Великодній піст. Язичницьке минуле так глибоко проникло у наше сьогодення через синкретизм із християнською вірою, що ми навіть і не замислюємося про речі, які робимо так, як це робили наші предки.

Наприклад, про сакральний сенс фарбування курячого яйця (міфологічний символ зародження Всесвіту) або звичай приносити на могили щось їстівне для небіжчиків. Усі ми, либонь, знаємо кілька легенд, що стосуються Великодня або посту, та навряд чи цікавилися віруваннями наших предків ґрунтовніше. Можливо, воно і на краще – бо якщо «зануритися» глибше, то можна знайти чимало відверто моторошних легенд і повір’їв, від яких волосся стає дибки. «Український інтерес» пропонує добірку дивних та лячних вірувань, пов’язаних із Великоднім постом та, власне, самим Великоднем.

Але спершу слід зазначити, що спроби упорядкувати та систематизувати матеріал із української міфології є відносно новими, а перші докладні праці датуються ХІХ сторіччям. Дослідженням вірувань раніше не приділялося достатньо уваги; до них ставилися дещо зверхньо, як до чогось нижчого, порівняно з релігією – власне, як до сільських забобонів. Саме тому сьогодні важко пояснити деякі легенди, які є відірваними від великого пласту історичного та культурного контексту.

Великодній піст. Гоголю і не снилося

“— А як треба до худоби вийти: напоїти чи їсти дати. Як тоді?
— На Касіяна до схід-сонця і пес з буди не вилізе, а не те, щоб чоловік з хати виходив. Касіян сердитий, не милує!”.
Олекса Воропай, “Звичаї нашого народу”.

Наприкінці лютого українці святкували Касіянів день. Преподобний Іван Касіян – богослов та засновник монастирів – втратив майже будь-який зв’язок із реальною історичною постаттю та нерідко зображувався нашими предками відверто злим чоловіком, про що може свідчити, наприклад, приказка «Касіяном дивитися». А ось у легендах Харківщини, як зазначає дослідник Олекса Воропай, Касіян набував вигляду особи із довгими бровами та віями, який розплющує очі раз на чотири роки та дарує світові свій страшний погляд, від якого помирає усе живе. Чи нагадує вам це когось?

Кадр із к/ф “Вій” за мотивами повісті М. Гоголя

Так, є вже в українській демонології схожий персонаж: Вія і уявляли старезним дідом із смертельним поглядом, якому підіймали вії вилами його помічники. Син Чорнобога та Мари, він був тюремником підземного царства та міг карати грішників. За іншими легендами, Вій жив у печері та був вкритий шерстю. Це не перший і далеко не єдиний приклад того, як на вірування предків-язичників дивакувато лягло християнство із його святими. Чимось схожим може похвалитися католицька Мексика, де до святих звертаються із відверто нехристиянськими проханнями, святкують День мерців та моляться Santa Muerte – Святій Смерті.

Та ми відійшли від теми. За іншими легендами, Святий Касіян, навпаки, із чортами боровся та міг чотири роки бити чорта по голові, але один раз за цей період брав вихідний та йшов до Бога просити про допомогу в цій боротьбі (власне, день цього святого відзначали 29 лютого за старим стилем). І поки мужній Касіян молився, чорт ставав вільним та міг ходити по землі…

Чимало вірувань пов’язували із Масляною . У понеділок був звичай готувати холодець із свинячих ніжок, тому цей день ще називали «ніжкові заговіни». Попоївши, хлопці та дівчата збирали кісточки та влаштовували на них досить моторошне ворожіння: вони виходили на подвір’я та кидали кісточки у ворота – а хто не докине, той, як вважали наші пращури, може не дожити до Великодня. Можливо, тут є зв’язок із давніми практиками ворожіння на нутрощах тварин (гаруспікцією) або відсилка до шаманських оракулів із кісточок?..

великодній піст
Зомбі по-українськи або моторошні легенди про Великодній піст

Як ловити відьом у Великодній піст

“Відьма в лиці міняста, жовта, очі чорні — глибоко. Погляд у неї негарний. Її по очам пізнають. Вона на сонце праведне не буде дивиться і в церкві усе дивиться униз”. 
Милорадович В. П. “Українська відьма: нариси з української демонології”.

Сиропустна неділя відома нам ще як Прощена, коли прийнято просити вибачення за свої гріхи та кривди. Вважалося, що якщо зібрати сир із останнього вареника, які зазвичай їли цього дня, зав’язати у вузлик та покласти його до рота, проспавши з ним усю ніч, а у понеділок (Жилавий понеділок) відстояти Обідню у церкві, не поворухнувшись, після чого заховати сир у гаманець, де тримати його до Великодня, то можеш спіймати відьму. Дещо складнуватий алгоритм, еге ж? Зате, як вірили наші предки, коли на Великдень заспівають «Христос Воскрес!», якщо після усіх цих дій стати на паперті, відьма сама до тебе підійде.

Милорадович В. П. Українська відьма: нариси з української демонології

Взагалі, щодо того, як спіймати відьму, існує сила-силенна повір’їв із переліком ритуальних дій, які самі по собі відверто схожі на чаклунство. І більшість із них стосується якраз Великоднього посту або самого Великодня. Така ситуація дещо нагадує ісландське чаклунство періоду ХVIIІ–XIX століть, коли, як писав класик, змішалися коні, люди та «залпы тысячи орудий». Так, до нас дійшли і так звані ісландські «молитви пастирів», якими користувалися звичайні люди та які містили звернення і до теперішнього Бога, і до давніх Богів; підсилювалися словом «Амінь», але являли собою класичний заговір із проханням покарати ворогів… Утім, ми знову відволіклися.

Інколи за допомогою цього способу пропонувалося побачити не тільки відьму, а й домового. Проте ні в першому, ні в другому випадку зрозуміти таке завзяття та прагнення побачити нечисть сучаснику непросто… Ще один спосіб, який пропонують нам легенди, – виготовляти щочетверга Великого Посту борону з осики. Закінчити її конче було у Чистий четвер, після чого сходити до церкви та повернутися зі свічкою. Сівши за бороною у корівнику зі свічкою у руках, можна було побачити відьму.

Або можна було почати робити у перший тиждень посту осикові ворота у лісі – за тим же алгоритмом, до Чистого четверга. По завершенні принести додому, поставити у непримітному закутку та чекати у сутінках – а відьма, мовляв, не зможе оминути воріт та не перелізти через них. Взагалі осика широко використовувалася у боротьбі із відьмами, від яких, ймовірно, так потерпали наші пращури: легенди радять прикривати осиковими трісками цуценят собак-ярчуків, бо дорослих ярчуків відьми бояться.

Ну а тим, хто побачив відьму, підказували: «Ловити за в’язи або за волосся, більш ні за що не вдержиш; брати треба зверху, рукою на видлі. Як візьмеш відьму, то руки не розправляй і не переміняй, так і держи; як розправиш — вона вискочить і нема, пішла». На цю тему є і легенди, як спіймані відьми перевтілювалися на якогось звіра, але то вже інша історія…

великодній піст
Зомбі по-українськи або моторошні легенди про Великодній піст

Зомбі-апокаліпсис по-українськи

“Ще мерці з’являються на найсвітліше свято. «На одіянні (діяннях), як дочитаються до Христа, задзвонять на утреню, обходять удосвіта із процесією. Ідуть тричі і церкву замкнуть замком. Тоді мертвяки в церкві, а як батюшка чита на рундуці або дзвіниці молитву, тоді вони виходять із церкви, оддаляються» (від козачки с. Литвяки Марії Кривоносової).”
Милорадович В. П. “Українська відьма: нариси з української демонології”.

День преподобного Льва відзначали 4 березня. Вірили, що якщо хворий побачить у ніч на цей день зірку, що падає, то незабаром помре. Ця легенда пов’язана із віруванням у те, що зірки – це душі людей, а зірка, що падає, – душа, яка покидає землю.

Сорок Святих або Сорок Мучеників святкували 22 березня. Цього дня пекли крендельки у вигляді пташечок та роздавали діткам. Зазвичай, якраз на це свято припадав початок посівних робіт, але отут зустрічаємо суперечки про те, чи можна сіяти цього дня. Так, на Харківщині живе легенда про те, як чоловік сіяв горох у це свято. Дорогою йшли сорок чоловіків, які зробили йому зауваження – мовляв, тяжкий гріх сьогодні сіяти. Селянин покаявся, а подорожні милосердно зауважили, що у такому разі нехай вродить по сорок стручків на стеблині та по сорок горошин у стручку. Так і вийшло. Тоді хитрий чоловік вирішив повторити свій успіх наступного року й приготувався сіяти, чатуючи на сорок подорожніх. Та цього разу нахабна поведінка селянина обурила їх – от і подарували вони йому сорок болячок.

Якщо ви вважаєте, що у нашій культурі немає таких моторошних свят, як-от вищезгаданий День мерців у Мексиці, то ви просто не знаєте про Навський Великдень. У центральних регіонах вважали, що він припадає на Чистий четвер, на Херсонщині – що на Жилавий понеділок. Навь або Нава – «той світ», куди відходять померлі, символ вічної темряви та місце царствування темних богів. Вважалося, що на Навський Великдень у мерців своє богослужіння, коли вони постають із могил та каються у гріхах. Втім, не слід недооцінювати їхню небезпеку цього дня – бо не бояться вони ні хреста, ні «Отче наш». Хіба що вода може зарадити. Ну чим вам не зомбі по-українськи?

На цю тему є декілька схожих легенд. За однією із них, старша сестра дуже тужила за молодшою, яка померла напередодні Великодня, тож пішла у Чистий четвер на цвинтар, щоб її побачити. Там перед її очима постала страхітлива картина: опівночі на звуки дзвонів мерці встали із могил та пішли до церкви, де христосалися крашанками із клоччям усередині та слухали богослужіння священика – звичайно, теж мерця. Покійна дівчина угледіла свою старшу сестру та благала її тікати, поки мерці не задушили. Та хоч дівчині вдалося відірватися від них, але добігши додому та розповівши історію, вона тут же й померла.

За другою легендою, одна баба переказала чоловікові, як можна спіймати відьму, заховавши вареника за губою проти Жилавого понеділка (легенди про це нам вже відомі). Чоловік так і зробив, але добряче напився перед тим, як лягти спати. А опівночі почув дзвони та вирішив, що почалася Утреня. Пішов до церкви, а біля неї – сила-силенна мерців, та й давай приставати до нього, просити вареника та тягати на кладовище. Так би чоловіка і задушили, якби не заспівав півень – вони всі і позникали. Вареника чоловік ковтнув та й подумав, що баба із її порадою сама була відьмою…

великодній піст
Зомбі по-українськи або моторошні легенди про Великодній піст

Великодній піст. Пошуки скарбів і знову відьми

На Страсну пятницю було грішним робити будь-що, окрім випікання пасок та садіння капусти. З приводу першого також є грізне повір’я: якщо котра з пасок не зійде – провалиться верхівка або паска виявиться порожньою – то хтось із членів сім’ї незабаром помре.

А ось у Великодню суботу годилося робити писанки та крашанки. За деякими легендами, цього дня (за іншими – на Чистий четвер) пускали шкарлупки з яєць по воді, щоб повідомити про настання Великодня рахманів – праведних пращурів. Інколи при цьому примовляли: «Пливіть, пливіть за тумани, де живуть брати-рахмани». Рахмани, як вважалося, не вели власного літочислення, а про настання Великодня дізнавалися за шкарлупками. У дивокраї рахманів лушпиння з яєць перетворювалося на цілі яйця.

«Рахмани радіють Великодню», гравюра Марчела Олінеску

Щодо лушпиння з яєць було багато забобонів. Наприклад, що їх необхідно дрібнити, щоб відьми не поцупили собі на погані справи – не вкололи когось цим лушпинням, бо тоді ця людина «висхне». А товчене лушпиння підсипали до корму домашній худобі: курам – щоб краще неслись. А шкарлупою свяченої крашанки підкурювали хвору худобу або людину від пропасниці.

Якщо ви думаєте, що наші предки не намагалися спіймати відьму або чорта за допомогою свяченого яйця, то ви глибоко помиляєтеся – ну, подобалася нашим пращурам боротьба із нечистю. Так, сміливцю пропонувалося після служби котити свячене яєчко по всіх закутках двору, допоки не наткнешся на чорта, який сидітиме у закутку в шапці-невидимці. Вправний міг попросити у нього що завгодно, а ось неуважний міг позбавитися крашаночки, а з нею – і життя.

А ще той, хто вистоював із крашанкою у кишені Всеношну, а потім Утреню та Обідню, при цьому не куняючи та уважно слухаючи, отримував яйце, яке не псується та має велику силу. З таким яйцем до сміливця починала чіплятися нечиста, щоб виманити крашанку, а найбільше, звичайно, відьми.

У ніч на Великдень наші пращури шукали скарбів, бо вважалося, що цієї ночі їх можна побачити – мовляв, вони виходять на поверхню або над ними горять свічки. Як правило, скарби могли являтися людям і якоюсь твариною – півнем або котом; навіть старим дідом. Якщо таку свічку, тварину або людину вдарити – розсипається вона на гроші. Але вірили українці й у таке – не можна зачіпати грошей, коли вони закляті та заховані на якийсь час, а цей термін ще не вийшов.

Микола Пимоненко – “Великодня утреня”

Та випробування і моторошні історії для наших предків не закінчувалися із настанням Великодня. Існує багато версій ще й такої легенди – мовляв, чи то у горах, чи то у підземеллі живе Везевул або Антихрист, що прикутий залізними цепами й оті цепи гризе. Та коли він їх от-от перегризе, люди заспівують «Христос Воскрес!» – й ланцюги ті відновлюються. За іншою версією, ланцюги міцнішають, як люди сідають крашанки робити.

Розповідали й легенду, що коли із церкви виносять плащаницю та йдуть із нею хресною ходою, з ікон сходять святі та христосуються. Ну, а за іншою версією, якщо сховатися у церкві, коли всі виходять, можна було побачити відьму (це у разі, якщо ви встигли засумувати за історіями про те, як ловити відьом). Для цього потрібно було «на Страсть, як ото дзвонять на Євангеліє, за кожен раз проколоти дірочку в папері», а потім глянути крізь неї. А ще можна було кинути відьмі під ноги, коли вона повертається з церкви, жменю маку-сіянцю – справжня відьма, мовляв, почне його збирати по зернині.

Погрозлива історія була приготовлена й для тих, хто вирішив працювати на Великдень. Легенда про Свирида розповідає нам про чоловіка, який пішов орати, коли люди у церкві Богу молилися. Земля розступилася під грішником – та й провалився Свирид під землю, а на місці тому постала могила, яку так і назвали – Свиридова могила.

І якщо вже ми пригадали про могили, то не можна оминути увагою ще один цікавий звичай з Наддніпрянщини. Там на Великдень серед святкових страв ставили тарілку, на якій насипали могилку із землі, у якій висівали овес. А коло могилки клали стільки яєчок, скільки померлих предків.

Великодній піст. Ілюстрація: Український інтерес / Анастасія Туловська

Таких цікавих, незвичайних та інколи дещо лячних звичаїв у наших пращурів можна назбирати чи не до кожного свята, пори року або обрядового дійства. Адже найбільш самобутні явища створюються саме на зламі, на стику культур. А так, свого часу, і народилася українська.

Жилавий понеділок: Щоб жилавим бути!

Якою була українська мова на початку XX століття

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]