Джинса. Людина на 80% складається з води, а інформація у ЗМІ на час передвиборчої кампанії на 80% складається з джинси та політичної реклами. Принаймні саме таке враження виникає. І попри те, що кампанія офіційно ще не стартувала, політики вже без вагань скуповують рекламні площадки для показу своїх облич та “досягнень”.
Одна річ, коли є спеціальні позначки, типу “політична реклама”. Це означає, що ЗМІ чесно отримало гроші і зробило неприховану відкриту рекламу, яку не складно відрізнити від іншої. Проте, як показує практика, у багатьох людей аж око тіпається, коли вони бачать відкриту рекламу. Власне тому політики й хочуть, щоб їхні позиції, думки, досягнення і все таке інше були завуальовані і викладені у форматі звичної статті, новини або відеосюжету. Це має назву “джинса”. А у нас вона особлива – про неї усі знають та усі кажуть, що це одна з найголовніших проблем українських ЗМІ.
Ну, гаразд. Нехай собі купують, що хочуть і говорять, що хочуть, така вона гонка за мандат. У чому ж проблема? Їх дві: використання грошей платників податків на “джинсу” (а це не дешеве задоволення, від слова зовсім) та маніпулювання у такий спосіб громадською думкою.
Аналітик партійних фінансів руху “Чесно” Ігор Фещенко розповідає, що дуже багато прихованої реклами політики взагалі не зазначають у фінансових звітностях. До речі, партійна фінансова звітність – зовсім нова для України практика. Політичні партії почали розповідати, куди витрачають гроші тільки у 2016 році, раніше їх у відкритому доступі ніде не було.
“Аналізуючи такі звіти, ми передусім звертаємо увагу на походження коштів, та чи були всі витрати політичних партій задекларовані. За ці два роки ми виокремили таку проблему і, на жаль, тенденцію, що політичні партії або треті сторони в їхніх інтересах замовляють різні види прихованої реклами. Це все – починаючи статтями та сюжетами з прихованою рекламою, завершуючи участю політиків у телешоу. Нерідко на це йдуть бюджетні гроші”, – стверджує аналітик.
За його словами, йдеться про десятки мільйонів, які не потрапляють до фінансових звітів. А там, за законом, мають бути всі витрати. Використовуючи приховану рекламу, політики розмивають грань між журналістикою та політикою.
Взяти партію “Народний контроль”. Вони використовували для цього товариство з обмеженою відповідальністю, яке видавало низку програм насичених брендуванням партії (студія, мікрофони, одяг). Контент програми був схожий на новини: 10-15 хвилин, сюжети. У звіті партії про це немає жодного слова, а програма виходила в ефір щонайменше на десятку телеканалів.
Інший вид прихованої реклами: політики стають ведучими тих чи інших телепрограм. Це також не є безкоштовною послугою. Можна було б закрити очі на якісь авторські програми, де і так зрозуміла риторика. Але, коли це програма, що передбачає запрошення гостей, обговорення важливих суспільно-політичних питань, новин, тоді це поза межами дозволеного. І звісно такі витрати також не зазначені у звітах.
Тут яскравий приклад партії “За життя” Вадима Рабіновича, а тепер і Нестора Шуфрича. Це кілька програм, які виходять на двох інформаційних телеканалах, що також перенасичені назвою партії, її здобутками, обіцянками і так далі.
Є й інші. Наприклад програма Володимира Ар’єва, яка вже не на стільки відкрито рекламно-політична. Водночас прихильності та вподобання політика чітко відслідковуються від випуску до випуску.
Наступне питання – використання державних коштів. Не так давно уряд України оголосив кілька тендерів на близько півтора мільйони гривень. Ці гроші Кабмін вирішив спрямувати на висвітлення своє діяльності. Водночас, чи не кожна публікація – піар Володимира Гройсмана. “Уряд Гройсмана зміг, зробив, домігся, розпочав тощо” – цілком стандартний початок матеріалу про досягнення Кабміну. Цей тендер виграло одне популярне українське інтернет-видання. Вже було кількадесят публікацій, переважна більшість яких не позначені, як реклама.
Окрім прем’єра, за схожою схемою робить собі піар очільник Радикальної партії Олег Ляшко. Його політична сила отримує значне державне фінансування. Є багато відкритої реклами. Але, наприклад, у 2017 році три мільйони гривень радикали використали на “джинсу”. За словами Ігоря Фещенка, серед кількасот публікацій, сюжетів та програм, що власне коштують 3 мільйоні, лише одна була позначена, як політична реклама.
Таке використання держкоштів не прийнятне, але покарати за нього вкрай складно. Передусім через недосконале законодавство про рекламу та практичну неможливість довести виготовлення “джинси” та її оплату, особливо коли розрахунки відбуваються готівкою.
Як зрозуміти, що перед вами “джинса”
Якщо вам не дуже подобається відчувати себе об’єктом маніпуляції, зокрема у руках політиків, то варто підвищувати свою медіаграмотність та розвивати критичне мислення. Варіантів прояву “джинси” – безліч. До того ж вигадливі медійники та піарники постійно знаходять нові форми та вдосконалюють способи впливу на свідомість електорату.
“Треба розуміти, що середньостатистичний українець, згідно з дослідженнями фонду “Демократичні ініціативи” має дуже низький рівень медійної грамотності. Коли за законом стало необхідним зазначати кінцевих власників різних медіа, то навіть для нашої організації стали відкриттям деякі прізвища. Проте минуло вже кілька років, було багато публікацій що чиє, купа опитувань, досліджень, аналітики. Попри все це, якщо зараз вийти на вулицю і спитати скажімо десятеро людей: “Кому належить 1+1?”, щонайменше половина скаже – Зеленському”, – розповідає заступниця шеф-редактора “Детектор медіа” Світлана Остапа.
Люди не цікавляться, кому належать телеканали чи інші медіа. Багато хто не знає прізвищ і тим паче не знає, хто протежує яку політичну силу. А за словами пані Світлани, це головна ознака медіаграмотної людини – знати кому належать ЗМІ і вміти порівнювати інформацію з кількох незалежних джерел.
Можна звісно не порівнювати нічого. Так простіше. Але ось що буде. Якщо регулярно дивитись один-єдиний телеканал, який грає за правилами одного олігарха та однієї політичної партії, то з часом думки, які там постійно ретранслюють несвідомо стануть вашими думками. Чим це загрожує? Інформацію, яка відрізнятиметься за контекстом від тієї, що ви звикли отримувати, ви почнете сприймати ворожо та вважатимете неправдивою.
Якщо такий сценарій вам не подобається, то ось кілька простих способів не потрапити на гачок “джинси”. І необов’язково передивлятись новини всіх телеканалів, інтернет-ЗМІ, радіо та преси. Варто перевірити конкретний матеріал ще хоча б на двох джерелах, якщо:
- Занадто багато виділення однієї зі сторін. Інформація однобока і побудована на коментарях однієї особи.
- З монітору на вас дивиться партійна символіка якоїсь політичної партії.
- Ведучий, автор чи всі коментатори критикують якусь політичну фігуру чи цілу партію. Це може бути “чорнуха”, тобто негативна інформація спрямована проти когось. Часто вона виявляється дуже перебільшеною, неправдивою, або такою що не стосується політичної діяльності. Таке краще взагалі не дивитись телебачення під час передвиборчої кампанії. Ось тут можна почитати чому.
- Заклики до чогось, нав’язування якоїсь думки.
- Звинувачення чинної влади, що вони нічого не роблять і жодної конкретики, як саме треба діяти, щоб вирішити ту чи іншу проблему.
- Матеріал “від балди”. Тобто немає жодного приводу про це говорити, але говорять.
- Посилаються на опитування громадської думки, рейтинги, дослідження і або не називають хто робив дослідження, або назву організації, ви ніколи не чули.
Яйце – зброя інтелектуалів, або веселі яйця української політики
Тут може бути ваша реклама: скільки політики платять за “бігморди”
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
