Третій день самотності, згадую я схожу назву роману Маркеса. Мене по життю завжди супроводжує панічний страх самотності. А від самотності мене рятують діти. Я взагалі не уявляю, як люди живуть без дітей? Звичайно ж є багато пар, які з медичних показників не мають дітей, але є й люди, які не заводять дітей свідомо. Хто тоді наповнює їх простір? З ким вони їдять, гуляють і їздять на море? Хто зрештою просить у них гроші? Котики і песики тут не варіант, друзі – це добре, але ж у них є своє особисте життя.

Читайте також: Я не люблю дітей. Що вам до того?

Тож в моменти, коли дітей немає поруч, я починаю тужити. Я знаю, що це неправильно, адже за кілька років вони стануть дорослими і переїдуть від мене, а я? Я буду фоловити їх в Інстаграмі. У цьому разі прогрес – це розкіш для батьків. Я буду подавати їм знаки. Поставлю сумне фото наприклад “Не забудьте подзвонити мамі”, або “Мама завжди у твоєму серці” – і вони зрозуміють, що мамі потрібна увага і приїдуть. А зараз, коли тривають літні канікули, і діти просто на тиждень поїхали провідати бабусь, я, з одного боку, насолоджуюсь ковтком свободи, а з іншого – потребую додаткової комунікації.

До речі, дітям я ніколи не телефоную, щоб показати, що я противник гіперопіки. Я боюся привчити їх до постійних дзвінків, а потім дратувати цим зятя і невістку. Якщо раптом щось станеться, вони телефонують самі. Я от своїй мамі завжди кажу так, коли лечу в подорож: “Якщо я не дзвоню, значить все гаразд. Якщо щось буде не так, про це скажуть в новинах. То ж дивись новини і не переймайся, все буде добре”.

Отже, сьогодні я можу дозволити собі зателефонувати всім тим, кому я обіцяла ще місяць тому. Наприклад, Ваши, який вже давно від мене й слова не чув. Взагалі Ваши – це не помилка в тексті, так звати мого друга.

Його звати Вашингтон, і живе він у Чілі. Я знаю Ваши вже п’ять років, тобто відтоді, як я вивчила англійську і знайшла кількох нових друзів для її прокачки. Він мій ровесник. Самотній і щасливий чілієць. Іноді мені здається, що він святий. А як можна постійно всьому радіти, коли ти працюєш в доставці піци і не маєш особистого життя (інтимного, я маю на увазі)? Вашингтон у цьому сенсі ідеаліст. Він чекає свою одну-єдину ідеальну жінку. Хоча іноді до мене закрадається думка, що його ідеальна жінка це я.

Ваши готує якісь чілійські пундики і надсилає мені покрокові відеорецепти, які я навіть не намагаюся повторити. Він грає на гітарі і надсилає мені відео своїх пісень. Іноді здається, що Ваши намагається зробити з мене ідеальну дружину, яка увесь день стоїть біля плити, готує і співає одночасно.

Вашингтон мною щиро захоплюється, ми з ним годинами теревенимо по скайпу, регочемо до гикавки і йому такого спілкування зі мною цілком достатньо. Теревенимо в основному про мене, бо моє особисте життя з безліччю різноманітних подій не йде навіть у порівняння з будь-якою розтиражованою мильною оперою.

Періодично я відкорковую пляшку вина, наповнюю келих по вінця і дзвоню Ваши. Він кілька годин вислуховує мої монологи, а потім висловлює свою думку. Думка його навіть під впливом абсолютно різних подій ніколи не міняється: я розумна і гарна причому безперечно і завжди, а чоловіки – козли, всі окрім Ваши. Всі вони мене не достойні!

Мої переживання стосовно мого віку він не розділяє. Я в будь-якому віці прекрасна – так він каже.

Напевно до ста років Вашингтон ще буде шукати ту свою єдину, а, не знайшовши, займатись мною, даючи мені життєво-необхідні поради.

Це добре, що Ваши живе в Чілі. Жив би ближче – ходив би свататись. А я б сто відсотків відмовляла. Він святий, а мене завжди тягне на поганих хлопців. І чим гірше, тим краще!

Те, що Ваши сказав стосовно іспанця, святий би в жодному разі собі не дозволив. А сказав він, що іспанець – це уособлення всіх людських пороків, а я – проста довірлива дівчина, тому в цій сумній на його думку історії є постраждалою особою. Відмазав мене одним словом від усіх гріхів.

Але ж я не могла сказати Ваши все – ну, який він той іспанець. То ж я кивала й одночасно їла цукерки. Вислухала до кінця його монолог про підступність чоловіків, пережувала останню цукерку, попрощалась з Ваши, пообіцяла більше н-і-к-о-л-и!!! не лізти на сайт знайомств і пішла складати ложки-виделки для переїзду.

Завтра приїде машина за всім моїм добром. Тим, хто ніколи не переїжджав, не зрозуміти всього масштабу катастрофи. Головне не погубити документи. Інші речі (в моєму разі десь тридцять відсотків) ви будете довго шукати в новій квартирі і, можливо, вже не знайдете. Тож почніть заздалегідь з усім прощатися на той випадок, якщо воно поб’ється, поламається чи просто загубиться серед мішків. Головне в переїзді – це філософський підхід і правильне ставлення до матеріального світу. Не триматися за нажите роками і тяжкою працею, постаратись бути щасливим з тим, що після переїзду залишилось.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter