Зовнішня агресія стала протягом останніх десятиліть не лише домінантою політики Росії, але також тим ідеологічним стрижнем, що покликаний забезпечити внутрішню консолідацію російського суспільства. «Можем повторить!» (коли мова йде про Другу світову війну), «Россия − единственная страна, способная превратить Америку в ядерный пепел !» – гасла, які за задумом російських пропагандистів, повинні не лише породжувати почуття національної гордості, але й формувати сценарій дій для російського народу на найближчі роки.

Якщо агресивні дії Радянського Союзу на міжнародній арені були інструментом утвердження і поширення комуністичної ідеології, то в Росії протягом останніх років все відбувалося навпаки − за відсутності повноцінної ідеології сама по собі агресія стала ідейним стрижнем , на якому тримається російське суспільство, а вся ідеологія спрямовується на обґрунтування і виправдання агресії.

«Военная мощь», «новейшие образцы вооружения» перетворилися на самодостатні ідеологічні постулати, а місія суспільства почала сприйматися як така, що спрямована на їх обслуговування. У такій ситуація підтримання перманентного конфлікту (не має значення, з ким саме) стало нагальною потребою, без такого конфлікту вся життєдіяльність суспільства втрачала сенс, як втрачає сенс і життя членів суспільства.

Якщо агресія стає самодостатньою та самоцінною, то її вже неможливо зупинити. Суспільство, «підсаджене» на агресію, подібно наркоману, потребувало її у все більших кількостях.

Це, зокрема, стало однією з причин розв’язання Росією широкомасштабної війни проти України – «тліючий» конфлікт на Донбасі став для російської публіки занадто рутинним і вже не міг мати консолідуючого ефекту, тому велика війна стала конче необхідною російському керівництву для укріплення своїх позицій.

Початок війни супроводжувався ескалацією агресивної риторики з боку Путіна не лише на адресу України, але й на адресу тих, хто, на його думку, міг прийти їй на допомогу: «Теперь несколько важных, очень важных слов для тех, у кого может возникнуть соблазн со стороны вмешаться в происходящие события. Кто бы ни пытался помешать нам, а тем более создавать угрозы для нашей страны, для нашего народа, должны знать, что ответ России будет незамедлительным и приведёт вас к таким последствиям, с которыми вы в своей истории ещё никогда не сталкивались. Мы готовы к любому развитию событий. Все необходимые в этой связи решения приняты».

«Принятые решения» проявилися в першу чергу в тому, що Путін кілька тижнів просидів у ядерному бункері на Уралі, імітуючи готовність розпочати ядерну війну.

Як показали результати соціологічних досліджень, агресія проти України дійсно сприяла зростанню політичних рейтингів Путіна та його оточення, але, як цілком обґрунтовано передбачали аналітики ще на початку війни, подібний ефект триває лише кілька місяців. І як показують результати останніх опитувань (які в сучасній Росії дають викривлені результати, але тут важливіша динаміка), дійсно, «ейфорія перших тижнів» починає спадати.

І тут у російського керівництва є два виходи – або розширювати конфлікт на інші країни, або підвищувати «градус агресії» у війні в Україні. Перший варіант Путіним також застосовується, але переважно на рівні «енергетичного шантажу». Але головний сценарій – це посилення агресивності проти України. Саме в рамках цього сценарію перебувають і ракетні та артилерійські обстріли мирного населення, і тортури та вбивства українських військовополонених.

Розкручування «спіралі агресії» має ще одну мету – остаточно зробити всіх росіян співучасниками злочину, поселити в них впевненість, що, хочуть вони того чи ні, їм доведеться розділити долю Путіна. І саме цим він прагне забезпечити їх підтримку.

Фото: Генеральний штаб ЗСУ/General Staff of the Armed Forces of Ukraine/Facebook

Картина світу для негідника

Рашизм як “старечий фашизм”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram