– Та кому вона треба – та бібліотека! – цинічно кидає дехто. Однак хочу розповісти про бібліотекарку, яка зуміла зробити так, що бібліотека селища Корнин Попільнянського району на Житомирщині притягує, як магніт. Ця мегаенергійна жінка (після реорганізації – уже завідувачка Публічної бібліотеки Корнинської селищної ради) – “десять в одному”: співає, танцює, пише сценарії, вірші, грає у ляльковому театрі, влаштовує виставки та зустрічі з цікавими особистостями. Коли тривав ремонт – власноруч фарбувала вікна й двері.

І результат є! Саму її люди люблять, а до бібліотеки ходять.

Анелія Кумечко-Кондратюк – серед ста кращих бібліотекарів України, чиї імена оприлюднені в збірці Міністерства культури України “Дитячі бібліотекарі України: сто кращих”.

Починаючи з 1980 року односельці 8 скликань поспіль обирали Анелію Аркадіївну депутатом селищної ради та один раз – районної ради. Двічі перемагала в районному конкурсі професійної майстерности.

Бібліотекар – масовик

Липневий день. Спека. До бібліотеки раз по раз навідуються діти, підлітки, молодь, статечні. Ну гаразд, може у старшого покоління трапляються вільні від домашніх турбот хвилини. А що спонукає десятилітніх влітку йти до книгозбірні замість того, щоб купатися десь у ставочку чи гасати з однолітками на велосипедах? Що вабить взяти до рук книгу замість ґаджета, який все поглинає?

У цих питаннях – і таємниця, і надія. Таємниця неформального ставлення до кожного читача, який переступає поріг. Надія на те, що з нинішніх юних поціновувачів книги завтра виростуть громадяни України, що мислять, які стануть її керманичами, поводирями, рятівниками, оборонцями, яким буде не байдуже, якою мовою розмовляти, яких героїв величати та яку Україну будувати.

– Бібліотекар не повинен бути простим “видавальщиком книжок”, – каже пані Неля. – Він має спілкуватися. І тоді люди душею потягнуться до тебе. Їм тут буде комфортно, прекрасно, і хотітимуть сюди приходити.

До речі, в Корнинській бібліотеці є й безплатний щоденний доступ до інтернету з 14 до 17 години.

Татова донька і фатум 38 років

Надзвичайно енергійна та позитивна, Неля Аркадіївна прийшла у цей світ 28 вересня 1952 року в селищі Корнин.

– Родова місцевість моєї мами Віри Романівни Дятел – це хутір Дубова на окраїні Корнина, – розповідає пані Неля. – Там 17 сімей жило. У маминій родині було 12 дітей. Коли ділили землю, їм відміряли за кількістю осіб. Тільки трохи “стали на ноги”, як радянська влада “розкуркулила”. Дідусь Роман (у нього підошви постійно в крові були – репані) все нажите віддав до колгоспу й пішов працювати пастухом. Такий от “куркуль”.

Мої тато з мамою мали трьох доньок, але я була – татова: снідала, обідала й вечеряла з ним. Називала “папун”. Після служби в армії працював трактористом у Корнинській МТС, співав, грав на гітарі.

Садиба, де я зараз живу, належить батьковому роду. Як мені тут легко! Мій прадід (по вуличному – Гургуль) на Корнинському цукрозаводі працював наладчиком і його возили на фаетоні.

Особиста ж доля піднесла Нелі Кумечко-Кондратюк такі випробування, що й ворогу не побажаєш. Вийшла заміж у 16 років, а в 27 – залишилися вдовою. На все життя… Чоловік Василь Кумечко загинув від удару електрострумом у 38-річному віці, і 12 років минуло як через тромб також у 38 років обірвалося життя сина – Василя Васильовича…

– Вдруге заміж не виходила, бо допустити не могла, щоб хтось бодай криво глянув на моїх дітей, – щиро каже жінка. – Прожили разом із судженим 11 років. Першим у мене народився Володя, але помер у три місяці від раку крови. Лікарі сказали, що у нас із чоловіком резус-фактори різні, порадили більше не народжувати. Але я завагітніла вдруге та народила Василя Васильовича. Дуже хотіли дівчинку, і через сім років Бог дав Лесю. Василь був за професією військовим фельдшером, а Леся – зубна лікарка й психологиня. Маю улюбленого онука Романа, якого вигляділа.

Синок Вася… Я вам не можу передати, що то було за дитя! У 8 років його дитинство закінчилося: почав рубати дрова, всюди ходив зі мною, щоб допомогти й щоб не боялася…

Коли сина поховала – могла вночі піти на кладовище. На лавочці посиджу – і ставало легше. У мене весь рід там похований по маминій лінії. Зауважила, що і мій дядько Василь теж помер у 38 років. Три Василі пішли з життя у 38 років.

“Коли питають, яка в мене освіта, кажу: початкова незакінчена”

– А бібліотечній справі віддала я 43 роки, з яких 38-м була суто дитячою бібліотекаркою, – оповідає далі Неля Аркадіївна. – Хоча за першим фахом – бухгалтерка.

У 1974-1976 роках, маючи на руках півторарічну доньку та восьмирічного сина, пані Анелія з відзнакою закінчила Житомирське культосвітнє училище. 1977 року почала працювати в бібліотеці корнинського присілку Личе-Раківка. А з 1986 до 1991 року здобула вищу освіту в Київському державному інституті культури ім. О. Корнійчука за спеціальністю “Бібліотекар-бібліограф вищої кваліфікації”.

– Часом питають: яка в мене освіта? – жартує пані Анелія. – А я кажу: початкова незакінчена. Тому що все життя вчуся. Бо коли не вчишся, то зупиняєшся. Доки людина жива – мусить навчатися. Ще хочу сказати: найкращий університет – це люди.

Два роки тому дитячу й дорослу бібліотеки Корнина – об’єднали в одну: 18 тисяч книг для дорослих і 9 тисяч – дитячих. У приміщенні бібліотеки не вмістився весь книжковий фонд. Наразі книгосховище влаштували в колишній Корнинській лікарні (близько 14 тисяч видань для дорослих зберігається саме там).

“Книжка – це моє життя”

– У вестибюлі я реорганізацію зробила, бо то – обличчя бібліотеки, – показує Неля Аркадіїівна свої “володіння”. – Ось – мінімузей, де зібрані історичні факти про Корнин, яких не знайдете більш ніде.

Легенда оповідає, що на місці селища в давнину стояв дубовий гай. Під час національно-визвольної боротьби українців проти польського панування там зупинявся Богдан Хмельницький з військом. Ночували в діброві, і якось біля їхнього шатра буревій вивернув з корінням могутнього дуба. Тоді гетьман України вийшов до воїнів і мовив: “Польську шляхту ми вирвемо з корінням так само, як буревій вирвав з корінням оцього міцного дуба”. Відтоді й пішла назва селища – Корінь, Корнин.

Корнин славиться відомими людьми. Це Анатолій Леонідович Бойко – академік НАНУ, заслужений діяч науки і техніки України, й Анатолій Андрійович Долінський – академік НАНУ, тричі лавреат державної премії в галузі науки і техніки, Наталія Аркадіїівна Краснонос – доцентка катедри суспільних наук Вінницького медуніверситету імени Пирогова, художник та архімандрит ПЦУ в Харкові Анатолій Мороз (передав у дар бібліотеці 23 картини , серед них і виконане у змішаній техніці полотно-присвята Герою України Василю Сліпаку, виставка полотен митця триває у бібліотеці постійно). І багато інших.

– Бібліотека повинна “говорити”, а не просто бути мовчазними стелажами з книгами, – свято переконана Неля Кумечко-Кондратюк. – Сюди люди приходять відпочити, щось пізнати, щось побачити. Потрібно обслужити читача так, щоб він вийшов збагаченим. Звісно ж, під час карантину дотримуємося дистанції і маскового режиму.

В окремій кімнаті – дитяча література. Тут часті гості – дошкільнята й учні молодших класів.

– Коли приходять малята з дитсадка,то розгортаємо для них ляльковий театр «Знайко-незнайко». Актори – бібліотекар і старшокласники. Не тільки казки ставимо, а навчаємо бібліотечній грамотності. Книжки ж є різножанрові: скоромовки, казки, оповіданнячка.

Завдяки невсипущій енергійності Нелі Аркадіїівни розроблена “Екологічна стежина” за програмою сільського туризму, періодично проводяться зустрічі з цікавими людьми “Наперекір долі”, зібрано цікавий матеріал про сільських вишивальниць “Вишивала долю для дітей”.

2020 року бібліотека влаштувала Масницю із залученням всіх закладів культури Корнинської ОТГ.

Бібліотека щороку традиційно проводить заходи пам’яті жертв Голодомору-геноциду (наразі встановлено прізвища 199 осіб, які загинули голодною смертю на території Корнина).

Також щороку бібліотекарі зі старшокласниками йдуть прибирати могили на край селища, в Лозики, де 1943 року нацисти розстріляли людей із села Липки. Цьогоріч завдяки зусиллям Нелі Аркадіївни те місце огородили й встановили хрест. А був лише камінець-пам’ятник.

– Ідемо зі школярами також на “211 висоту” – місцину, де під час другого наступу на Корнин нацисти давили людей танками, – розповідає Неля Кумечко-Кондратюк. – У грудні 1943 року радянські полководці кинули в бій проти добре озброєної гітлерівської армії молодих необстріляних солдатів у домашній одежі, які, окрім кулеметів і коктейлів Молотова, більш нічого не мали. Троє діб протрималися. Німці їх оточили і… “розмазали по полю”… Зараз там сіють пшеницю.

За відданість своїй справі Анелія Кумечко-Кондратюк неодноразово визнавалася кращою серед бібліотечних працівників Попільнянського району. 1993 року перемогла в обласному конкурсі “Кращий дитячий бібліотекар року”, у 1998 році нагороджена грамотою Житомирської обладміністрації “За багаторічну сумлінну працю в сфері книговидавництва, розповсюдження і пропаганди української книги з нагоди 1000-річчя літописання книжкової справи України”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram