Чужому навчайтесь: Досвід Чехії

15-16 березня 1939 року гітлерівські війська повністю окупували Чехію. Спочатку Чехословаччина віддала частину території, потім надала автономію Словаччині, але автономії при слабкій центральній владі швидко стають незалежними. Врешті на шість років зникло саме слово Чехія.

Чехословаччина міжвоєнного періоду відома як взірець лібералізму на тлі авторитарних режимів тодішньої Центральної Європи. Майже 23% населення складали німці, вони компактно проживали на прикордонних з Німеччиною та Австрією землях, а також мали значну питому вагу й у столиці – Празі. Якщо розглядати окремо Чехію і Моравію, то співвідношення там було таким: дві третини чехів і третина німців.

Велика та могутня німецькомовна література розвивалася в Празі, сформувавши цілу літературну школу: Густав Майрінк, Лео Перуц, Франц Кафка. У кінотеатрах німецькі фільми йшли без перекладу (яка різниця інтелігентній людині?!).

Чехи славилися своєю культурою та промисловістю. Якщо радянський автопром випускав весь час (ліцензійні або контрафактні) “Форди” й “ФІАТи”, то чеські інженери розробляли все по-чесному самі, і навіть більше – німці й американці, траплялося, тягнули в них: у 1961 році німецький суд дав вердикт, що “Фольксваген” має сплатити чеській “Татрі” три мільйони марок за плагіат, при розробці Ф. Порше (судетським німцем) свого “народного автомобіля”. Американський легковик “Торпедо-48” розробки конструктора Престона Таккера дуже схожий на іншу модель “Татри”, хоча до суду не дійшло. Уславлений ізраїльський автомат “Узі” є вдосконаленим чеським Sa-23 зразку 1948 року.

Чехословаччина міжвоєнного періоду не мала жодних обмежень ані на виробництво озброєнь, ані на кількість особового складу війська, а Німеччина почала створювати власні збройні сили лише в 1935-му. Але армія це не просто “перевдягнений німецький пролетаріат”: солдат ще має бути озброєний, навчений, забезпечений. Офіцер – поготів. Інакше це не військо, а тупа маса, як влітку 1941-го в Радянському Союзі.

Для наступу необхідна перевага мінімум утричі, а німецька армія мала перевагу в сухопутних дивізіях лише на 20%. Перші німецькі бойові літаки й танки почали виробляти тільки в 1935-му, а за три роки створити з нуля роди військ важко. У Чехословаччині на осінь 1938 року – 1 600 боєздатних літаків і 470 танків; танків у Вермахті в 1938 році нараховувалося вдвічі більше, а літаків – більше приблизно у півтора рази. Та німцям воно й не знадобилось. Лише одна рота з усіх 36 дивізій чехословацької армії дала бій німецьким окупантам.

Франція та Радянський Союз дали гарантії безпеки Чехословаччині, підписавши угоди про взаємну допомогу. Та коли виникла необхідність тієї допомоги, французи відмовилися від наданих гарантій (чи востаннє?), СРСР послався на відмову Франції і обмежився тим, що рішуче засудив агресію, а Польща кинулася захищати польськомовних шахтарів Тешинської області, відтявши й собі в такий спосіб шматочок сусідньої слов’янської держави.

Для німецької національної свідомості Прага була не просто містом, в якому була велика німецька діаспора. І взагалі – кожен німецький школяр знав, що задовго до появи слов’янських племен на території Богемії жили германці. Прага – мати німецьких міст, столиця Священної Римської імперії – Райху, що проіснував тисячу років. Відродження нації, побудова нового Тисячолітнього Райху мало початися саме з Праги.

Шість років тривала німецька окупація. Заводи “Вальтер”, “Шкода”, “Авіа”, ЧКД тощо продовжували постачати зброю – уже для німецької армії. Для відомства Ґеббельса в Празі спорудили найбільшу в Європі кіностудію. Чехів хотіли позбутися: частково шляхом асиміляції, частково – депортувати до Сибіру, але чеське питання не так турбувало нацистів, як єврейське, тож усе відкладалося на майбутнє. Справжні репресії почалися лише після вбивства протектора Богемії і Моравії Гейдріха в 1942-му.

У 1945 році, після капітуляції Німеччини та відновлення держави, президент Бенеш видав декрет, що позбавляв чехословацького громадянства всіх етнічних німців у Чехословацькій республіці, за винятком активних борців із нацистським режимом. Наступні президентські декрети вводили аж ніяк не ліберальні заходи. Німці мали перебувати на обліку в поліції, регулярно приходити, відмічатися; їм заборонялося поза домівкою розмовляти німецькою; вони мали носити нарукавні пов’язки з літерою N; у них конфіскували автомобілі й мотоцикли, а головне – німцям заборонялося користуватися телефонами та радіоприймачами. Далі понад три мільйони чеських німців протягом року депортували до окупованої союзниками Німеччини. Загинуло майже двадцять тисяч людей, зокрема діти.

У 1968-му історія повторилася: “братня” національно-народна армія НДР, з іншими “братами за зброєю” Варшавського блоку, охоче допомогла припинити Празьку весну. Серед німецьких солдатів, які ввійшли в ЧССР, були й нащадки депортованих судетських німців. Чехословацька армія ж відсиділася в казармах.

Воює не той, у кого є зброя, воює той, у не бракує волі захищатися.

Фото: Німецькі солдати в Празі. Чехословаччина, 1939 рік

Мюнхенська змова і доля України

Український відгомін “Празької весни”