Людство втратило горизонт. Його не стало. А в епоху Еллінізму, Давнього Риму, Середньовіччя, в епоху Відродження, Просвітництва обрій здебільшого був. Тепер зник з нашого життя. Це – наслідок нашого занурення з головою в тлін. Пропало Небо, а з ним і його край.

Подія, м’яко кажучи, не з дрібних. Зі зникненням небокраю у людства випарився смисл його земного існування. Простір і час стиснулися в інтервалі. Як для хробака, у якого земля стиснена до розміру ґрунту, який через нього проходить «тут і тепер». Людина теж втягує в себе з простору те, що бажає і викидає з себе назовні непотріб. А втім, хробак не нищить «простір», а поліпшує його. Людина ж – псує.

Зникає і час, стискаючись в короткий відрізок, який визначається психо-фізіологічними «тертям» людини з покаліченим нею поцейбічним світом та з істотами собі подібними. Поза цими «тут і тепер» для неї тотальна невизначеність. І страх в душі людини, котра геть відвернулася від Духу, сховавшись в прах. Як тіло стає мертвим, коли від нього відокремилася душа, так і душа стає духовно мертвою, якщо Дух покинув її (так писав Св. Григорій Палама), хоч тіло ще здійснює свої відправлення. Страх вічної смерті тяжіє над нею. Безпросвітність. І все дозволено. Пекло.

І буття зникає зі зникненням обрію. Саме на горизонті воно то виринає, то потопає і філософська мисль особистості могла там його засікти, зрозуміти, з’єднатись з ним. А то одна з космічних функцій людини. Але сьогодні на вулиці не присмерк, а ніч, безпросвітна ніч, для філософії. Ну як їй у пітьмі препарованого Всесвіту відтворити його цілісність і гармонію без Неба, опущеного зарозумілою людиною в технологізовану матерію. Небесна твердь виявилася зайвою, ні – ворожою, для сучасної людини з її ідолами. Глохне розум Homo sapiens, підкореного «великою блудницею», що «царює над земними царями».

Залишається совість, якою, як відомо, філософія не займається. І з нею остання надія чути голос з Неба: «…Вийди від неї, народе Мій, щоб не брати вам участі у гріхах її та не зазнавати покарань її; бо гріхи її дійшли до неба, і Бог пригадав неправди її.» (Одкр. 18.4-5) Чути, прозрівати серцем Небокрай і діяти в Його світлі. Поможи, Боже.

Фото: Горизонт/Pixabay

Неволя. Невільний світ

Про любов правди зі святим письмом і Василем Стусом

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]