Я прокинулася вранці з відчуттям, що ще ніколи так не висипалась. Як наче я проспала кілька тижнів, причому заснула я ще перед тим, як зустріла Олігарха і ніякого любовного трешу в моєму житті не було.

Одним оком подивилася на годинник. Одинадцята ранку. Мій ранній ранок.

Якось я спитала одну мою подругу, чому вона ходить на роботу в офіс? Це прикол такий вставати о шостій? Я точно знаю, що вона сова, бо на вихідних завжди відсипається як мінімум до третьої. А вона мені про соціалізацію, про режим, про спілкування з колегами… Тобто понесла всяку нісенітницю, щось із присмаком комсомольської молодості.

Та невже я не соціальна? Тисячі фоловерів (серед них вже багато друзів), родичі, подруги – це що, не соціалізація?

Чи в мене немає режиму? Та я щоночі рівно о другій засинаю і рівно о десятій прокидаюсь. У мене роками відпрацьований режим. Як лікарі рекомендують, сплю по вісім годин на добу.

А як щодо спілкування з колегами? У мене колишніх колег за майже двадцять року стажу в трудовій книжці точно з сотню набереться. Так, я не спілкуюся з ними вдень, тобто я не заважаю їм працювати на благо їхніх компаній. Але я знаю кращі місця, куди можу сходити з ними ввечері та протусити там всю ніч.

У мене з шостої до десятої ранку в організмі виділяється гормон щастя, напевно саме тому я маю більш життєрадісний вигляд, ніж мої друзі, які переймаються режимом та соціалізацією.

Я, коли на держслужбі працювала, навчилася всіляким лайфхакам. Наприклад, спати стоячи, як кінь, дорогою на роботу. Тож від метра “Житомирська” до “Театральної” я мала свої законні пів години сну. А ще я віртуозно освоїла техніку сну на робочому місці, сидячи з відкритими очима. Ну, не всім підходить такий кабальний графік з дев’ятої до шостої. Краще би під час прийому на роботу уточняли, кандидат на посаду взагалі сова чи жайворонок і ділили роботу на дві зміни. Я б навіть у третю пішла. Але, на жаль чи на щастя, не склалося.

Я довго йшла до фрілансу. Насправді, що я хочу сказати, є дві різні речі:

– ходити на роботу;
– працювати і заробляти.

Ходити на роботу можна будь-куди, куди візьмуть. В ідеалі якщо у вас є диплом про освіту. От мене наприклад з двома вищими освітами візьмуть багато куди. Але я не хочу нікуди ходити. Моя робота знаходиться за два метри від мого ліжка. Саме там на столі стоїть мій ноутбук.

Мій ноутбук бачив світ, він знає, що таке трансатлантичні перельоти, він бачив пустелі та гори. Він у мене намолений. Я його на жодний модний ґаджет поки що міняти не готова, бо в цьому ноутбуці увесь мій життєвий досвід.

Тож з питанням ходити, чи не ходити на роботу розберемося детальніше. Можна ходити на роботу й отримувати десять тисяч гривень. Дві з них віддати на проїзд, ще дві – на обіди в “Пузатій хаті”. Ще тисячу ви віддасте на дні народження, весілля та інші якісь колективні свята. Потім ви будете скидатися на пиво після роботи і всіляку лабуду. О, головне забула. Офісна мода! А як же туфлі, плаття, колготки, що рвуться щодня, косметику. Хай ще дві тисячі щомісяця. Колготки рвуться, але плаття кілька років можна проносити. Тож фактично ваша зарплата складає три тисячі гривень.

І після такої простої математики скажіть мені, воно вам треба? Я не хочу три тисячі гривень на місяць, це вб’є в мені жінку!

Отже, з питанням ходити, чи не ходити ми розібрались. Далі.

Питання “не ходити, але заробляти”. Тут важче. Тут творчість підходу важлива. Тут диплом не допоможе і характеристика, і рекомендації. Тут ви або робите щось краще за інших, або “Оріфлейм” вам у поміч.

Усі мої друзі, хто працює поза офісом заробляють більше за тих, хто ходить на роботу. Це професійні фотографи, візажисти, художники, засновники успішних бізнеспроєктів. Вони теж могли ходити на роботу, але обрали свободу, гроші та навіть визнання. Тому, що в них є щось, що викликає в мені глибоку повагу і надихає на подальший саморозвиток.

У мені, напевно, теж щось таке є, бо я прокидаюсь о десятій лише від того, що пора снідати. А працювати – тільки після обіду! Себе треба жаліти й любити. Тому що я дівчинка, я хочу бути свіжою і усміхненою. І я не хочу чекати відпустки, адже все життя може бути відпусткою.

І нехай мене заплюють педагоги, але і своїм дітям я це втовкмачую. Я показую їм, що вони можуть ходити в школу, а можуть не ходити і навчатися дистанційно. Я кажу що вони можуть іти в універ, а можуть не йти і займатись самоосвітою. Тобто корінь “освіта” залишається, а шляхи її досягнення можуть бути різними. Головне займатись тим, що принесе тобі задоволення і вже сто відсотків принесе гроші. Бо гроші люблять шалених!

Тож одинадцята ранку, я нарешті прокинулася щаслива в своїй затишній хаті, протеліпала босими ногами на ґанок, потягнулась, позіхнула й усміхнулась. Ех, Жашків, ти тепер моя нова зона комфорту. А піду-но я в сад і вирву собі яблучко з гілочки. Доброго ранку, панове, бережіть себе, висипайтесь!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter