Напередодні зимових свят, які важко уявити без алкоголю, пропоную поглянути на традицію споживання алкогольних напоїв під дещо незвичним кутом – з точки зору філософії. І навіть трохи глибше й незвичніше – алкоголь у світлі філософії моралі.
Свято. Саме з ним здебільшого асоціюється алкоголь. Чи можна уявити Новий рік без келиху шампанського або різдвяний стіл без вишуканого вина, запашної наливки або міцної горілки? Про ці святкові зимові дні Ніцше, мабуть, скептично б сказав: найкращий час для буйства «великого наркотику європейської цивілізації – алкоголю».
Ми романтизуємо традицію споживання алкогольних напоїв і підносимо алкоголь як невід’ємний атрибут гарного настрою. Міркуючи про чарівну властивість проміле вивільнювати мисленнєве й чуттєве, інтелектуали уявляють себе Гемінґвеєм, Черчиллем або Ван Гогом. Любителі легкого жанру прагнуть бути схожими на героїв бойовиків, які «збовтують, але не розмішують». Прихильники традиційних цінностей вважають вживання горілки, аквавіту й віскі культурним надбанням. І всі вони, подібно до героїв кінострічки «Ще по одній», вірять у щастя від проміле. Компенсують брак позитивних емоцій інтоксикацією і впевнені, що вживають «відповідально».
Ідеї про інтоксикацію як необхідну передумову творчого процесу записані філософами у численні книги й лунають звідусіль. При чому вино традиційно вважається кращим «творчим» стимулятором, ніж, наприклад, пиво, яке значно поступається рівнем своєї романтизації й кількістю написаних про нього слів. Для багатьох звичка вживати алкоголь стала своєрідним способом ідентифікації у суспільстві. Дехто навіть зауважує, що наша цивілізація завдячує своїми досягненнями культурі «випивання».
Ми випиваємо, коли відпочиваємо і коли працюємо, коли сумно і коли весело, коли хочемо цього і просто «за компанію». Не пити у соціумі, толерантному до алкоголю, виявляється не просто. Коли традиція споживання стає частиною культури, того, хто не п’є, зараховують до соціопатів (власне як і того, хто п’є забагато). Адже і перший, і другий не розділяють соціальних норм, схвалених спільнотою.
Алегорія печери Платона чи не найкраще ілюструє становище людини, для котрої інтоксикація є добре знайомим станом і важливою складовою життя: «Уяви, що люди начебто знаходяться у підземному житлі, подібному до печери, де у всю її довжину тягнеться широкий просвіт. З малих років у них на ногах і на шиї – кайдани, так що людям не зрушити з місця, і бачать вони тільки те, що у них прямо перед очима, адже повернути голову вони не в змозі через ці кайдани».
Скуті залізним ланцюгом люди, сидячи нерухомо, живуть у грі світла. Смутні тіні – їхнє уявлення про цей світ. У цій бутафорній конструкції, вразливій до проявів зовнішнього світу, залежні від алкоголю ізолювали себе від страхів, занепокоєнь і тривог. Оточили себе ейфорійним відчуттям злагоди. Переховуючись у притулку своєї уяви в ілюзії безпеки, вони непомітно для себе стають в’язнями фальшивої реальності. Функціонерами свого середовища, що має мало спільного зі справжнім.
Межа між радістю короткочасної інтоксикації й миттю вигнання за межі соціуму крихка. Те, що сьогодні відлунює безтурботним відчуттям ейфорії, до котрої так хочеться повертатися знов і знов, стає рутиною. Легко, без вагань цей соціум позбавляється всіх, хто, загубившись у печері Платона, втратив здатність розрізняти тінь від світла, ілюзію від реальності.
Звичаї виключення людини зі спільноти сягають корінням давніх давен. Як розповідав Мішель Фуко, ізоляції традиційно підлягали ті, хто скоював замах на суспільний порядок. Так було з безумцями, яких у XV ст. відправляли у вигнання на «Човнах дурнів», оспіваних письменниками-сатириками і художниками Середньовіччя.
Алкоголік, як безумець, в усі часи перебував десь на лінії обрію, котра відмежовувала його від світу «нормальних». З виникненням у XVII ст. в Європі великих будинків-ізоляторів, алкоголіків тримали разом з іншими «божевільними» (прокаженими, венериками, безхатченками, розпусниками, марнотратцями і богохульниками).
З першими спробами класифікації душевних хвороб, які припали на XVI ст., алкозалежних визнають безумцями, які «втратили свої почуття і розум через зловживання вином» (вид безумців «Vesani» за класифікацією Парацельса) і мають хворобу «Mentis alienation» («відчужена свідомість») (форма «temulentia» (сп’яніння) за класифікацією Платера).
Суспільним інститутом, який виконував функцію покарання алкозалежних, були витверезники, які виникли, зокрема, в Російській імперії на початку XX ст. (Тула, 1902). Хоча мета відкриття притулків для нетверезих була шляхетною (рятувати їх від смерті у морози), з часом вони перетворилися на місця для тортур. Клієнти витверезників, які «злісно ухилялися від лікування і продовжували вести антисоціальний спосіб життя, порушуючи громадський порядок», потрапляли до лікувально-трудових профілакторіїв, що підпорядковувалися МВС. Тут ізольовані від соціуму хворі примусово працювали упродовж тривалого часу (до двох років).
При цьому традиція зневаги до алкоголіків відома Росії віддавна. За часів Івана Грозного щодо любителів міцних напоїв застосовувалися моторошно жорстокі заходи впливу. Їх били батогом, саджали у діжку з брагою, льодяною водою, екскрементами чи гнилісними рідинами і «маринували» упродовж кількох діб. Жертви таких знущань нерідко помирали, ховали їх не на кладовищі, а за його межами. Парадоксальним чином презирство росіян до алкозалежних традиційно поєднувалося зі схвальним ставленням до традиції зловживання алкоголем.
«Чому роздуми про алкоголь неодмінно мають апелювати до сумної практики зловживання ним, адже споживати можна відповідально?» – імовірно запитаєте ви. «Відповідальною» у питаннях, що стосуються алкоголю, може бути хіба що відмова суспільства від толерування культури вживання і неприпустимість відторгнення алкоголіків соціумом. Саме ці дві складові визначають моральний обов’язок кожного перед кожним у суспільстві, де заведено споживати.
«Випий і будеш успішним, сексуальним і щасливим!» – пояснюють нам виробники алкогольних напоїв у рекламі, яка й у XXI ст. дивним чином не зазнала значних обмежень (зокрема, у порівнянні з рекламою тютюнових виробів). Якщо у багатьох країнах сигарети приховані від очей споживача у зв’язку із забороною їх демонстрації у точках продажу, алкогольні напої знаходяться у безперешкодному візуальному доступі у більшості країн світу.
В Україні алкогольні напої активно рекламуються на телебаченні, у соціальних мережах і ЗМІ (нехай і з певними обмеженнями, як-от візуалізація тільки торгової марки). Популярні особи не гидують агітуванням за споживання алкоголю. Наприклад, Сергій Жадан, запустивши минулим літом виробництво власного пива, завзято просуває його у Фейсбуці з грубим порушенням низки законів України, які регулюють питання обігу і рекламування алкогольних напоїв. Все це не тільки толерується суспільством, а й сприймається з неприхованою радістю.
На відміну від сигарет, вживання яких прийнято вважати однозначно шкідливим, алкоголь у помірних дозах багато хто вважає безпечним і навіть корисним. Саме цей аргумент є ключовим у промоції алкоголю. Завдяки його відпрацюванню впливовим лоббі зацікавлених виробників ми маємо лояльне регуляторне середовище, у якому процвітає алкогольна індустрія і поширюється епідемія алкоголізму.
Поза дискусією залишається не тільки беззаперечна шкода вживання алкоголю у будь-якій дозі, а й інші аргументи, як-от безпосередній вплив проміле на рівень злочинності (у Росії, наприклад три чверті злочинів вчиняються під дією алкоголю)[1], самогубств (серед жертв суїцидів близько 68 % чоловіків і 29 % жінок страждають алкоголізмом)[2] та смертності у ДТП (третина смертей на дорозі пов’язана з вживанням алкоголю порушниками ПДР)[3].
Цікаво, що українське суспільство жорстко засуджує куріння марихуани й противиться легалізації навіть медичного канабісу і при цьому завзято виправдовує культуру споживання алкоголю, який за рівнем небезпеки для соціуму значно перевершує деякі табуйовані психостимулятори.
Україна входить у десятку держав з найвищим рівнем вживання алкоголю у світі. За смертністю від алкоголю вона посідає п’яте місце серед чоловіків і четверте серед жінок у світі. Українці щороку випивають більше 17 літрів спирту на душу населення (за оцінками ВООЗ небезпечним вважається рівень 7 літрів).
Алкоголь – отрута для людини. Можливість його вживання обумовлена захисним механізмом, який наші пращури-примати «винайшли» для перетравлення фруктів, що забродили. Згодом людина перетворила процес перетравлення отрути на джерело сумнівного задоволення від процесу інтоксикації.
Незалежно від іміджу того чи іншого алкогольного напою (брутальна горілка, шляхетний коньяк, сексуальна маргарита, звабливе мартіні, романтичне вино або демократичне пиво), незалежно від дизайну пляшки (витонченого або утилітарного) чи виду питного посуду (кришталевий келих чи одноразовий стакан), незалежно від способу вживання (з льодом, камінням чи вогнем, у фешенебельному ресторані або за гаражем) алкоголь є отрутою. Небезпека його вживання замовчується виробниками і недооцінюється суспільством.
Толеруючи споживання алкоголю й відмежовуючись від тих, хто набув залежність від нього, суспільство не визнає, що розділяє відповідальність за долю кожного, хто перетнув межу «нормального» вживання. Алкоголізм – всього лише один із ликів соціуму, що неминуче наздоганяє світ, демонструючи наслідки впливу суспільства на життя людини і повідомляючи йому про всю потворність його цинічного лицемірства.
Альтернативою вживанню алкоголю є якісне життя, не затьмарене ейфорією інтоксикації, а сповнене розмаїттям справжніх (не фейкових, підживлюваних штучним стимулятором) емоцій. Життя, підвладне не ефекту від проміле, а свободі волі вільної людини. Життя, яке на вряд чи можна прожити краще. Адже у ньому цінна кожна осмислено прожита мить. У ньому точно знаєш, що якби довелося жити ще раз, навряд чи ви б зробили щось інакше.
Ані осуд, або снобістська пихатість не доречні у розмовах про алкоголь. Кожен робить власний вибір, який є особистим волевиявленням, що його варто поважати.
Ілюстративне фото: Pixabay
Увага! Український інтерес, Віра Валлє та МОЗ України попереджають: алкоголь шкідливий для вашого здоров’я!
[1] Wieczorek W. 1990. Alcohol, drugs and murder: A study of convicted homicide offenders. Journal of Criminal Justice, 18 (3): 217–227. https://doi.org/10.1016/0047-2352(90)90002-S
[2] Pompili M. et al. 2010. Suicidal behavior and alcohol abuse. International Journal of Environmental Research and Public Health, 7 (4):1392–1431. https://doi.org/10.3390/ijerph7041392
[3] 2021 Drunk Driving Statistics/Bankrate. URL: www.bankrate.com.
10-річні українці вже перехиляють чарку
Ресентимент як система моралі раба. Чим хворіє суспільство росіян?
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
