Антиалкогольна кампанія і харизмати. Проблема зловживання алкоголем та боротьби із “зеленим змієм” стоїть перед людством з прадавніх часів. Пияцтво, алкоголізм та супутні хвороби становлять істотну загрозу для людства, адже ведуть до скорочення тривалості та якості життя, сприяють демографічним кризам, стимулюють ріст злочинності, зниження продуктивності праці, призводять до занепаду моралі.
Думка не нова, як і сама проблема. І перманентні спроби боротись з алкоголем тривають, мабуть, від його винайдення якимсь кмітливим пращуром, якому сподобався ефект від вживання продуктів бродіння. Останньою серйозною спробою вирішити проблему алкоголізму була, мабуть горбачовська антиалкогольна кампанія у тій країні, до складу якої входила й наша до 1991 року.
7 травня 1985 року було прийнято постанову ЦК КПРС “Про заходи з подолання пияцтва та алкоголізму” і постанову Ради Міністрів СРСР “Про заходи з подолання пияцтва та алкоголізму, викорінення самогоноваріння”, в яких йшлось про необхідність усім партійним, державним та адміністративним органам рішуче посилити боротьбу з пияцтвом, причому передбачалось значне скорочення виробництва алкогольних напоїв, кількості місць їх продажу та часу реалізації.
Якщо спитати пересічного українця, що він пам’ятає цю горбачовську ініціативу, то більшість впевнено відповість: “вирубування виноградників і знищення виноробної галузі у Криму”. Ще можуть розповісти історії про те, як народ викручувався: пив гальмівну рідину, намазував ваксу на хліб, “пшикав” дихлофосом у склянку зі “шмурдяком”. Все це правда. І виноградники вирубали, і сурогати такі вживали, які здоровій людині і голову не прийдуть.
Але правда і в іншому. На початку 1980-х років 32% загальної кількості смертей на рік в СРСР прямо чи опосередковано були пов’язані з алкоголем. У окремих регіонах пияцтво та алкоголізм стали головною причиною смертності. Особливо катастрофічною була ситуація в районах Крайньої Півночі. Невпинно зростала захворюваність на алкоголізм та алкогольні психози. Кількість зареєстрованих алкоголіків в СРСР у 1986 році складала близько 4 млн., або 15 осіб на 1 тис., у витверезниках було обслуговано 9 млн., або кожного 33-го з 1 тис. осіб. Зростання жіночого і підліткового пияцтва та алкоголізму призводило до підриву інституту сім’ї. За даними опитувань у 1984 році, стан алкогольного сп’яніння відчули серед старшокласників 27,8% хлопців і 19,2% дівчат; серед учнів ПТУ — 65,1 і 48,2%; серед учнів технікумів — 55,3 і 53,2% відповідно. В середині 1980-х років понад 50% злочинів було скоєно нетверезими особами.
За підрахунками окремих радянських учених (Станіслава Струміліна, Юрія Ткачевського, Бориса Урланіса), прямі матеріальні збитки від пияцтва у вигляді втрат робочого часу та зниження продуктивності праці не окуповувалися доходами від продажу спиртних напоїв. Тобто проблема була дійсно катастрофічною. І її негайно потрібно було вирішувати. От спробували. Як завжди – “рубонувши з плеча”. Наслідки були доволі контраверсійними.
Помітно скоротилися втрати робочого часу через прогули та інші порушення трудової дисципліни, кількість злочинів на ґрунті пияцтва, автоаварій. Вперше за 10 років середня тривалість життя зросла до 69 років. Її приріст забезпечувався, в основному, завдяки зниженню смертності від зовнішніх причин у віці 26–60 років, безпосередньо пов’язаній зі зменшенням алкоголізму, а також певною мірою і серцево-судинних хвороб завдяки меншому споживанню алкоголю. Водночас, відбувся сплеск народжуваності. В 1986 році кількість новонароджених в СРСР склала 5,5 млн. і виявилась настільки високою вперше за 46 років. Кількість населення збільшилась на 2,9 млн. осіб.
Але в той же час економіка несла реальні збитки, адже алкоголь забезпечував значну частину припливу грошей до казни країни. В пресі наводились дані про втрату бюджетом від 67 до 200 млрд. крб. За підрахунками Володимира Согріна, за 3 роки бюджет недоотримав 37 млн. крб. Натомість, Рудольф Піхоя наводить такі дані втрат держбюджету: 60 млрд. крб. у 1985 році, 38 млрд. — у 1986-му, 35 млрд. — у 1987-му і 40 млрд. — у 1988 році.
Втім, яка б з версій не була правдива, очевидно одне – радянська економіка разом з країною вже падали у прірву. І чи підштовхнула антиалкогольна кампанія те падіння, чи ні – нас в даному випадку цікавить мало. Нас цікавить інше. А саме – що винесла Україна з того радянського експерименту? Який стан справ з алкоголем та алкоголізмом нині у нашій країні?
Бо проблема, попри тридцять з гаком років, що збігли, не вирішена. Відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм, вимираючою вважається нація, яка вживає понад 8 літрів чистого спирту на душу населення на рік. За даними рейтингу, складеного на основі даних британської компанії “International Wine & Spirit Research”, на душу українця доводиться 7,7 літра алкоголю в рік. Перше місце належить Росії (13,9 літра), друге — Білорусі (11,3), четверте — Польщі (7,0), п’яте — Казахстану (5,9). Існують і інші підрахунки, які свідчать, що рівень споживання алкоголю в Україні складає 12 літрів на рік. Так що радіти особливо нічому.
Як же держава веде боротьбу зі зловживанням алкоголем? Відповідь проста – ніяк. Хіба що подеколи лунають правильні слова і лозунги, на які ніхто не звертає уваги. Системної, продуманої кампанії – нема. Так само, як і з тютюном, до речі. Хтось не знає, що “алкоголь/тютюн вбиває”? І що далі? А нічого. На тому боротьба закінчується. Відзвітували і забули.
Реальну боротьбу з цим лихом ведуть поодинокі активісти та хоч якось системно – протестантські церкви, або секти, як їх звично називають у народі. Не будемо заглиблюватись у те, як правильно їх називати – секта чи церква. Важливо інше – окрім них, зі злом не бореться ніхто. Можливо, саме тому й “літр на душу населення” у нас один з найвищих у світі? Відстаємо хіба від Росії, та й то не дуже.
Якщо вже торкнулись Росії та протестантських, або харизматичних церков, то і тут цікаво. Бо в Росії їх викорінюють “каленым железом”. От і п’ють більше, мабуть. Висновок мій, звичайно, дуже суб’єктивний. Але давайте порівняємо. В Україні їх ніхто не переслідує на державному рівні, попри багато питань у пересічних громадян до їхньої діяльності. А от в Росії якраз навпаки. За “харизматів” взялись останніми роками жорстко.
Кремль викорінює ці секти не через якусь шкоду, яку вони несуть пересічному громадянину. Періодичні скандали щодо вимагання майна і коштів у людей з боку лідерів цих общин відомі всім. Але російській владі до того байдуже, це може бути лише приводом до переслідування. Насправді причина проста – вірні цих церков у більшості своїй відмовляються підтримувати діючу владу. “Вся влада від Бога, на тому все”, – говорять проповідники. Прихожани не приймають участі у виборах, не йдуть на війни, не обожнюють великого Пу. От і вся причина. Нічого нового – у Третьому Райху, приміром, Свідків Єгови відправляли на “перевиховання” до концтаборів. У сучасній Росії – також. Цікава аналогія, правда?
Втім, давайте повернемось до України та боротьби з алкоголем. Забийте у пошуковик відповідний запит. Вам відразу випаде купа посилань на центри реабілітації алко- та наркозалежних. І відсотків 90 з них – якраз релігійні центри. І саме – протестанстькі. Або сектантські, як кому подобається. Звісно, реальна причина такої діяльності – завоювання популярності серед потенційної пастви. Але результат від того не змінюється – реальну боротьбу з алкоголізмом у нашій країні ведуть ті, кого офіційна влада і громадська думка недолюблює.
Прикладів такої діяльності – безліч. Кожен з читачів, порившись у пам’яті або своєму оточенні, обов’язково згадає історію когось із своїх знайомих, якого “витягли” з дурману саме харизмати…
Так от, постає питання. Як до влади, так і до традиційних українських церков. Якщо ви вже так не любите “харизматичні секти”, то, може, варто не проповіді про їхню “врєдоносность” читати, а зайнятись реальною справою? Чому у них виходить, а у вас, з вашою величезною потугою і потенціалом, – ні? Чи вам байдуже до України, яку ви так на словах любите?
Бо, повертаючись до початку мого допису, мені дуже не хочеться ще раз пережити антиалкогольну кампанію “пєрєстроєчного” зразка. Та й не вийде вона зараз, у сучасній Україні. І слава Богу. Бо ще одної ми не переживемо. Як, власне, не пережили і ту.
За собакою я приберу. А хто прибере за людьми?
Батько Гека Фінна, король Франції та проповідник Мунтян
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
