Ми не зрозуміємо, що робиться з нами останні тридцять років, якщо не з’ясуємо для себе відповідь на питання – у чому причина катастрофи українського народу в першій половині ХХ-го століття?

Гранично узагальнюючи, я відповів би так – вона у капітуляції української інтелігенції в кінці 20-х років перед московським імперським комунізмом. Капітуляції духовно-інтелектуальної, яка не залишала ніяких надій українському народові висковзнути з більшовицької хватки, яка набирала силу. Тому що капітуляція духу знаних представників української інтелігенції перед ГПУ в 1929-1930 роках поширила моральну депресію на все українство, яке копіювало поведінку своїх національних провідників. У його середовищі ширилося зневолення, не здатність гідно діяти. (Я маю на увазі події викликані «процесом СВУ».) Українське селянство опинилося беззахисним. Його не було кому захищати, оскільки його інтелігенція вже була зневолена, не здатна на вчинок.

Можна сказати, що Голодомор в Україні, як духовне явище, скоївся в роки цієї ганьби української інтелігенції, а криваве втілення її морального падіння принесли 1932, 1933-й і наступні роки. Тичинівська «Партія веде», надрукована українською мовою на перших шпальтах газети «Правда» в 1933 році, вінчала перемогу більшовицької Москви над Україною.

Країна (без) мрій

Той судовий процес «проклав різку межу поміж двома пожовтневими епохами, а його наслідки сягають аж у наше сьогодення й пояснюють багато чого з того, що нині діється на Україні,» – написав у 70-ті роки минулого століття свідок того суду, Борис Антоненко-Давидович. Додам від себе – і нині теж його наслідки пояснюють багато чого з того, що відбувається в останні 30-ть років.

Суть події Голодомору нам не зрозуміти без з’ясування сутності події під назвою «процес СВУ». Смисл того часу маємо розкрити для українського люду, щоб не повторилися в Україні й у наші дні, для наших дітей і внуків, жахи першої половини ХХ століття.

На те покликана сучасна українська інтелігенція, в першу чергу релігійна, філософська, мистецька, врешті-решт всі ми, українці. Покликані на те, щоб пізнати, оголити суть тих подій, їхню духовну причину, з’ясувати наслідки для тих українських інтелігентів, хто тоді морально капітулював перед злом і для їхніх катів теж.

Інтелігенція. Ігри розуму

Починати, на мій погляд, осягнення межової для українського суспільства події варто з прочитання особистих спогадів Бориса Дмитровича Антоненко-Давидовича, сучасника і свідка тих подій, про той час і його фігурантів. Донести сьогодні ці спогади до найширших верств українства та розпочати його обговорення в суспільстві – вважаю державотворчою дією, що на часі.

Бо пізнання суті цієї межової події нашого минулого не лише проливає світло на сучасні наші справи, учасниками яких ми були чи є, але й повертає нас в реальність, дає шанс самим змінитися і стати життєдіяльними учасниками процесу реального державотворення. Дає шанс народитися українському інтелігенту, без якого цей процес не набуде ходу.

P.S. Можливо мені, з уроків багатолітньої роботи в АУБ, як нікому відомо, що аматорськими методами державні справи не вирішуються. Але те, про що я пишу, то є не лише державна але й суспільна, тобто спільна для всіх українців, а отже і моя особиста, справа. Може й ще чиясь. І ресурсів вона потребує не державного рівня.

Картина: Ольга Дарчук, “Садок”

Звідки взялися олігархи і що з ними робити?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram