Ахметов усе одно йде на дно

Нещодавно оприлюднений свіжий рейтинг мільярдерів світу за версією американського журналу Forbes відверто збентежив багатьох українців. Принаймні, щодо поточних статків найбагатшого громадянина України Ріната Ахметова. Як виявилося, власник найбільшої в нашій країні фінансово-промислової групи “Систем Кепітал Менеджмен” (СКМ) за минулий рік піднявся в списку світових товстосумів із 771-го на 359-е місце та збільшив власне багатство рівно вдвічі – з $2,3 млрд. до $4,6 млрд. Хоча насправді в поточній історії з ахметівськими активами все не так райдужно, точніше, геть похмуро. А обнадійлива оцінка капіталів Ахметова у Forbes може стати для нього останньою позитивною новиною у цьому році.

Про що свідчать рейтинги мільярдерів

Перш за все, варто зауважити, що журналісти впливового американського видання оцінювали мільярдерів, як завжди – згідно вартості акцій компаній, якими вони володіють. Відповідно, ціни на акції залежать від стану ринку, на якому ці компанії працюють. У випадку з Ахметовим, чий бізнес повністю зав’язаний на металургійній галузі, його статки повністю синхронізовані із станом справ на світовому ринку металів, кон’юнктура якого у 2016-му значно поліпшилася.

Але й тут є одне важливе “але”. Свіжий рейтинг Forbes укладався станом на середину лютого цього року, коли торгова блокада окупованого Донбасу ще не увійшла у фінальну стадію, а самопроголошена “влада” так званих “ДНР” та “ЛНР” не почала на їхній території “націоналізацію” підприємств з українською юрисдикцією, левова частка з яких належить саме СКМ. Тому більш оперативні зміни в капіталах світових багатіїв можна побачити в дослідженнях не менш впливового американського агентства Bloomberg. Так ось вже 3 березня 2017 року Ахметов вибув із його списку ТОП-500 мільярдерів світу, який щодня оприлюднюється за результатами торгового дня на Нью-Йоркській біржі.

За даними на 23 березня, хазяїн СКМ посідає в рейтингу Bloomberg 532-е місце з оцінкою статків в $3,5 млрд., що є найнижчим показником Ахметова за всю історію спостережень за ним збоку цього провідного світового постачальника фінансової інформації. Ще в кінці січня 2017-го Bloomberg оцінював його капітали в $4,65 млрд., тобто втрати лише за два останні місяці нічогенькі – понад $1 млрд. Між іншим, найкращий результат у 2016-му фіксувався за Ахметовим цим американським агентством у квітні ($4,52 млрд.), у 2015-му – у січні ($10 млрд.), у 2014-му – у травні ($13,3 млрд.). Ну а в січні 2013року був навіть поставлений ахметівський рекорд багатства – $22,4 млрд. Відтак в реальності лише за чотири останні роки український мільярдер №1збіднів майже у шість з половиною разів.

Наслідки операції “Віджим”

Вся ахметівська ФПГ стоїть на двох стовпах – це гірничо-металургійний холдинг “Метінвест” та енергетична компанія ДТЕК. Саме їхні підприємства в окремих районах Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) стали найбільш гучними об’єктами “віджиму” тамтешніми бойовиками, який стартував з початку поточного місяця. В питанні, в чиїх конкретно бізнесових інтересах проходить ця операція, думки українського експертного середовища розділились, спільним є лише загальне розуміння магістральної участі в ній Кремля. Дехто навіть припускає, що кінцевим бенефіціаром цього процесу є сам Ахметов, який лише ділиться “комісійними” як з Путіним, так і з усією його вертикаллю аж до ватажків терористичних “ДНР” та “ЛНР”. Втім, нинішня реакція світових ділових кіл включно із вищенаведеними впливовими рейтингами пов’язана не стільки в оцінках тих чи інших політичних перспектив Ахметова і його СКМ, а в цілком економічній тенденції.

І тут справа не в негативних наслідках від експропріації бойовиками для самих “віджатих” промислових об’єктів. Вони в тому ж “Метінвесті” оцінюються як незначні, більше того, за 2014 – 2016 роки ці активи холдингу принесли йому лише збитки в розмірі $214 млн. Йдеться про остаточний розрив важливих для всього бізнесу Ахметова технологічних ланцюжків. Наприклад, під великим питанням тепер постачання з ОРДЛО через лінію фронту коксівного вугілля на коксохімічні заводи, а ті, в свою чергу, обмежать обсяги сировині, необхідної металургійним комбінатам “Метінвесту”. Те ж саме і щодо вугілля антрацитової групи, яке не не отримають теплоелектростанції ДТЕК.

У “ДНР”, крім Харцизького трубного і Єнакіївського металургійного заводів, що входять в “Метінвест”, а також шахти “Комсомолець Донбасу”, Зуївської ТЕС і частини електромереж “Донецькобленерго”, що належать ДТЕК, в докладному списку на “націоналізацію” фігурують всі без винятку тамтешні ахметівскі об’єкти. Ну а символом терористичного “віджиму” стала вся інфраструктура футбольного клубу “Шахтар”, включаючи всесвітньо відомий стадіон “Донбас Арена”.

Що ж стосується “ЛНР”, то тут втрати для бізнесу Ахметова хоч і не такі символічні, але більш ніж вагомі. Це “Ровенькиантрацит” і “Свердловантрацит”, які до останнього часу досить стабільно видобували якраз вугілля антрацитової групи. Що, між іншим, свідчило про існування цілком ефективних домовленостей і з Москвою, і з її посіпаками на окупованих теренах Донбасу. А також “Краснодонвугілля” – компанія, що посідає друге місце в Україні з видобутку коксівного вугілля. Тепер, щоб ліквідувати дефіцит цієї сировини для коксових батарей, “Метінвесту” доведеться або збільшити поставки зі своїх американських шахт United Coal Company, або швидко налагодити імпорт коксівного вугілля чи безпосередньо коксу з Росії. І той, і той шлях коштуватиме Ахметову недешево.

Замки із піску

Взагалі-то на глобальному рівні все виглядає для власника СКМ дуже погано. Ще восени 2014 року Ахметов покинув першу сотню мільярдерів світу, а тепер вилетів і з ТОП-500 світових багатіїв. Паралельно міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings ще рік тому знизило рейтинг ДТЕК до рівня “обмежений дефолт”. А “Метінвест” зіткнувся з дефолтом і того раніше – навесні 2015-го, тож тепер топ-менеджери компанії рапортують хіба-що про успіхи в просуванні схеми реструктуризації фінансової заборгованості холдингу.

З іншого боку, бізнес-імперія Ахметова останні роки постійно відбивається від атак, які організовують колеги по українському олігархічному цеху. Тут першу скрипку грає давній конкурент Ігор Коломойський. Його компанія, до речі, вже судилася з ДТЕК про визнання незаконною приватизації у 2011 році 45% акцій енергогенеруючої компанії “Західенерго” (до її складу входять три ТЕС – Бурштинська, Добротвірська і Ладижинська). Поки безрезультатно, але, як кажуть, ще не вечір. У будь-який момент може відродитися юридична війна Коломойського з Ахметовим й щодо “Дніпроенерго” (у неї також три ТЕС – Запорізька, Криворізька і Придніпровська). Таким чином, нинішній хвалений контроль ДТЕК над трьома чвертями теплової генерації країни в один момент може виявитися справжньою фікцією.

Аналогічно і у флагманських позиціях “Метінвесту”, які на сьогоднішній день він дійсно займає у всій металургійній галузі країни. Ні для кого не секрет, що його основою були гірничо-збагачувальні комбінати Кривого Рогу, які постачають залізорудну сировину на меткомбінати. Так ось той же Коломойський неодноразово пропонував переглянути приватизацію активів державного об’єднання “Укррудпром”, що відбулася ще за президентства Леоніда Кучми. Поки процес в цьому напрямку також фактично заморожений, але ситуація може змінитися буквально кожної миті. І далеко не факт, що цим “планом Коломойського” скористається сам дніпровський олігарх – його цілком можуть “обійти на повороті” інші бізнес-конкуренти, більш наближені до нинішньої української влади.

Провал стратегії “на двох стільцях”

Зрештою, суто політичний вплив Ахметова зараз в ще більш жалюгідному стані, ніж економічний. Все, що є в активі – це половина парламентської фракції “Опозиційний блок”, яка ні на що не впливає, та мери в Запоріжжі, Кривому Розі і Маріуполі, на яких легко можуть знайти управу силові органи. Тому зайвий раз “бунтувати” ніхто з них не стане, та й сама кон’юнктура для “бунту” зараз далека від сприятливої.

Навіть в головній новій вотчині – Запоріжжі – Ахметов не зміг стати політичним монополістом, як це до 2014 року спостерігалося на тому ж Донбасі. Відтак, у випадку навіть сильно зашифрованих сигналів SOS, котрі раптом почнуть лунати від його запорізьких топ-менеджерів на чолі із гендиректором “Запоріжсталі” і за сумісництвом лідером місцевої облорганізації “Опозиційного блоку” Ростиславом Шурмою, ахметівці одразу втратять більшість у Запорізькій міськраді. А в місцевій облраді вони вже давно є молодшими партнерами тамтешнього БПП. В решті регіонів країни політичні позиції Ахметова взагалі наближаються до нульових.

Тобто всі причинно-наслідкові зв’язки наявного стану речей для хазяїна СКМ виглядають цілком очевидними – основна маса його промислових активів перебувають аж ніяк не в “ДНР” чи “ЛНР”, але саме в цих квазідержавних утвореннях Ахметов мав колись всеохоплюючий контроль такого масштабу, що міг швидко знищити їх в самому зародку ще навесні 2014-го. Навіть швидше, як із завданням придушити сепаратистську гідру у сусідньому Дніпрі впорався вищезгаданий Коломойський. Єдине, що тоді вимагалося, так це зробити однозначний вибір на користь України. Але Ахметов вирішив примоститися на двох стільцях, які апріорі не могли не роз’їхатись.

Вичікувальна позиція “і вашим, і нашим”, яку демонстрував найбагатший український олігарх всі останні роки війни на Донбасі, була для нього та всієї його бізнес-імперії справжньою стратегією виживання. Тепер навіть Ахметов вже усвідомив всю хибність такого підходу, хоча про це багато-хто його попереджав ще три роки тому. Як наслідок цієї недалекоглядності – системна криза свого хваленого системного бізнесу, сумне споглядання за власним крутим піке у всіляких рейтингах багатіїв та прискіплива увага до різноманітних ахметівських негараздів з боку конкуруючих бізнес-гравців, які зовсім не проти при нагоді відкусити від власності Ахметова будь-який ласий шматок.