Остання в цьому році спроба Кремля підвищити свої ставки в нинішній російсько-українській війні завершилася досить безславно, хоча на початку тижня все виглядало дуже загрозливо.

Минулого понеділка Росія офіційно оголосила про виведення своїх офіцерів із Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін на Донбасі (СЦКК), після чого дані “миротворці” оперативно покинули територію окупованих районів Донецької та Луганської областей. Наслідки такого кроку Володимира Путіна не забарилися – вже ввечері того ж дня окупанти обстріляли з РСЗВ “Град” житловий квартал селища Новолуганське, що в безпосередній близькості з гарячою ділянкою фронту на Світлодарській дузі. Тобто зненацька застосування реактивних установок не лише знову повернулося в активну практику “їхтамнетів”, вогневий удар “Градами” було завдано геть не по бойових позиціях ЗСУ, а по школі, дитсадку й півсотні будівель мирних жителів Новолуганського, восьмеро з яких отримали поранення.

Втім, на заваді стрімкому передноворічному загостренню у нашій війні з Росією в чергове стала консолідована позиція несприйняття нових путінських вибриків всім цивілізованим світом. “Пілюлі” Кремлю різного ступеню дії одночасно виписали і Берлін, і Париж, і “колективний консиліум” у Брюсселі, і звичайно, провідні “лікуючі лікарі” прямісінько із Вашингтона. Відтак, пробна СЦКК-новолуганська куля пройшла повз лузи, тому Путіну довелося, як-то кажуть політтехнологи з сурковського пулу, “з’їжджати з базару, зберігаючи обличчя”. Тож з опівночі 23 грудня 2017 року по всій лінії розмежування вступає в силу новорічно-різдвяне перемир’я, про що минулої середи таки вдалося домовитися на останньому у цьому році засіданні у Мінську Тристоронньої контактної групи. Слід підкреслити, що це рішення оголосив широкій громадськості ніхто інший, як російській представник на мінських перемовинах Борис Гризлов. Безумовно, віри цьому небагато – кількості таких “припинень вогню” було за останні роки безліч, а сумні зведення штабу АТО про втрати наших бійців від того нікуди не зникали. Однак на часткову деескалацію на Донбасі хоча б у період свят все ж таки варто сподіватися.

Передвиборча лихоманка Кремля

Всім відомо, що у 2018-му в Росії відбудуться президентські вибори – 18 березня, як раз на четверту річницю анексії Москвою українського Криму. Але серед росіян запал “кримнашизму” вже не той, тому для вкрай необхідного підвищення явки виборців на тлі тривалої економічної стагнації Кремль здатен “продати” збіднілому електорату лише зовнішньополітичні неоімперські здобутки, найкраще – “маленьку переможну війну”. З авантюрою в Сирії вже завершено, про що на старті своєї передвиборчої гонитви оголосив сам Путін, недавно перебуваючи в спеціальному для цього сирійському відрядженні. Починати розкручувати свої гібридні атаки, приміром, десь у Лівії або Судані, трохи запізно, та й дуже далеко це для палких шанувальників дискурсу “руского міра”. А ось звичне “чьо там у хохлов” і “нє забудєм, нє простім звєрства бандеровцев” – саме те.

Вихід російських офіцерів із СЦКК апріорі виглядав у цій концептуальній кремлівській парадигмі в якості початку більш масштабних наступальних дій з боку обмеженого контингенту ЗС РФ на теренах ОРДЛО. Про широкомасштабний наступ по всіх фронтах, схоже, не йшлося – сил для цього у Путіна зась, натомість оборонного потенціалу української армії на Донбасі вистачить навіть на вдалі локальні контрнаступальні операції, які можуть спровокувати непродумані вчинки російського Генштабу.

Зате влаштувати “маленький Іловайськ” якщо не в таких містах, як Авдіївка чи Мар’їнка, то хоча б в якомусь селі на кшталт Кримського, Широкиного або того ж Новолуганського може й вийти. Ресурсів для цього знадобилося б не так вже й багато (втрати особового складу взагалі варто винести за дужки, бо кількість російських “200-х” на Донбасі ніхто в “руском мірє” не рахує), а зиск від цієї атаки для внутрішньоросійської пропаганди перевершив би їх з лишком. Щоправда, путінські стратеги знову не взяли до своїх розрахунків реакцію колективного Заходу, а вона, реакція, була більш ніж оперативною.

Пілюлі “доктора” Волкера

І тут йдеться не лише про заяви “глибокого занепокоєння” – у Москві на них вже давно звикли особливо не зважати, до того ж, скажімо, останнє рішення Євросоюзу пролонгувати режим антиросійських санкцій було добре відомим, причому заздалегідь. Та й підписання Дональдом Трампом військового бюджету США на 2018-й фінансовий рік, що передбачає виділення для України $350 млн. включно із летальною зброєю, абсолютно не застало Кремль зненацька. А ось виступи на конференції в авторитетному аналітичному центрі Atlantic Council під назвою “Миротворча місія на Донбасі”, зокрема, спецпредставника американського Держдепартаменту Курта Волкера, справили на Путіна, ймовірно, куди вагоміший ефект.

Перш за все Волкер жорстко та безапеляційно назвав “ганьбою” путінське рішення вивести своїх представників із СЦКК. Але, що найважливіше, цей дипломат чітко дав усім зрозуміти, що Вашингтон вважає прямі переговори з кремлівськими маріонетками в ОРДЛО, котрі постійно нав’язуються Києву Москвою, цілком контрпродуктивними, бо це лише затягне військовий конфлікт.

І тут варто привести повністю одну з цитат Волкера: “Росія наполягає на тому, що вона не має нічого спільного з силами, які вона створила, якими вона командує, які вона контролює з сепаратистськими керівними органами, в яких вона змінює за своїм бажанням лідерів, як вона це зробила в Луганську минулого місяця”. Тобто цей сигнал з Вашингтона зрозуміють навіть діти, а не те що Путін із своєю кремлівською камарильєю – ми бачимо вас та ваші думки, наміри і бажання наскрізь, а скоро розгледимо ще краще.

Глибокий путінський цугцванг

В шахах та шашках іноді використовується такий термін – цугцванг, це коли будь-який хід гравця веде до погіршення його позиції. В такому випадку залишається хіба що тягнути час в перманентному очікуванні неминучої поразки. Так ось у випадку відомого гравця Путіна, який, згідно штампам російської пропаганди, “всіх переграв”, таке визначення абсолютно коректне, бо на глобальній геополітичній шахівниці він переоцінив свій потенціал, чим сам себе переграв. Тепер кожна наступна путінська дія або навіть пустопорожня заява погіршує для нього ситуацію, а відновлення статус-кво вже сприймається за щастя, але воно ніяк не відновлюється, як не тужся.

Можна скільки завгодно пробувати штучно загострювати обстановку на Донбасі, однак повністю зірвати мінський процес лячно – відповідь із Заходу прийде моментально, одна потужніша за іншу. Можна скільки завгодно планувати в своїй хворобливій уяві “маленьку переможну війну” в інтересах підняття як електоральної явки, так і власної та колективної серед російського загалу самооцінки, але лютий 2018 року все одно постукає в твій химерний “рускій мір”. Разом із лютневим ударом американськими санкціями персонально по всіх навколокремлівських олігархах, і жодні кооперативи-офшори або “нички у віолончелях” не допоможуть. А також із всесвітньою ганьбою російських олімпійців, які через допінг-скандал виступатимуть без власного прапора та гімну на майбутніх Зимових Олімпійських іграх, що відбудуться в південнокорейському Пхьончхані саме у лютому 2018-го.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram