ІНІОН: Московське “аутодафе” України

ІНІОН. Тривожної зими з 2014 на 2015-й, менш ніж через тиждень після варварського обстрілу рашистськими реактивними системами залпового вогню “Град” незламного Маріуполя, ворог влаштував Україні “аутодафе” у зовсім іншому та несподіваному місці. Самому центрі Москви! І – на фоні щоденних сумних новин із фронту – інформація про цю подію, на жаль, не “прозвучала” належним чином.

Рукописи горять

30 січня 2015-го спалахнула одна із московських бібліотек. До моменту займання – одна з найбільших фундаментальних російських гуманітарних книгозбірень, хоча досить “звичайна” за розміром, як для Москви. Четверта за об’ємом бібліотечного фонду в Росії та 23-тя – у світі. Внаслідок пожежі, яку тільки гасили більше доби, втрачено близько 20% одиниць зберігання (2,8 з 14 мільйонів!) – за дуже сумнівними та приблизними оцінками охочих уникнути відповідальності (які до того ж різняться між собою). Проте у післяпожежному сум’ятті практично не згадувалося про те, чому і чим ця книгозбірня “незвичайна”.

Корифеї російської і української науки та культури, коментуючи трагедію, не приховували розпачу. Тогочасний президент Російської академії наук висловився сухо: “Зовні те, що трапилося, зараз нагадує Чорнобиль”. Оксана Забужко у фейсбуці не стримувала емоцій: “Не сумніваюся: завтра дізнаємося, що згорів якраз відділ рукописів — щоб затерти всякий слід, як відбувалося “искоренение в малороссиянах развратного мнения, по коему представляют себя народом от здешнего совсем отличным” (с) Катерина ІІ)… “Нет доказательств” = “Нє било такой страни”! А копії-оцифровки можна буде надалі вже переписувати як заманеться, ага. Це навіть не таліби зі статуями Будди. Це Александрійська бібліотека, єпископ Кирило. Рівно 1600 років, до речі, минуло — ювілей! Мор-до-ор…”

Спецсхрон

Бібліотека Інституту наукової інформації з суспільних наук (ІНІОН – російська абревіатура) створена на зорі панування більшовицького режиму шляхом злиття ряду найцікавіших бібліотечних зібрань імперського часу (зокрема – вилучених та куплених за безцінь у поневолених нею народів). “За Союзу” в науковій установі був один із найбільших так званих “спецсхронів”. Збірка унікальних книг, документів, періодики, знищувати які було б варварством, а оприлюднювати – небезпекою для Кремля.

Але те, на що не зважувалися “совки”, не спиняє адептів сучасного “руцкава міра”. Стосовно ступеня культурних збитків пожежі для світу українського Оксана Забужко абсолютно не лукавить. Більшість вивезеного в імперські часи з України до столичних бібліотек, що не “вписувалося” в модель імперії “триединого русского народа”, потрапляло саме в “спецсхрони” сучасної книгозбірні ІНІОН. І що в ній є (а, більш всього, було…) – на жаль, можна тільки здогадуватись…

“Офіційна неофіційна” версія, звісно ж, звинувачує у всьому всемогутніх рейдерів, які 100-відсотково підпалили бібліотеку, прагнучи звільнити її місце під елітну житлову забудову (район навколо – з недешевих). Проте – добре розуміючи, хто на пострадянському просторі формує громадську думку агенції новин “Одна баба сказала”, а також (переважно) заробляє незаконними забудовами – можемо тільки здогадуватися про ступінь пріоритетності їх інтересів до “Олександрійської бібліотеки ХХІ сторіччя”.

Фото: commons.wikimedia.org

Ольшаницький тріумф Костянтина Острозького

Захисники волі із Вільнюса – українські аналогії