештовують уже не перший місяць.

Є і “план Б” у Лукашенка – залучення Путіна

Як я вже згадував раніше, на всіх попередніх виборах білоруський президент отримував благословення від Кремля. Цього ж разу через нафтово-інтеграційну війну з підтримкою з Москви Лукашенку не склалося. Але якщо з цьогорічним переобранням у білоруського президента все буде кепсько, то не виключено, що він не побоїться пожертвувати національними інтересами заради збереження власної голови. На що тільки не готовий звір, якого загнали в кут. Тим паче, що з аналогічним прецедентом українці вже стикнулися у 2013, коли тодішній президент Янукович фактично здав країну в обмін на власну комфортну старість десь у Підмосков’ї.

У будь-якому разі, у короткостроковій перспективі, а саме на цьогорічних президентських виборах, Лукашенко найімовірніше переможе. Переможе чесно чи завдяки шахрайським методам – це вже інше питання.

Але у довгостроковій перспективі для Лукашенка все не так веселково. Те, у який спосіб він здобуде перемогу, значно підкосить його й без того низький авторитет у населення. А критики режиму, кількість яких після таких антидемократичних виборів невпинно зростатиме, не втрачатимуть нагоди поставити під сумнів легітимність чи пак законність чинної влади. І справді, легітимність у сучасному розумінні передбачає дотримання певним режимом встановлених правил і норм. То про яку законність ми можемо говорити, якщо еліту біля владного штурвала тримають фальсифіковані вибори та силовики?

Чим сильніше режим закручуватиме гайки, тим потужніше йому протистоятиме опозиція. Це не Росія, де пасивна більшість і не подумає вийти на мирний протест, мовчу вже про якусь відсіч людям у погонах. Уже сьогодні мітингарі в Білорусі гуртуються та не дають міліціонерам затягати в автозаки своїх побратимів – є такі відео. Не даремно білорусів називають партизанською нацією.

Проти Лукашенка гратиме й час

Його консервативно-совкова політика безнадійно застрягла в минулому, а нові покоління зростатимуть, ставатимуть соціально активними громадянами та додаватимуться до лав противників режиму.

Усі вимагатимуть ліберально-демократичних змін, на які навіть теоретично останній диктатор в Європі (а саме так часто називають Лукашенка) не здатен. Тому його дні полічені.

А тепер і про інший фланг – російський. Лукашенко вже почав слабшати та, як ми вже зрозуміли, слабшатиме й надалі. Гріх сподіватися, що Москва зі своїми імперськими амбіціями цим не скористається. Минулого року Білорусь дозволила собі нафтову війну з Росією, щоб остаточно не ввійти до Союзної держави. Це фактично б означало остаточне возз’єднання Білорусі та Росії на умовах останньої. Але чи зможуть білоруси протистояти посяганням східного сусіда, коли Лукашенко, як лідер, ослабне ще більше? Питання не з простих.

До слова, 28 червня у Пентагоні заявили, що збираються перекинути декілька тисяч своїх військових до Східної Європи й, за даними журналістів Голосу Америки, направлять їх до Польщі – країни-сусідки Білорусі. За словами представників Збройних сил США ці сили служитимуть попередженням російському президенту Володимиру Путіну, чиї військові амбіції в черговий раз підтвердила анексія українського Криму у 2014 році.

Тож бацька сьогодні між двох вогнів. З одного флангу білоруська опозиція, яка жадає його голови. З іншого – Росія, яка жадає Білорусь. Складна геополітична ситуація, чи не так?

Можливо Лукашенку й вдасться виграти цьогорічні вибори, але в довгостроковішій перспективі він – політичний труп, після загибелі якого в Білорусі до влади мають чималі шанси прийти нові еліти. Але політичною кризою в країні майже точно скористається Росія, що додає невизначеності до майбутнього білорусів.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram