25 вересня 1932 року народився видатний тенор світу Анатолій Солов’яненко. Він підкорив сцени Ла Скала, Метрополітен-опери й Большого театру. Співака запрошували залишитися в Москві, але його серце належало Україні й українському глядачеві. 30 років зачаровував своїм співом слухачів у Національному театрі опери і балету.

Народився майбутній артист у місті Сталіно (нині – Донецьк). Батьки хлопчика співали в аматорських театрах, тож і Анатолій змалечку захоплювався музикою й грав у виставах.

У 1949-му закінчив школу й вступив до Донецького політехнічного інституту на гірничомеханічний факультет. Але любов до музики була непереборною й Солов’яненко, у супроводі інструментального ансамблю, почав виступати соло.

За три роки Анатолій пробує вступити в Ленінградську консерваторію, але провалює іспит і вертає додому. Тоді, щоб удосконалити свій спів, бере уроки вокалу в Олександра Коробейченка – соліста Донецького оперного театру.

По закінченню вишу влаштовується асистентом катедри графіки та нарисової геометрії, але уроків по вокалу не залишає.

У 1962-му взяв участь у концерті художньої самодіяльності в Києві. Його голос вразив усіх присутніх і виконавця запросили стажером до Державного академічного театру опери та балету імені Тараса Шевченка. Того ж року їде до Москви, де бере участь у конкурсі молодих вокалістів. Там його виступ помітили й направили Анатолія на стажування до міланського театру Ла Скала. Відомий співак Дженнардо Барра став наставником Солов’яненка і відкрив українцю школу італійського бельканто.

Того ж року співака запросили до Київського театру опери та балету. А в листопаді наступного року Солов’яненко виконав партію герцога Мантуанського на прем’єрі опери “Ріголетто”.

У 1963 році співак одружився. Світлана стала не тільки дружиною, а й другом і радницею на все життя.

“Ми познайомилися з Толею на роботі, в Політехнічному інституті. Я була лаборанткою на катедрі, а він викладачем. Ми жили в одній стороні, куди ходив один-єдиний трамвай. Їхати треба було хвилин 30, і ми часто опинялися там разом. Я добре пам’ятаю день, коли він вперше відкрито звернув на мене увагу. Це було 8 березня 1962 року. До речі, в той час це був робочий день. Толя приніс мені шикарний букет квітів і запропонував провести додому. Для мене це було повною несподіванкою”.

Ще за рік Анатолій знову їде на стажування до Італії й згодом бере участь у концерті разом із трупою театру Ла Скала. У 1965-му переміг у конкурсі естрадної пісні “Неаполь проти всіх”. У тому ж році Анатолій стає солістом Київського театру опери та балету.

За роки вдосконалення своєї майстерності Солов’яненко сформувався як ліричний тенор. Він постійно працював над своїм голосом. Неперевершено володів італійським стилем виконання, віртуозно виконуючи твори Джузеппе Верді, Джакомо Пуччіні, Джузеппе Доніцетті, П’єтро Масканьї, найскладнішими із яких була партія Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні “Тоска”. Не кожному співакові було під силу її виконати, та Анатолію це вдавалося, його спів звучав легко й проникливо.

Та вершиною майстерності українського тенора була партія герцога в “Ріголетто”. Пласідо Домінго і Лучяно Паваротті визнавали і захоплювалися талантом Солов’яненка.

Анатолій Солов’яненко партія герцога з опери Джузеппе Верді “Ріголетто”

Окрім італійської манери виконання, Анатолій оволодів і французькою. Він неперевершено виконував опери Жуля Массне, Даніеля Обера, Жоржа Бізе. Арія Надира в опері “Шукачі перлин” йому вдавалася найкраще.

Завдяки своїй майстерності Солов’яненко віртуозно виконував партії українських опер “Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського, “Наталка Полтавка” Миколи Лисенка, а також російських авторів – “Євгеній Онєгін” Петра Чайковського, “Борис Годунов” Модеста Мусогорського, “Садко” Миколи Римського-Корсакова. Особливе місце в душі співака займали композиції на вірші Тараса Шевченка.

Анатолій Солов’яненко виконує українську пісню “Чорнії брови карії очі”

В українській пісні Анатолій зумів передати душевність, щирість, простоту і природність почуттів.

У 1967-му Солов’яненку присвоїли звання заслуженого артиста УРСР, за вісім років по тому отримав народного артиста СРСР.

Географія його гастролей охопила територію від країн Європи до країн Азії, від Австралії й до Канади. У 70-х роках Солов’яненко співав у Нью-Йорку на сцені Метрополітен-опера.

На початку 1980-го Анатолій отримав Ленінську премію, грошову винагороду за неї в 10 тисяч рублів він пожертвував у Фонд Миру.

Пропрацювавши в Київському театрі опери та балету 30 років, через творчі незгоди із керівництвом покинув сцену й зосередився на концертній діяльності в Україні й за кордоном.

“Анатолію пропонували прекрасні умови, будь-яку квартиру. Три рази Юрій Лужков, мер Москви, запрошував нас переїхати в Москву. Але я бачила, як Анатолій весь час шукав привід, щоб відмовитися. Напевно, він любив свою батьківщину більше, ніж вона любила його. Ми могли виїхати і в Італію, прекрасно заробляти, там виходили диски Солов’яненка. Але чоловік говорив, що його серце назавжди віддане Україні. Розумієте, корінням він був тут. Особливо любив свій Козин”, – згадувала дружина.

За роки своєї творчості український тенор виконав безліч оперних партій і записав 18 грамплатівок (арії, романси, пісні). Своєї музичної діяльності Анатолій не збирався полишати, але інфаркт обірвав усі плани.

29 липня 1999 року серце славетного співака, українського соловейка, як його називали, зупинилося назавжди. Багато людей прийшли віддати останню шану Анатолію Солов’яненку. Його поховали серед високих сосен у селі Козин.

У 2008 році указом президента України Віктора Ющенка Анатолію Солов’яненку посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена Держави.

На честь Анатолія названо малу планету 6755 Солов’яненко. В Козині створено музей співака.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram