Сталінград. Сталінградська битва – одна з найбільш масштабних та кривавих у світовій історії. Подія, яка разом із битвами за Мідвей, Ель-Аламейн і Гуадалканал стала початком докорінного перелому в Другій світовій війні.
Під Сталінградом було оточене й розгромлене 300-тисячне угруповання німецьких, румунських, угорських, італійських і хорватських військ. Саме зі Сталінградської битви почалося вигнання нацистів та їхніх союзників із України: 18 грудня 1942 року радянські війська в результаті контрнаступу вибили німців із села Півнівка Міловського району Ворошиловградської області. А 14 лютого 1943 року було взято і перший український обласний центр – Ворошиловград (Луганськ).
Хоча Сталінград (колишній Царицин, а нині Волгоград) розташований досить далеко від меж України, а з липня до грудня 1942 року територія України повністю перебувала під нацистською окупацією, та вояки-українці брали активну і масову участь у грандіозній битві на берегах Волги. За даними доктора історичних наук, професора Івана Муковського, станом на липень 1942 року українці становили від 9 до 11 % бійців Червоної Армії на сталінградському напрямку. А це 30–40 тисяч вояків. У складі знаменитої 62-ї армії генерала Василя Чуйкова, яка безпосередньо вела бої за місто, українців було 29 %.
Наші співвітчизники посідали й високі командні посади. Так, Сталінградським фронтом у різний час командували воєначальники-українці – Маршал Радянського Союзу Семен Тимошенко і генерал-полковник Андрій Єрьоменко. 1-ю гвардійською армією у Сталінградській битві командував українець з Донщини генерал-лейтенант Дмитро Лелюшенко, 5-ю танковою армією – генерал-майор Прокіп Романенко, 16-ю повітряною армією – генерал-майор Сергій Руденко.
Учасником Сталінградської битви був знаменитий киянин, письменник Віктор Некрасов – у подальшому радянський дисидент і політичний емігрант. На сторінках повісті “В окопах Сталінграда” він неодноразово змальовував солдатів-українців. Ось один з таких епізодів:
“У одного столбняк. Это страшная штука. Он умирает на моих глазах – не молодой уже, лет сорока. Его ранило разрывной пулей в правую руку, чуть пониже локтя. Он все время боялся, что ему ампутируют руку. До войны он был токарем по металлу.
– Як же це так – без руки? – говорил он, осторожно укладывая привязанную к дощечке от патронного ящика руку на колено. – Без руки в нашому дiлi нiяк не можно. Краще б ногу вже…
Через два часа раненый умер.
Его фамилия Фесенко”.
Інший учасник Сталінградської битви, харків’янин Карл Борисенко, у 2003 році згадував: “Пам’ятаю, перед боєм у балці Ягідній під Сталінградом у січні комбат – майор Доценко з Дніпропетровська – заспівав українську пісню. Його підтримали сотні голосів, і заспівали так, що стрілянину з німецьких окопів припинили. А ми, українці, до мурашок по шкірі відчули, що тут, у Сталінграді, ми захищаємо і свою Україну”.
Під Сталінградом 23 листопада 1942 року загинула санінструкторка з Києва Гуля (Маріонела) Корольова – відома кіноакторка, пасербиця українського композитора Пилипа Козицького. В останньому бою вона врятувала життя 50 пораненим бійцям і командирам. Сестра поета Самуїла Маршака, Олена Ільїна, присвятила їй біографічну повість “Четверта висота”.
Зараз чомусь практично не згадують (а дарма!), що саме українці вранці 31 січня 1943 року в Сталінграді взяли в полон генерал-фельдмаршала Фрідріха Паулюса – командувача 6-ї армії вермахту, одного з розробників плану “Барбаросса”. Цими воїнами були капітан Микола Гриценко, старший лейтенант Федір Ільченко і лейтенант Олексій Межирко. З них тільки Ільченка нагородили орденом Леніна. Гриценко і Межирко нагород за взяття в полон Паулюса так і не отримали. Обоє загинули у подальших боях.
Під Сталінградом воювали льотчики-аси з України, майбутні двічі Герої Радянського Союзу Іван Степаненко і Амет-Хан Султан. За участь у Сталінградській битві другу “Золоту Зірку” отримав пілот бомбардувальника Іл-4, 22-річний луганчанин Олександр Молодчий. Він став першим прижиттєвим двічі Героєм Радянського Союзу в німецько-радянській війні.
В цілому, під Сталінградом Героями Радянського Союзу, за різними даними, стали від 112 до 125 військових. Із них 27 були українцями або вихідцями з України. Наведемо кілька прикладів їхніх подвигів.
Командир танкової роти, уродженець Запорізького регіону лейтенант Іван Клименко 23 листопада 1942 року брав участь у бою поблизу хутора Платонов. Німці підбили його танк, але екіпаж продовжував вести бій. Поранений Іван Клименко застрелився останнім патроном, щоб не потрапити в полон.
Снайпер з Луганщини гвардії старшина Микола Ільїн за 11 днів знищив 95 ворожих солдатів і офіцерів, а до кінця Сталінградської битви довів свій загальний снайперський рахунок до 216-ти.
Штурман бомбардувальника Іл-4, уродженець Чернігівщини молодший лейтенант Василь Сенько до лютого 1943 року виконав 154 бойових вильоти (з них 144 вночі). Особливо вдалим став наліт 9 грудня 1942 року на аеродром біля станції Тацинська, де німці зосередили багато літаків. У подальшому Василь Сенько став єдиним в історії штурманом військової авіації – двічі Героєм Радянського Союзу.
Льотчик-винищувач з Одещини лейтенант Петро Гнидо в районі Сталінграда виконав близько 150 бойових вильотів, провів близько 30 повітряних боїв, збив 10 німецьких літаків.
Червоноармієць із Дніпропетровщини Михайло Панікаха в бою 2 жовтня 1942 року на території металургійного заводу “Червоний Жовтень” у Сталінграді, ціною власного життя підпалив з допомогою “коктейлю Молотова” ворожий танк, що дало змогу відбити атаку противника. Звання Героя Радянського Союзу йому присвоїв Президент СРСР Михайло Горбачов своїм Указом від 5 травня 1990 року.
…Сучасна Україна має пам’ятати свій внесок у перемогу над нацизмом і пишатися ним. Бо що б там не казав Путін, але без українців Радянський Союз нізащо б ту війну не виграв.
Василь Кук – останній командарм УПА
Рассел Беннок – канадський українець – рятівник Лондона
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
