Смарагд. Убивство українця українцем як початок польського православ’я

8 лютого 1923-го ректор Волинської (Холмської) духовної академії, як би зараз сказали – апологет “русского міра”, архімандрит московської церкви Смарагд підступно застрелив із револьвера патріаршого екзарха Польщі, прихильника автокефілії польської православної церкви, митрополита Варшавського і Холмського Георгія.

Серед сумних українських національних “традицій” особливе місце займають такі специфічні, як схильність гинути за чужі інтереси, а іноді – і вбивати за них інших українців. В основі найнесподіваніших явищ та понять – незалежно від їх “географії” – легко можуть виявитися фанатики та мученики з українськими прізвищами.

У 1920-х роках Польська Православна церква, скориставшись розвалом Російської імперії, з рук Вселенського патріарха отримала автокефалію (тобто – стала незалежною, чого так бракує православ’ю нашому). Проте стало можливим це тільки після того, як один українець (що намагався автокефалії не допустити) вбив іншого (який за неї боровся).

Польська Православна церква… Коли ми кажемо “Польща”, в уявній графі “релігія” спливає “католицизм”. Здавалося б, немає більших антагоністів, ніж польське католицтво і православ’я (згадаймо релігійне протистояння у Речі Посполитій, козацькі війни, Хмельниччину та Коліївщину). Проте наразі – на відміну від України – Польща має власну помісну автокефальну Православну церкву. Яку навіть Москва змушена визнавати “канонічною”.

Звідки ж вона у поляків? Відповідь проста. До складу міжвоєнної Польщі (яку поляки звикли ґонорово іменувати “Другою Річчю Посполитою”) входили землі західних Білорусі та України. Які у період Речі Посполитої (та, що “Перша” – хоча насправді єдина) переважно перейшли в унію. Проте у ХІХ сторіччі, перебуваючи в складі Російської імперії, були “повернуті” (іноді насильно) до православ’я.

Тобто, сучасна Польська Православна церква – певним чином, наша історична можливість, якою скористалася Польща… І заради неї загинув український мученик. Прийнявши мученицьку загибель із рук убивці-українця… Воістину, “неможливо читати українську історію без брому”, як писав великий Винниченко!

Архимандрит Смарагд (в миру Павло Латишенко або Латишенков – “царські” писарі любили переробляти “малоруські” прізвища на “великоруський” лад) з’явився на крайньому Заході Імперії – українській Холмщині (нині – Польща) напередодні І Світової війни, у 1911-му. В силу монархічно-”чорносотенних” переконань він раптом вирішив особистою участю посприяти поверненню “к істокам” цього неспокійного краю – на “передовій” православ’я у його боротьбі з католицтвом та унією.

Місцевими “імперцями” новоприбулий “варяг” сприймався прихильно. Українофілами – відповідно ні. Після розвалу імперії, утворення незалежної Польщі і входженням до неї західноукраїнських земель главою православного екзархату Польші став владика Георгій (Ярошевський) – прихильник автокефалії. Після активізації конфліктів у самій Московській церкві (так званий “переворот обновленців”) церква в Польщі стала автокефальною de facto і перестала у своїй діяльності зважати на Москву. Головним антагоністом екзарха був архімандрит Смарагд. Призначений Москвою єпископом Слуцьким, главою Церкви в Польщі він був, зрештою, взагалі заборонений у служінні.

Як згадував сучасник, "…Архимандрит Смарагд являлся несколько раз к митрополиту Георгию с бурными объяснениями в неканоничности и изменах, и наконец, потерял душевное равновесие окончательно. Он приобрёл револьвер и, как уже потом выяснилось, тайно учился в лесу стрелять из него. Явившись в 5 часов 8 февраля 1923 года на приём к митрополиту, он в течение более двух часов вёл с ним беседу, но, когда митрополит Георгий выразил сомнение в загробной жизни и уговаривал архимандрита "перейти в его лагерь", то архимандрит Смарагд выхватил револьвер и несколькими выстрелами убил митрополита со словами: "Вот тебе, палач Православия!"

Зухвале вбивство пришвидшило автокефалію, яку незабаром Православній церкві в Польщі (як правонаступниці православної Київської митрополії часів “Першої” Речі Посполитої) таки надав Вселенський Патріарх. Після втрати Польщею в 1939 році значної частини українських та білоруських земель у Польській Православній церкві почалися процеси полонізації, і тепер “православний поляк” – не фантастика, а буденність. Але це вже окрема історія…

Церковною владою архімандрита Смарагда позбавили духовного і чернечого звання. Судили вже, як світську особу. За вбивство митрополита (який мав статус високого державного чиновника) йому загрожував розстріл. Проте завдяки адвокатам він “відбувся” 12-річним ув’язненням, яке відбув повністю, відмовившись від дострокового звільнення. У 1935 році, звільнившись, виїхав до Чехії. Подальша доля невідома…

Чи був Смарагд (Латишенко) “московською консервою”, яка чекала “свого часу”? Невідомо. Ми не знаємо, наскільки збереглися “проекти” спецслужб Імперії у їх структурах-наступниках доби більшовизму. Проте – все можливо. Відсутність відомостей про виконавця страти непокірного екзарха – додаткове цьому підтвердження. А вбивство українців українськими руками – один із улюблених “почерків”.

Фото: Українська Вікіпедія

Дім Грушевських – страта українського Києва

Мученики Пратулина – українці, розстріляні Росією