Триває весна, хай і подекуди засніжена. Триває весна і війна. Прийшов святковий, але й суперечливий день – 8 Березня. І виринає жіноча тема – досі модна. Про неї ще більше буде сказано. У тому числі про Восьме Березня.
Яким чином це свято стосується українського інтересу? Скільки людей – стільки думок. Якщо зібрати всі історичні та релігійні версії походження свята 8 Березня, то матеріалу назбирається не на одне дослідження. Тому стисло змалюю кілька фактів – як історичних, так і за гарячими слідами.
У романі Ліни Костенко “Записки українського самашедшого” теща головного героя, справжня українська душа, мила “старосвітська” жіночка, сприймає 8 Березня як релігійне свято. Герой вагається, чи вітати дружину, бо вона не визнає цього дня. Ось показовий уривок про сприйняття цього дня різними поколіннями: “– За православним календарем, – каже теща, – сьогодні Преподобної Ґорґонії.
– А що це за Преподобна? – питаю я.
– Сестра святителя Григорія Богослова.
– Йоана Богослова я знаю. А Григорій хто?
– Господь святий його знає. Мабуть, хороший чоловік, – каже теща.
Привітання з днем преподобної Ґорґонії моя дружина сприйняла прихильно. Так що проблема з Кларою Цеткін для мене вирішена”. Створюється враження, що вітання з цим святом герой більше сприймає “для годиться”, і оточення відчуває цю нещирість.
Соломія Павличко не визнавала 8 Березня, вважаючи це днем фальшивих компліментів і “цілуйручок”. Сьогодні теж багато хто не визнає цього свята. А ті, хто вітають, можуть соромливо спитати, чи визнає конкретна жінка 8 Березня. Звичайно, якщо це формальність, за якою не стоїть конкретної допомоги і поваги, то відчувається фальш, і пригадується анекдот: “А коли в неї Восьме Березня?” Символами – не завжди вдалими – цього дня стали чашки, листівки, гілочки мімози. Що ж таке Восьме Березня? Яка причина його виникнення?
Згадується те, що у жінок не було паспортів – і Лесю Українку, і багатьох інших вписували до паспорта батька (якщо жінка не була заміжня), або до паспорта чоловіка. Марія Заньковецька, легенда українського театру, під час гастролей була змушена відвідувати поліційну дільницю, щоб доводити, що вона – це вона – бо не мала паспорта. Згадуються суфражистки і карикатури, які на них малювали. Згадується емансипація. Згадується Нью-Йорк, де 8 Березня 1857 р. відбувся “марш порожніх каструль” – бунт текстильниць, які вимагали кращих умов роботи і вищої зарплатні, бо їх тримали просто жахливо. Жінкам платили менше, ніж чоловікам, а працювати змушували по 16 годин на добу. А ще – згадується Перша Світова війна: доки чоловіки були на фронті, жінки у Петербурзі вийшли 8 березня (а за юліанським календарем 23 лютого) 1917 р., вимагаючи “хліба і миру”. Не здивуюся, якщо серед доведених до відчаю були українки. А також це нагадує Французьку революцію, коли жінки, умираючи від голоду, рушили до палацу, вимагаючи в короля єдиного – хліба.
Саме 8 Березня стало офіційним святом у СРСР в 1921 р., але довго це, попри визнання на папері, був звичайний робочий день. Тільки 1965 р., через 20-тирічний ювілей Перемоги, 8 Березня нарешті визнали вихідним.
А що сказати про 8 Березня і український інтерес? У зв’язку зі святом виникає асоціація – картина Оксани Павленко “Хай живе 8 Березня!” (1930–1931). Яка історія цього твору? Але спочатку треба трохи сказати про авторку.
Оксана Павленко (1896–1991) – одна з найяскравіших представниць школи бойчуківстів – художників-монументалістів. Але це ще не все: мисткиня була єдина, хто вижила (решту бойчукістів репресували 1937 р.) і змогла зберегти факти про своїх колег. Про саму неї досі відомо замало, але вона встигла лишити спогади і дати інтерв’ю.
Хто такі бойчукісти? Про них уже досить багато сказано – у тому числі на нашому “Українському інтересі”; у “Мистецькому арсеналі” з тріумфом відбулася присвячена їм виставка. Школа названа за іменем засновника – Михайла Бойчука (1882–1937), який, селянин з Тернопільщини, навчався у Відні, Парижі. Самі бойчукісти сприймались як “ліваки”, проте їхнім покровителем (і спонсором!) був сам митрополит Андрей Шептицький, який відчув новий оригінальний метод, а також орієнтир на… релігію. Попри тематику – змалювання нової доби, революційної і постреволюційної, – ці художники не приховували життєвої правди (наприклад, Голодомору). Вони нічого не боялися. Навіть їхній стиль – від монументалізму до орієнтиру на візантійські ікони – змушував думати й інакше сприймати начебто ура-патріотичні полотна.
Але нас цікавить жіночий голос бойчукістів – Оксана Павленко. Ідея її картини “Хай живе 8 Березня!” назрівала довго – від 20-х років, а може, ще раніше, адже бойчукісти передовсім орієнтувалися на світовий контекст і були безпосередніми очевидцями боротьби жінок за свої права – у тому числі в Парижі. В Україні тему емансипації серйозно заторкнули Леся Українка, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська… Потім – революція, багато чого почали сприймати по-новому. Проблема назріла – і пора було пожинати плоди. Отже, 8 Березня органічно вписалося в українські злободенні події, коли історія творилася тут і зараз. Сьогодні людина була вже не тою, що вчора.
Також бойчукісти їздили по селах для натури і навчання композиції та, звісно, були в курсі останніх подій. Жінки отримали право голосу. Сама Оксана Павленко у 1922 р., переїхавши з колегами до Межигір’я, стала депутатом сільради. Її депутатство тривало п’ять років. Тобто мисткиня виявила і лідерський хист. І потім, у Москві (1929), художниця не полишала адміністративної роботи. Вона щиро хотіла допомогти жінкам. В Україні (наприклад, село Нові Петрівці) мисткиня відвідувала жіночі збори, але була розчарована: здавалося б, правильна ідея, але відбувалося все так затягнуто і нудно, що мети не досягали. Художниця називала такі заходи “говорильнею”. Проте свій плюс у таких відвідинах теж був – адже за стільки часу можна було замалювати потрібні типи, багато чого обдумати і створити. А також дослухатися до того, що кажуть. Як розумна жінка з самостійним мисленням, Оксана Павленко не могла не бачити, що мрія жінок не здійснилася. Так, їх начебто урівняли в правах з чоловіками, але на чолі організацій і зборів не завжди ставали найбільш гідні й розумні жінки. Це могли бути й скандалістки або порожні ораторки.
Якщо уважно подивитися на картину, то впадає у вічі, що жінки змальовані начебто однаковими і розрізняються переважно тільки кольором одежі. Обличчя справді майже однакові, не мають індивідуальних рис. Такий прийом притаманний бойчукістам і йде від традиції іконопису. Але насправді все складніше – згадаймо плакати, де фігури часто примітивні, безликі. Оксана Павленко намалювала масу. Жінки борються за власні права, несуть червоний прапор і начебто вільні (“Хто був нічим, той стане всім”) – але насправді вони вже не вільні. Також у цих однакових обличчях не відчувається радості – натомість видно агресію. Картина спонукає до багатьох роздумів. Зрозуміло, що однозначності, яку схвалювала радянська влада, тут годі чекати.
Безликий натовп… Можна згадати героїв комедії Миколи Куліша “Мина Мазайло” (1928), де нове покоління – такі оптимістичні й начебто позитивні комсомольці – кажуть, що невдовзі не буде ні імен, ні прізвищ, а лише порядкові номери. Помітно, що продукту нової доби це подобається. Але згадується і роман-антиутопія Євгенія Зам’ятіна “Ми” (1920), де всі персонажі давно носять замість імен “нумери”, і для них це нормально – а як може бути інакше?
Але Оксана Павленко не була “нумером” і не дала вбити свою індивідуальність. Сам початок її творчості – уже прорив і заява про свої права. Адже Михайло Бойчук принципово не брав навчатися жінок. Дізнавшись про такого вчителя-митця, Оксана Павленко вирішила пройти в нього школу, але Бойчук сказав їй, що дівчата швидко вийдуть заміж і забудуть про живопис. Проте художниця домоглася свого і досягла високого рівня. Вона довела, що талант не має статі, або, як зараз модно казати, ґендеру, і не можна ототожнювати геть усіх. Хіба це не приклад сильної жінки?
Бойчукістів можна прийняти чи не прийняти. Але вони не залишать байдужими, і після спостереження цих творів – такої дрібки, збереженої якимсь дивом – мимоволі захочеться мислити. Отже, 8 Березня викликає асоціації з цими митцями, а, власне, і українським інтересом.
Цей день кожний сприймає по-своєму. Але хай він не буде приводом для виявлення уваги до жінок тільки раз на рік. І також хай це буде конкретна допомога, а також підтримка жінок – жінками, не словами, а справами. Помітно, що саме 8 Березня найбільше чуйними і надійними виявляються жінки до своїх посестер. І цього дня не варто забувати складну історію, яка й надала прекрасній статі права. Отже, 8 Березня для українського інтересу – це права і мистецтво.
Лесь Курбас – Олександр-Зенон Степанович Курбас
Василь Кричевський – з нього починався український модерн
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
