Декабристи. Сенатська площа, а разом із нею і Російська імперія 14 грудня здригнулася, затремтіла вперше та не востаннє. Декабристам за СРСР було присвячено чимало годин. Радянські історики любили їх та не вірили в можливість успіху 1825 року, водночас наголошуючи герцінивськими словами: “страшенно далекі вони від народу”. Насправді це не так: і не далекі, і Росія могла впасти, царю та імперії 14 грудня просто пощастило.

Роль Південного товариства в історії взагалі мінімізувалася. Жодної тобі генетично-ландшафтної українськості декабристського руху. Їм інкримінувалося передріздвяне запізнення з виступом: хоча ми прекрасно розуміємо, що насправді справа як у недосконалості тогочасних засобів зв’язку, так і в насправді поспішнності виступу якраз Північного товариства. Будь у Муравйова-Апостола та решти ґаджети, “не відать би нам такой Расєї” – ані тоді, ані зараз. Дмитро Мережковський у книзі “14 грудня” висловив припущення: тоді одна-єдина атака повсталих із шаблюками наголо з метою відбиття гармат супротивника могла змінити історію Росії.

По-перше, декабристи Південного Товариства, до якого входила значна кількість етнічних українців, нащадків наших козаків і гетьманів, насправді й були серцем руху декабристів. Українці, брати Муравйов-Апостол Іполіт Іванович, Муравйов-Апостол Матвій Іванович, Муравйов-Апостол Сергій Іванович, брати Борисови, Волконський Сергій Григорович, Люблінський Юліан Казимирович, Горбачевський Іван Іванович та інші виявились найактивнішими ідеологами й учасниками декабризму. Саме на Півдні створено засадничі документи декабристського руху. Наприклад “Руська правда” вийшла з-під пера Павла Пестеля, який високо цінував особисту свободу людини. Визволення селян без землі, тобто надання їм тільки особистої свободи, він уважав лише уявним визволенням, пропонуючи визволити та надати селянам землю. Північне ж товариство пропонувало проєкт Микити Муравйова. Він передбачав перетворення Росії на конституційну монархію, федерацію 15 держав, на кшталт СРСР із 15 “братніх” республік у майбутньому.

По-друге, Південне товариство, що виникло внаслідок засідання в гроті у Кам’янці на Черкащині, мало кращі, послідовніші плани. Засідання “північних” у Петербурзі, на квартирі Кіндрата Рилєєва, більше нагадували мистецькі творчі вечори за кавою без жодних планів. Вони породили такий деконструктивний елемент як Петра Каховського, царевбивцю-невдаху, що здійснив атентат на сербського генерал-губернатора Михайла Милорадовича, призвели до імпульсивного передчасного виступу на Сенатській площі та провалу. Повстанню декабристів передувала смерть 19 листопада 1825 у Таганрозі за цілком туманних обставин чільного імператора Олександра Першого. Його тіло так набальзамували, що привезене в столицю, не було впізнане навіть родичами. Міт про підміну царського трупу солдатським і втечу Олександра І в мандрівні ченці лише підкинув хмизу в огонь. Моментально по смерті Олександра країна присягнула Костянтину, як і належало. Та невротик Костянтин, з іменем якого на вустах люди помирали на Майдані-1825, несподівано зрікся престолу на користь брата Миколи І.

Виходило, що цар несправжній, і це усвідомлювали всі. Саме надія на це усвідомлення підштовхнула членів Північного товариства 14 (26) грудня 1825 року організувати в Петербурзі повстання у день присяги військ і Сенату на вірність Миколі I. Передбачалися захоплення Зимового палацу, арешт та ймовірна страта царської родини. Оволодіння Петропавлівською фортецею, звідки можна було тримати центр Петербурга під прицілом гармат, встановлення контролю за Сенатом та оголошення Маніфесту до народів Росії, у якому повідомлялося про повалення царського режиму та програма майбутніх суспільних реформ: знищення кріпацтва, ліквідацію рекрутства, проголошення громадянських свобод і скликання Установчих зборів.

Першим прибув на Сенатську площу лейбгвардії Московський полк на чолі з Олександром Бестужевим і його братом Михайлом Бестужевим. Трохи пізніше – рота лейбгренадерів під проводом Олександра Сутгофа. Потім гвардійський морський екіпаж під керівництвом Миколи Бестужева (ще одного брата) й Антона Арбузова, значна частина лейбгренадерів на чолі з Миколою Пановим. Декілька десятків тисяч людей, що прийшли на площу, були на боці повстанців. Понад три тисячі солдатів на чолі з 30 офіцерами чекали появи Сергія Трубецького, обраного диктатором. Але той, злякавшись відповідальності, не з’явився.

Декабристи почали втрачати ініціативу та час. Побоюючись кровопролиття, не наважилися на захоплення Зимового палацу та Петропавлівської фортеці. Також не наважилися захопити беззахисну проти кавалерії ворожу артилерію. 14 грудня 1825 року Миколі І пощастило. Перед самим розстрілом декабристів, коли на Сенатський майдан прибули імператорські війська, виявилося, що, як на гріх, забули взяти з собою артилерійські набої. Царські війська співчували декабристам, хвацькі дії з боку декабристів могли схилити їх на бік повстання. Та через дві години привезли снаряди, і Микола І, тричі вагаючись, таки скомандував “плі”. А 29 грудня 1825 року члени Васильківської управи Сергій Муравйов-Апостол і Михайло Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівського піхотного полку в с. Триліси поблизу Василькова на Київщині. Проблукавши в снігах, 3 січня 1826 року біля села Ковалівки повстанці зазнали поразки в бою з імперською армією.

Декабристи. Пам’ятник декабристам. Парк Декабристів, м. Кам’янка (Черкаська область). Фото: Uk-Kamelot

На цьому перша спроба повалити імперію зазнала фіаско. 579 осіб було притягнуто до слідства, що відбувалося у глибокій таємниці, і Микола І час від часу проводив допити особисто. Повністю виправдали 290 чоловік. Пестель, Муравйов-Апостол, Бестужев-Рюмін, Каховський та Рилєєв були страчені. 88 декабристів заслано на каторгу, 18 – на поселення, один – на життя в Сибір. 4 – на фортечні роботи, 15 – розжалувані в солдати. 124 – переведені в інші полки або місця служби, віддані під нагляд поліції або для подальшого слідства. 4 – вислані за кордон, доля 9 осіб залишилася невизначеною. На Кавказ відправили весь штрафний Чернігівський полк. Понад 1 000 солдатів, переважно з частин, що перебували в Україні, покарано шпіцрутенами та переведені в інші полки.

Фото: Декабристи/Karl Kollmann

Як українці та білорус російського царя підірвали

Як українська залізниця російського царя ледь не вбила

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]