У 2012 році доля занесла мене на Далекий Схід Росії, до Хабаровська. Досі пам’ятаю, як вразила фраза нашого водія, коли їхали набережною Амура – “Ось той острів був наш. Тепер Путін віддав його китайцям”. При цьому любові до тодішнього прем’єра РФ водій явно не виявляв. Не знаю, як там у нього з любов’ю до теперішнього президента, після “нашкриму”, я не про всенародну любов до лідера. Мене зацікавила тема китайської присутності на Далекому Сході, бо, окрім Хабаровського краю, вдалось побувати в Приморському краї та Якутії.
Лагідна китаїзація
Для початку – трохи географії. Спільний кордон Росії і Китаю – 4209 кілометри. І значна частина цих кілометрів є спірними, чого не заперечують ні в Росії, ні, тим більше, в Китаї. Сам же далекосхідний регіон РФ складається з дев’яти суб’єктів (Амурська область, Єврейська автономна область, Камчатський, Приморський, Хабаровський краї, Магаданська та Сахалінська області, Республіка Якутія, Чукотський автономний округ) і налічує трохи більше 6 мільйонів жителів (5% усього населення країни), котрі розпорошені на гігантській площі у 6 мільйонів 169 тисяч квадратних кілометрів. (Площа України – 603 тисячі квадратних кілометри). Далекий Схід — регіон Росії з найбільшою від’ємною демографією: за період 1991—2010 років населення зменшилося на 1 мільйон 800 тисяч осіб (22 %). Ця тенденція триває – демографи прогнозують скорочення населення і в майбутньому.
Отже, маємо практично не заселену колосальну територію з колосальними ж запасами сировини, котра має спірний кордон величезної протяжності з країною, економіку якої називають серед першої трійки у світі. До того ж ця економіка потужно розвивається і потребує якраз сировини для свого розвитку. А ще ця країна має серйозну проблему з надлишковим населенням. З тенденцією його зростання досить швидкими темпами.
Висновок звідси досить однозначний – експансія неминуча. І саме це відбувається на Далекому Сході Росії. Ні, війни немає і навряд чи «гарячий варіант» можливий найближчим часом. Та і навіщо? Китайці просто масово переселяються на Далекий Схід Росії, на російську територію. І мабуть, слід уточнити – поки що російську. Бо в багатьох прикордонних місцевостях саме китайське населення є більшістю. Але це було б не так важливо, якби вихідці з Піднебесної не зосередили у своїх руках економіку регіонів, до яких переселяються.
До того ж економічні зв’язки з Китаєм у цих регіонах набагато потужніші, ніж з Москвою. Бо з центром Росії їх пов’язує лишень вертикаль влади та бюджет. До речі, щодо бюджету давно точаться суперечки – та ж Якутія, наприклад, постійно невдоволена перерозподілом коштів. Адже замість того, щоб розпоряджатися заробленим на місці і надлишок віддавати в центр, виходить навпаки – центр збирає кошти з регіонів, а потім в ручному режимі розподіляє їх між тими, у кого забрав. Поки грошей було багато, всі мовчали. Але тепер з коштами сутужно…
Це, так би мовити, загальнополітичний обрис ситуації. Він не претендує на глибину. Бо тема китайської присутності на російських теренах потребує стратегічного аналізу. Хочу просто поділитися власними враженнями. Вони, звісно, поверхові, це те, що я бачив сам і чув від місцевих. Проте уявлення щодо проблеми, бодай побіжне, вони дають.
Далекий Схід. “Якщо кухар зрозуміє”
Щодо острова посеред Амуру я вже згадував. Реакція мешканців Хабаровська була, скажімо, далеко не радісна. Ще у цьому місті мене вразили вивіски на магазинах і ресторанах. Вони були написані ієрогліфами. Не те, щоб їх дуже вже багато. Але в око вони впадають. Як і відсутність під ними російського перекладу. На банках – курс долара та юаня. На цінниках у магазинах – рубль та юань. Знову ж – не у всіх. Але є. На вулицях – багато людей з вочевидь азійськими рисами обличчя. Реально – дуже багато. Реклама «човникових рейсів» на ринки прикордонних китайських міст.
У Приморському краї, у якомусь селі, зайшов до кафе перекусити. Замовив супчик і картоплю. Фраза офіціантки ввела мене в ступор: “Если повар поймет”. Виявилось, що кухар – китаєць, котрий не розуміє жодного слова російською. Те, що мені принесли, я їсти не зміг. Ні, воно було якісне, але це був китайський суп і китайська смажена картопля. Не знаю, як це вдалось, але їсти це було неможливо… Виявилось, що росіяни просто не хочуть працювати і їхні місця швидко займають китайські гаст- (ост?вест?) арбайтери. Вони майже миттєво утворюють свої общини і перевозять до російських сіл і міст численні родини. І витісняють з економіки росіян, само собою.
Тайгу випилюють ті ж китайці. Вщент. І вивозять ліс до себе. Приміром, у Примор’ї скаржились на сільгоспвиробників із Піднебесної, котрі орендують землю, знімають з неї по чотири-п’ять (!) урожаїв за рік і кидають. Бо вона настільки перенасичена хімічними добривами, що стає не придатною до використання десятиліттями. Продукти у магазинах – відсотків на 80 – китайські. Якість досить сумнівна, але варіантів нема.
Шалену популярність мають різноманітні курси китайської мови. Якщо дорослі не дуже охочі до її вивчення – надто складна, – то дітей віддають вчитися масово. Так само масово молодь їде продовжувати навчання до сусідньої країни і намагається там працевлаштуватись. Взагалі економіки країн тісно співпрацюють у цьому регіоні. Причому домінують китайці. Російська сторона постачає сировину і ресурси. Все інше – китайське. Втім, це логічно – Москва далеко, а економіка має свої закони.
Хитрий план Путіна?
Ще пригадується борд з висловлюванням когось із великих росіян: «России прирастать Дальним Востоком». На тлі триколора, само собою. Знову ж – не знаю, як у місцевих, а у мене борд викликав бажання замінити слово «России» на «Китаю». Бо присутність жителів цієї країни в економіці та інших сферах життя – реальність. Російська влада поки що замовчує проблему, але ж від того вона не зникає. Місцеві відверто називають китайців «окупантами». Щоправда, обережно – офіційна точка зору називає східних сусідів «братами», а в РФ за думку, відмінну від «єдиноправильної», можна дуже постраждати.
З особистих вражень, котрі запали у пам’ять, можу ще назвати дивне враження від вулиць того ж Хабаровська чи Владивостока. Незвичне відчуття оформлюється у розуміння не відразу. Бо мозок не зараз формує висновок на підставі того, що бачать очі. Лише через деякий час приходить розуміння, що в людському потоці надзвичайно багато азійських облич… Так само, до речі, вражає московське метро. Щоправда, не азійськими, а кавказькими обличчями. Точніше – їх кількістю.
Аби мене не звинуватили в голослівності, рекомендую просто закинути у ГУГЛ запит “китайцы на Дальнем Востоке”. Результат вас вразить. Як, наприклад, такий заголовок – “Китайцы на Дальнем Востоке ведут себя как оккупанты”? Або “Китайцы заселяют Дальний Восток окончательно”? Чи “Россию заполоняют китайцы”? Це заголовки першої сторінки пошуковика. Російської версії, уточнюю. У соцмережах активно обговорюється тема про здачу Путіним Сибіру у концесію китайцям. І зовсім не радісно й не патріотично. Щоправда, обговорюють ці теми здебільшого жителі прикордонних областей. У Москві та Пітері поки що борються з фашистами України.
Далекий Схід. Трохи історії
За обережними підрахунками російських демографів, у 1977 році в РФ налічувалось 250 тисяч китайців. Сьогодні називається цифра у два мільйони. Більшість із них зосереджена на Далекому Сході. Порівняйте з кількістю російських громадян. Додайте до цього той факт, що населення прикордонних китайських провінцій Ляонін, Гірин та Хейлунцзян складає близько ста мільйонів. Перемножте все це на економічні фактори та додайте те, що уряд Китаю надає безповоротні кредити тим, хто переїхав до Росії і створив там сім’ю.
Яскравою ілюстрацією може слугувати порівняння Благовєщенська та Хейхе, які розмежовані один від одного Амуром і кордоном. Навпроти провінційного містечка з двохсоттисячним населенням сяє вогнями двомільйонний Хейхе з хмарочосами та сучасною інфраструктурою.
За останні десять років китайцям було здано в оренду сільгоспугіддя площею 800 тисяч квадратних кілометрів (це вдвічі перевищує площу Японії, наприклад). Стандартний строк оренди – 49 років. На всі ці землі працювати приїздять китайці. Росіян просто витісняють економічно.
На завершення варто трохи згадати історію. У 1858 та 1860 роках Росія підписала з Китаєм Айгунський та Пекінський договори, за якими вона отримала Далекосхідний регіон. У результаті Китай втратив вихід до моря на північному сході країни. Це були принизливі й нерівноправні договори для Китаю. У 1960 роки між Китаєм та СРСР розгорівся територіальний конфлікт. Справа дійшла до збройних зіткнень. Щоправда, повномасштабної війни вдалося уникнути.
Хоча у 2008 році країни підписали договір про демаркацію кордону, у Китаї все частіше виникають дискусії щодо земель, відібраних Росією у 19 сторіччі. Поки що більшість учасників цих спорів не закликають до війни. Але сходяться на думці, що спірні землі рано чи пізно будуть китайськими…
Ящик Пандори щодо територіальної приналежності далекосхідних земель Росії поки закритий. Але коли, хто і як його відкриє – питання навіть не найближчих десятиліть. Все відбудеться значно швидше. Наслідки прогнозувати не береться ніхто.
Made in China, або як китайці хакнули Бога
Неоколоніалізм по-китайськи. Як КНР підкорює світ
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
