Домашній простір. Як позбутися хаосу

Домашній простір. Середньостатистична квартира українця чимось схожа на невеличку крамницю дрібної побутової техніки, канцтоварів, посуду, іграшок, друкованої літератури тощо.

Хочемо ми того чи ні, однак речі мають одну звичку – вони накопичуються. Якщо не наводити з ними лад, то квартира з часом запаскуджується. Однак хіба можна викинути того кумедного зайця, якого подарував однокласник у п’ятому класі? Як попрощатися зі шкільними зошитами? А хіба можна позбутися того старого стола, за яким зустрічали Новий рік у безтурботні студентські часи? Буває, викинути річ дійсно складно, а ще складніше правильно організувати місце для її зберігання.

Тут хочу зазначити, що розмотлошення домашнього простору – це не тільки ганчіркою ялозити та полиці прибивати, а ціла філософія, зараз навіть є професія організатора простору. Ідеться не про дизайнера, як ви могли подумати, а саме про того, хто допомагає впорядковувати речі, правильно їх зберігати, швидко знаходити необхідне тощо.

Оніоманія: внутрішня тривога, інфантильність, бажання статусності

Помітила, що зараз на сайтах послуг почали виставляти відповідні оголошення: “Допомагаю позбутися хаосу, створити ефективну систему зберігання, спроєктувати ідеальні меблі та легко переїхати”. Гадаю, ця послуга в майбутньому користуватиметься популярністю серед українців. Також на певних сайтах можна знайти силу-силенну інформації про правильне зберігання речей, а ще можна пройти відповідний онлайновий курс та самотужки освоїти навички розмотлошення та впорядкування.

Чому це так важливо? Бо ми постійно говоримо, що багато людей страждають оніоманією, тобто непереборним потягом скуповувати щось без наявної для цього потреби. А ця шкідлива звичка призводить власне до накопичення речей у квартирах. Зазвичай шопоголізм і захламлення осель ідуть поруч. А безлад у житлі розпорошує енергію та увагу. Зрештою дуже часто це сприяє безладу й у голові.

На тему захаращення та внутрішньої гарномії хочу процитувати уривок з оповідання письменниці Галини Вдовиченко “Залежність”: “Натомість зникнення понад трьохсот предметів упродовж року вона так і не помітила. По одному на день. Стільки в одній обжитій сімейній квартирі ховається дрібних непомітних речей, що можна їх довго вилучати без наслідків. Не конче дріб’язкове та несуттєве, без чого не можна прожити й тиждень, і місяць, і рік. Відсутність важливого іноді ще довше не помічаєш”.

Письменниця пише, що у звичайній українській квартирі цілком може знайтися 300 непотрібних речей (а то й більше), про які власник протягом тривалого часу й не згадає, які можна спокійно викинути.

Водночас у своєму оповіданні Галина Вдовиченко говорить і про те, над чим мало хто замислюється. Залежність від речей може мати й зворотній бік. Про що мова? Герой цього оповідання настільки сильно захопився розмотлошенням власної квартири, що це зрештою призвело до психічного відхилення. Чоловік щодня щось виносив із квартири, аж поки не залишився наодинці з голими стінами та пустим матрацом.

Авторська вигадка? Мені до певного часу теж так здавалося. Аж поки і я не захопилася процесом розмотлошення своєї квартири. Я викидала старі пластикові контейнери, зламані іграшки, незрозумілі дроти, порепані черевики. Потім перейшла до новіших речей, потім ще, ще. Віддала майже всі книги в бібліотеку, половину одягу вивезла на дачу тощо. Цей процес приносив мені моральне полегшення, справжнє задоволення. Я “підсіла” на викидання. І, знаєте, схаменутися не так легко: це залежність така ж потужна, як і оніоманія. Речі можна чи не щодня гнати зі своєї квартири, однак у цьому варто знати межу. Бо одного разу дійсно можна залишитися з голими стінами та напівпорожніми шафами та зруйнованою родиною.

Як збагнути ту межу між ефективним прибиранням та залежністю від накопичення речей та викиданням “непотрібного”? Про це розповідає психологиня Лариса Волошина:

Не просто звалища. Про що говорять наші балкони та як їх облагородити?

“У світі велику популярність отримала методика прибирання Марі Кондо. Цей метод передбачає систематичне позбавлення зайвих речей, які захаращують життєвий простір і створюють ілюзію достатку. Уявімо собі людину, дім якої наповнений зіпсованими пристроями, які не працюють, зіпсованою одежею, яка годиться хіба що на дрантя. Усе це зберігається “про всяк випадок”. Це ілюзія безпеки. Адже “в потрібний момент” річ має бути придатною для вжитку, чого від зіпсованого мотлоху добитися вкрай важко. Зрозуміло, що метод, запропонований японкою, може розв’язати проблему.

Але є і другий бік ситуації. Деякі люди замість невротичного накопичення починають невротично позбавлятися від потрібного. Це перетворюється на ту ж нездорову дію, тільки з іншим знаком. Проблема переходить на міжособистісний конфлікт, якщо хтось із родини самовільно викидає речі інших членів сім’ї. Це вже втручання в чужі особистісні кордони, яке обертається скандалами й образами один на одного. Тут треба зазначити, що система прибирання Марі Кондо не про викидання зайвих речей. Вона про організацію свого простору відповідно до глибинних бажань людини.

Авторка наполягає, що спочатку потрібно провести ретельний самоаналіз. Як я хочу жити? Який має бути мій дім? Для чого мені це? Який я в цьому домі? Як мій дім має змінити мій стиль життя? Чи стану я іншим? Чим я хочу займатися в такому домі? Усі ці питання мають отримати відповіді. Без осмислення неможливо зрозуміти, які речі не приносять задоволення й тому є зайвими, а які відповідають глибинним потребам людини. Насправді будь-яка дія має ґрунтуватися на осмисленні та на розумінні впливу, який вона матиме на людину та на її близьких. І тоді вона буде психологічно правильною”.

Отож можна сказати так: і поява, і вилучення будь-якої речі з домашньому простору має бути обґрунтована. Чітке дотримання цього правила дозволить дійсно переосмислити свою купівельну поведінку, як позбутися зайвого, так і зупинити хаотичне викидання речей та переобладнати житло. Не забуваймо, що організація домашнього простору – це не тільки про прибирання і зберігання, а й про гармонію із самим собою.