Для глядачів це видовище, для телевізійників це робота, а для тих, хто сидить на лавах у студії – “хлопавка”. Це коли в студії сидять спеціально навчені десять-двадцять або більше найманих глядачів. Люди, які сидять на задньому плані, на трибунах у студії, за досить невелику винагороду – за повний день з ранку до вечора – плескають у долоні. Кілька років тому мені довелося і самому побути серед них. Тож мова піде про ток-шоу українського телебачення, що використовують “підтримку авдиторії”, тобто згаданих глядачів у студії.
Ток-шоу. Як це робиться?
У дев’яти з десяти випадків відбувається так: режисер передає команду, коли, на його думку, потрібні оплески, асистенти отримують команду через навушник і починають плескати, а наймані глядачі підхоплюють хвилю.
Найгірше на одному з перелічених вище вельми рейтингових шоу, де глядачі мають не лише плескати в долоні за командою, а й “обговорювати з сусідом” почуте і “висловлювати емоції” (точніше – імітувати їх) щодо висловлювань героїв передачі, притому, що за загальним “обговоренням” на трибунах геть не чути, про що йдеться в передачі.
Не деяких політичних ток-шоу, куди приходять високопосадовці, глядачів піддають справжньому обшуку, не дозволяючи брати з собою навіть пляшку води на кількагодинний етер.
Хто працює в цій галузі
Організацію глядацької масовки займаються в Києві пара агентств, нерідко цю функцію беруть на себе самі телеканали. Так звані “бригадири” набирають охочих підзаробити оплесками; таких шукають через оголошення в Інтернеті або через знайомих.
Ці “бригадири” люди молоді, дехто з них має амбіції кар’єри на телебаченні, але робота в них досить “собача”, і вони дуже часто дозволяють собі поводитися з “глядачами” по-хамськи, з відвертою зневагою, незважаючи навіть на набагато старший вік тих “глядачів”. Зрозуміло, бо охочих потрапити на екран не бракує.
“Бригадири” надто молоді й пихаті; ще й налякані перспективою штрафів і звільнення за кожну провину власну чи тих, кого вони привели на зйомку.
Лише в одному з десяти випадків трапляється більш-менш людське поводження з “глядачами”.
Ток-шоу. Хто ходить на передачі
Що за люди погоджуються на такі умови? Переважно це пенсіонер(к)и та безробітні передпенсійного віку. Перспективи заробляти чимось іншим, у них немає, а вільного часу вдосталь і є бажання не лише підробити копійку, а й потрапити на телебачення. Вони ж плоть від плоті авдиторії цих програм, просто за старою, ще совковою звичкою дивитися телевізор.
От тільки їх забагато і не дуже вони потрібні на екрані. Ходять також студенти, їх менше, але запрошують їх охочіше.
Продюсери вимагають від режисерів, ті – від асистентів, а асистенти – від “бригадирів” запрошувати чоловіків пристойного вигляду середнього віку. Таких чоловіків майже не існує, особливо в Києві, де знімають практично всі шоу провідних телеканалів; у столиці таким чоловікам вдається за той же час заробити в інших сферах діяльності набагато більше.
Останні п’ять років контингент “хлопавок” поповнився переселенцями з окупованих територій. Серед них багато людей середнього віку та пристойного вигляду, які опинилися без певного місця та заняття у власній країні. Я спілкувався з чоловіком, який виїхав із Криму, він розповідав, що по закінченню зйомок нерідко їздив ночувати на вокзал, але не на Київський, а на Фастівський, бо, за його словами, там кращі умови. Тільки з часом вони облаштовуються, знаходять роботу, якесь постійне житло й входять в колію звичайного життя. А отже знаходити добровольців на “хлопавки” вже важче та платити їм треба більше.
Ток-шоу. Звідки гроші?
Навіщо телеканалам платити запрошеним “фахівцям з оплесків” гроші? Адже сотня на одну людину – це кілька тисяч щодня, і в підсумку виходить досить велика сума, викинута на вітер, щороку на кожну з передач.
На пальцях однієї руки можна порахувати ті шоу, де глядачам дозволено плескати, коли їм подобається те, що вони чують від героїв і висловлювати обурення, коли щось не подобається категорично. Є навіть такі, на яких глядач має право висловлювати власну думку, коли отримує мікрофон. Але це виняток на загалом олігархічному ТБ України, де царство фальші й імітації.
Вдавані овації студійних глядачів – це частина шоу. Це додатковий засіб впливу на велику авдиторію, що сидить вдома біля телевізорів, причому засіб маніпулятивний. Телепродюсери виправдовуються тим, що залежать від уподобань глядачів. Мовляв, інакше їхні передачі ніхто дивитися не буде. Утім, забувають додати, що платить за шоу не глядач і навіть не зовсім рекламодавець. Телеканали в Україні – одні більше, інші менше – збиткові, і перебувають на утриманні.
Технологічна революція зі всевладдям Інтернету, ютуб-каналами і кабельним телебаченням вже настала.
Фото: Pixabay
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
