Блаженство! Будинок і двір пані Марії вражають своєю красою та затишком кожного, хто сюди потрапляє. На якихось десяти сотках розмістився окремий світ, такий відмінний від того, звичного, що по інший бік дерев’яного паркану, обплетеного диким виноградом. Еден та й годі!
Блаженство! Тут тобі й червоні троянди звили живу тінисту арку, і розкішні півонії покірно схилили свої буйні пахучі голови до дубових лав із високими спинками, й альтанка, граційно вписана в загальну композицію обійстя. Кожен метр землі дбайливо освоєний і доглянутий: молоді фруктові дерева, соковиті кущі, ніби під лінійку скошена трава, і квіти, квіти, квіти…
Усе тут зроблено з непідробним смаком художника чи професійного ландшафтного дизайнера: і садові ліхтарі з кованими візерунками, й обідній стіл під живим дахом хмелю, і кольорова бруківочка, і колодязь, обкладений декоративними цеглинками, і гойдалка під горіхом, і навіть город із усіма його помідорами, огірками, кабачками, полуницями, малиною, соняхами… Блаженство!
Гостям виносять до столу під хмелем щойно зварений зелений борщ, який зводить із розуму своїми ароматами, млинці з грибами. Поки борщ остигає, господар веде до своїх вуликів, наповнених гулом і запахом вощини. Так би в цьому світі й залишитися, стати частиною цієї земної краси та гармонії. Сонце ненав’язливо ніжить руки, плечі, довірливо треться об ноги кіт, піднявши догори хвіст. Блаженство!
Твій успіх – тимчасовий. Не розслабляйся!Господиня до борщу не поспішає приступати. Не без задоволення дивиться, з яким апетитом ми ним смакуємо. А я, слухаючи її чоловіка, довго не можу відвести очі від її рук: загрубілих, натруджених, не по-жіночому великих.
– Яка ж у вас краса! Це мрія якась, а не двір! Про дім я взагалі мовчу – з його вишитими подушками, розписними баночками, ексклюзивними меблями та педантично продуманими милими дрібницями. Тут немає розкоші й мільйонних статків, багато чого тримається на вашій фантазії, майстерності, працелюбності, але як же ви добре все тут зробили! – не втримую щирого захоплення.
Пані Марія і пан Петро переглянулися, зітхнули.
– Ми живемо цим багато років. Усе життя “тяглися” на те, щоб наповнити і цей сад усім, що ви бачите, і дім, – промовила господиня. – Нам ще змолоду хотілося створити такий куточок, у якому нам було б добре. Який би надихав своєю досконалістю, радував, утішав, давав умиротворення та душевний спокій. І це – прекрасно.
Єдина біда: ми в усе це вклали не просто роки, працю і гроші. Ми вклали свої душі. Ми зрослися зі своїм дітищем. Нам тут добре, і ми не хочемо полишати це місце. Ми стали його рабами. Усе хоче уваги. Не поллєш вчасно – квіти засохнуть, трава вигорить. Город захоплять бур’яни, як тільки послабиш пильність. Те від тлі треба вчасно захисти, інше – від жука. А хатньої роботи – не перелічити!
Глядачі: За що, Господи?!..Кожна річ ніби розбирає нас на частинки, на пилинки. Та ми ж самі добровільно віддаємо себе їм! А в якийсь вечір сідаємо на лавці та гірко думаємо: на що ми витрачаємо себе? Діти виросли – один син перебрався до столиці, другий до домашньої роботи зовсім далекий – у нього свої життєві цілі, тож ця краса після нас довго не житиме – вона постійно потребує рук і повної віддачі. Інакше хаос її поглине – той, із якого ми щодня її виборюємо. Так, ми створили красу й затишок. Але разом із кожною річчю ми втрачаємо свою свободу.
Говорити про це можна безкінечно. Так, у житті є набагато вищі завдання, аніж комфорт і облаштованість власного “царства”. Хтось має людей рятувати, дороги будувати, науками займатись, мистецтва розвивати. Утім, і дороги не завжди переживають своїх будівельників, і врятовані хворі часом можуть протягнути всього кілька днів, і науки не встигають за життям.
Та й хотілось би зрозуміти: те, чому ти віддаєш усього себе, взагалі у вічності має хоч би якийсь сенс? Чи не розмінюємо ми свою безсмертну душу, працюючи касирами у супермаркетах або приймаючи телефонні дзвінки у кол-центрі, на якусь банальну марноту, про яку й згадати-то нічого не буде? Чи варто взагалі заради цього народжуватися? Жити?
Я теж не раз спотикалася на цьому питанні. Скільки живе, наприклад, газета, роботі в якій я присвятила не один рік свого життя? Кілька днів. А скільки часу й зусиль цьому віддається – аж подумати страшно! Як багато чого іншого можна було б устигнути за цей час.
Але якщо вас також інколи “дістають” такі думки – женіть їх під три чорти! Робіть те, що любите, що приносить радість вам і вашим близьким, що дозволяє щасливо, наповнено прожити у цьому земному світі (звісно, в межах законів – суспільних та етичних).
Головне – завжди залишатися НАД своєю роботою, улюбленою справою, не прив’язуватися до неї та її плодів намертво, бути не її “рабом”, а таким собі “вільним художником”, який добре знає, що зроблене ним водночас творить і його самого. І що все справжнє народжується з любові. Бо любов, як кажуть мудрі люди, то теж – праця. Найпотрібніша. Найважча. Безкінечна. І не зрозуміло, як і ким оплачувана.
Фото: Pixabay
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
