У далекому 1946 році 7 квітня в складі Російської Федеративної Соціалістичної Республіки з’явився новий суб’єкт – Калінінградська область (центр – місто Калінінград). Це стало наслідком поразки Третього Райху у Другій світовій війні та повоєнного розподілу світу.
Власне, це було друге входження Кьонігсбергу до складу московської імперії – вперше “ісконно рускіє землі” Східної Пруссії “воссоєдінілсь” ще за часів Семилітньої війни, у 1758 році. Правда, “щастя” тривало недовго – ядерної зброї тоді у Москви ще не було і крадене через кілька років довелось повернути.
Друга анексія була успішнішою – вона триває й досі. Щоправда, навряд вона дотягне до сторічного ювілею. Хоча б до вісімдесятиріччя дожила. Чому? Бо ми є свідками розвалу московської імперії. І Путін той розвал своїм Кримським аншлюсом, ЛДНР та вторгненням в Україну лише прискорив. В рази.
Втім, давайте повернемось у Кьонігсберг. Чи, як він поки що називається, в Калінінград. Подивіться на карту.
Ось такий анклав. “У ворожому оточенні” – як говорить сьогоднішня російська пропаганда. Оточення-то вороже. Але в те вороже оточення охоче їздять “бійці обложеної фортеці”. За хлібчиком. Ну, не так буквально, звичайно. Проте, як самі можете зрозуміти, дивлячись на карту, до метрополії далеко – аби доторкнутись “духовності”, необхідно перетнути мінімум дві країни. А до “бездуховності” – рукою подати.
До того ж з сусідніми Польщею та Литвою існує договір про спрощений перетин кордону. От жителі Калінінградської області ним активно й користуються. Резони у них суто прагматичні – у Європу і їздити дешевше, і ближче, і продукція якісніша й дешевша російської. І хабарів поліціянти на дорогах чомусь не вимагають, наприклад. Та й якість самих доріг в рази вища за російську. Коротше кажучи – суцільна бездуховність.
Якщо серйозно – то життя в оточенні європейців та тісні контакти з цими європейцями зробили парадоксальну річ. Умовний “рязанський мужик”, котрого після анексії Кьонігсберга переселили до Східної Пруссії (з 370 тисяч німців у 1946 тут залишилось заледве 20 тисяч, нестачу населення вирішили по-сталінськи просто – завезли. В основному з Росії), через два покоління перетворився на зовсім не умовного європейця. Власне, нічого дивного – класичний приклад “бытия, которое определяет сознание”. 25% жителів області мають на руках Шенгенську мультивізу, 60% – закордонні паспорти.Й активно ними користуються. Для порівняння – більше 80% населення Росії взагалі жодного разу не були за кордоном.
До того ж, хоча це й звучить абсурдно, але майже ніхто з молодого покоління громадян Росії, котрі живуть у Калінінградській області, жодного разу в житті не був у Росії. Зате в Європі вони почуваються, як вдома.
Не треба обманюватись і говорити, що сепаратистські настрої в регіоні заполонили уми всіх тотально. Поки що у масовій свідомості панують думки про несхожість жителів області на жителів “материкової” Росії. І про те, що регіон повинен мати особливий статус. Але це вже навіть не “дзвіночок” для Кремля. Бо такі настрої висловлюються цілком відкрито. Більше того – про необхідність широкої автономії говорять політичні та економічні еліти. А від дискусії про “несхожість і особливий статус” до відкритого сепаратизму – один крок. Донбас і Крим тому яскравий приклад.
Тим більше, що сили, котрі відкрито закликають до відділення від РФ та утворення незалежної держави, також є. І вони зовсім не ховаються. Однією з таких організацій є регіональний рух “Республіка”. Котрий ще зовсім недавно був “Балтійською республіканською партією”, однією з програмних засад якої було утворення Кьонігсбергської республіки та так звана “нулефікація” – визнання законів РФ на її території недійсними. Це помірковане, якщо можна так сказати, крило.
Існують і куди радикальніші течії. Приміром, 2008 року була створена націонал-монархічна організація “Балтийский авангард русского сопротивления” (“БАРС”), котра активно діє і зараз. Організація відверто називає свої головним ворогом “чекістський режим Путіна”, говорить про зникнення російського народу як нації та крах Росії як національної держави. Чітко заявляє про своє антирадянське спрямування, вважає себе послідовником Білого руху та “Російських визвольних армій” (особливою пошаною користуються російські козачі частини Вермахту). Організація, до речі, не підтримала анексію Криму та займає проукраїнську позицію щодо Донбасу.
Це найбільш яскраві приклади. Те, що лежить на поверхні. ФСБ, звичайно, не дрімає – керівництво “БАРСу” у травні заарештоване, проте чи розгромлена організація? І – чи вдалось (вдасться) “зачистити” всіх інших? Котрі не так відкрито говорять про відділення від Росії? І – що робити з елітами, які вже “однією ногою в Європі”? Еліти, нагадаю, поки що про вихід з РФ публічно не говорять, але мовчазну підтримку цієї думки в області (та й на самій Росії) розуміють усі.
Додайте до прочитаного той факт, що в Калінінградській області масово скуповується нерухомість та земля жителями Москви та Пітера. Настільки масово, що в регіоні це прямо називають “переселенням еліти”. І так же прямо говорять, що цей процес недаремний, адже новітні переселенці представляють вищий владний ешелон держави. Спокуса одного чудового дня прокинутись у маленькій, проте європейській державі чи щось інше? Якщо інше – то що?
Щодо Криму і Донбасу, про які я згадував. Так, у Криму та на Донбасі не обійшлось без зовнішнього впливу. Але хто сказав, що тих впливів забракне в Калінінграді/Кьонігсберзі? Як збирається реагувати Кремль на, приміром, повторення Кримського сценарію і появи в анклаві борців за “Новопруссію”? Можна, звичайно, сподіватись на “Іскандери”, котрим чомусь смішно. Але поверніться до карти. “Новопруссія” оточена країнами НАТО. Закритий повітряний простір над цими країнами – “Іскандери” сміються на кутні…
Нагадаю, Кьонігсберг перетворився на Калінінград за рішенням Потсдамської конференції, котра, зокрема, розділила Східну Пруссію між Польщею та Радянським Союзом. На рішення цієї конференції спирається Кремль, коли заходить мова про подальшу долю Калінінградської області. А ще – на рішення Гельсінської Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року про непорушність кордонів.
І ніхто відкрито, принаймні, те право Москви на Калінінград/Кьонігсберг до 2014 року не заперечував. Але після “Кримнашу” країна, котра порушила оту саму домовленість про непорушність кордонів, повинна розуміти, що її кордони також хтось може порушити. А претензій у оточуючих до Російської імперії накопичилось таки чимало. І рахунки доведеться сплачувати.
Ну і, звичайно, помножте все прочитане на сакраментальну фразу колишнього російського “прем’єр-президента”: “Денег нет, но вы держитесь”.
Донбас 2014 – міжетнічний конфлікт?
Татарстан: Геть від Москви по-казанськи
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
