Tag der Arbeit чи день солідарності трудящих?

День міжнародної солідарності трудящих або Міжнародний день праці. Його святкують у 143 країнах світу. Сьогодні в Україні трудящі на вулицях будуть, але явно не заради святкування. І важко сказати, скільки серед них буде дійсно трудящих, у тому сенсі слова, який у нього вкладають поборники цього свята.

Наразі трудящі трудяться на городах. Як колись, ще на зорі Незалежності, пожартував один мій знайомий – “радянська влада дала людям 1 травня, аби вони посадили картоплю, а українська – день Незалежності, аби викопали”. Щодо Дня Незалежності я дозволю собі не погодитись – хоча цього дня дійсно збирають урожай бульби, все ж він – символ держави і ми його таки святкуємо. Завдяки війні, але то вже інша історія.

А от щодо першотравня… Коли мене вітають з цим святом, у мене виникає дисонанс у голові. Я аж ніяк під класичний термін “трудящий” не підпадаю. Попри те, що фізична праця була присутня у моєму житті, я, користуючись термінологією поборників “дня солідарності”, скоріше потрапляю у категорію “підкуркульника”. Або, в кращому випадку, – “гнілой інтілєгєнциі”. Бо все життя тяжів до якогось бізнесу або інтелектуальної праці. Так що святкувати мені особливо нічого. Тим паче, що за радянських часів сидіти б мені у місцях не дуже віддалених. Або за спекуляцію (бо весь бізнес потрапляє під цю статтю КК СРСР), або за “інакомисліє”.

Не знаю, чому сучасна Україна не прибере цей день з календаря офіційних свят. Ми начебто давно вже не будуємо “найсправедливіше у світі суспільство робітників і селян”, та й від цього свята за кілометр тхне рудиментом совка.

Не хочу нікого образити – кожен святкує те, що вважає за потрібне. Але що ми бачили на вулицях 1 травня, впродовж десятиліть Незалежності? Купки людей з червоними прапорами і радянськими гаслами. Що зараз, до речі, заборонено законом. Мабуть влада давала можливість залишкам комуністів “спустити пару” та поклонитись портретам мертвих вождів?

А у всіх інших трудящих… Що буде після війни? Знову свято і знову вихідний? У нас що – така потужна економіка і така багата країна, що ми можемо собі дозволити гуляти тиждень поспіль? Що ми святкуємо в цей день? А до того ж, такі святкування обходяться в пристойну копійку – окрім опосередкованих втрат від простою ще дихаючих підприємств, несемо прямі. Адже всі ці купки “протестунів” треба комусь охороняти. А це вже коштує грошей – понаднормові виходи на роботу правоохоронців оплачуються за подвійним тарифом. Хтось це рахував?

Не забагато свят у країні, що воює і сидить на кредитах? Чи можемо собі дозволити? Сумніваюсь. Ну і насамкінець. Подивіться на фото.

Хто не знає німецької – перекладу. “День праці”. 1934 рік. Третій Райх. За часів правління Адольфа Гітлера. Ага, нацисти теж святкували першотравень. Офіційний вихідний. Марші трудящих. Мітинги. Демонстрації. Червоні прапори. Правда, не з серпом і молотом, а зі свастикою. Але у всьому іншому – один в один. Як там любить говорити один телеведучий: “Збіг? Не думаю”. У Радянському Союзі і в Райху було багато схожого.

Може, пора відмовитись від рудиментів минулого? Бо символи багато важать у менталітеті людини. А офіційне Перше травня (День праці) – саме такий символ. Або ми будуємо нову державу і творимо свої символи, або, як говорив вождь пролетаріїв всіх країн – “крок вперед, два назад”. Дивлячись на оці всі святкування, в мене складається стійке враження, що Ленін@живий оте говорив якраз про сучасну Україну. На жаль…

Чорнобиль мого дитинства

Першотравень. День праці. Історія святкування