Український прапор. У 2019 році Національний музей історії України виставив на огляд відвідувачів новинку (експонат тижня!) – жовто-блакитну нарукавну пов’язку Організації українських націоналістів 1940 року. Цей факт можна було б не помітити, якби…

Річ у тім, що автори, які розповідають про ці символи, нібито стоять не на ногах, а на голові. У тексті з кількох абзаців двічі наголошується, що перед нами не жовто-блакитна річ, а синьо-жовта. Автори тексту, очевидно, вважають, що саме таке, а не інакше, поєднання кольорів робить ту пов’язку національним символом, який шанували оунівці.

До чого це я веду. А до того, що всі дотеперішні дискусії довкола поєднання кольорів на нашому національному прапорі вигравали перевертачі, яких виявлялося більше від людей із непохитною позицією.

Прапор. Зорі опустили в пшеницю

В Україні ніхто не сперечається, що утвердження українського національного прапора невіддільне від українського національного відродження в Галичині та Буковині 1848 року. Ще тоді кольори прапора тісно пов’язували з кольорами герба Галицько-Волинської держави (Руського королівства) – золотого лева на блакитному полі, який з’явився в другій половині XIII століття.

Певне, ніхто не сумнівається у правильності рішення Головної Руської Ради, яка діяла у Львові під час революції в Австрійській імперії з метою оборони прав українського населення, від 18 травня 1848 року, що “знамя земли рускои тутейшои єсть левъ, а цветы руски жовтый и синый”.

А от подальші події вносять сум’яття. Ось як учасник Собору руських вчених у Львові 19-26 жовтня 1948 року Яків Головацький пояснює символіку кольорів національного прапора: “Народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить”. Кому не ясно, що “зорі”, “ясне світло” – вище “синього неба” – “душі щирого русина”.

Проте опис ним же порядку розміщення кольорів на прапорах, що були на цьому ж Соборі, суперечить наведеним символам: “Першій разъ Русины узрелися въ месци, гдє имъ все припоминало народность. Под образомъ державного монарха спочило две, хоругви синожовти <…> окна и столпы украшени були народними барвами – при сихъ последнихъ стремели по паре прапоровъ тоже синожовтом барвы”.

Що ж трапилось з галицькою елітою за п’ять місяців, протягом яких “знамено руської землі” змінилося з “жовто-синього на синьо-жовте”, а “зорі”, “ясне світло, до якого треба стремитися” опинилися під “душею (тобто під ногами) щирого русина”?

Голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило цей факт пояснює дуже просто. Виявляється, на місцях складно було виготовляти національні хоругви з зображенням жовтого лева на синьому полі особливо під час масового творення загонів національної гвардії у липні-вересні 1948 року. Відтак було поширено простіші у виготовленні прапори з двох рівновеликих горизонтальних смуг, синьої та жовтої. А чому не жовтої і синьої? На це запитання професор відповіді не дає.

А от історики Костянтин Голомозда та Олег Поплавський твердять, що зміна кольорів на прапорі галичан пов’язана з метаморфозами в Головній Руській Раді в червні 1848 року, коли австрійською владою було знято з ратуші Львова щойно затверджений і вивішений жовто-блакитний прапор: “Головна Руська Рада – перша політична організація підкарпатських русинів, яка бачила Галичину лише в складі Австро-Угорської імперії, налякавшись, швидко відмежувалася від українського прапора в “державному” форматі, заявивши про підняття українських прапорів над Львовом – “то не Русины оучинили, и наветъ не знають, кто тое оучинивъ”.

Відтак, зазначає дослідниця української національної символіки Любов Безкоровайна, Головна Руська Рада у жовтні 1848 року як автономна одиниця в складі Австрійської імперії, оголосила своїм гербом золотого лева на блакитному тлі й синьо-жовтий прапор, адаптований до прапора Нижньої Австрії.

Метаморфози з законами та законотворцями

У 1917 році Українська Центральна Рада також пробувала узаконити порядок кольорів національного прапору. Так, 29 грудня 1917 року відбулося засідання Генерального Секретаріату, під час якого його учасники схвалили доповедений генеральним секретарем морських справ УНР Дмитром Антоновичем проєкт Тимчасового Закону про флот Української Народної Республіки, у другому й третьому пункті якого було сказано, що прапорами Українського військового та торговельного флоту є полотнище у двох – жовтому та блакитному кольорах. Цей проєкт Генеральний Секретаріат постановив винести на розгляд Центральної Ради.

Але подальші події розгорнулися більш ніж дивно. Газета “Нова Рада”, яка ретельно фіксувала кожне засідання Центральної і Малої Ради, 16 січня 1918 року повідомила, що 13 січня воно розпочалося о 9 годині вечора і тривало до 12 години ночі під головуванням Михайла Грушевського за участі великої кількості депутатів і публіки. На ньому розглядалась ціла низка так званих дрібних законопроєктів, серед яких був і про чорноморський військовий та торговельний флот, де, як уже зазначалося, ішлося про прапори флоту. Однак про дискусію і зміни до цього проєкту газета не повідомляла, хоча детально виклала хід суперечок довкола звіту мирної делегації на переговорах у Бресті. Звідси логічний висновок: якщо й був ухвалений Малою радою у цей день законопроєкт про флот, то він, очевидно, не містив жодних змін.

Водночас деякі історики – апологети синьо-жовтого прапора – посилаються на нібито затверджений Центральною Радою 14 січня 1918 року тимчасовий закон про флот УНР, який нарешті врегулював порядок кольорів на прапорі: блакитно-жовтий. Але, як свідчить хроніка подій, 14 січня 1918 року засідань не було. На цей день припала перерва між восьмою і дев’ятою сесіями Центральної Ради та Малої ради.

Очевидно, зважаючи на цей факт, упорядники двотомника “Українська Центральна Рада. Документи і матеріали”, який побачив світ у київському видавництві “Наукова думка” у 1997 році, не опублікували “Вимітки з протоколу засідання Центральної Ради”, де сказано, що Центральна Рада 14 січня 1918 року ухвалила тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки, другий і третій пункт якого вже наголошували на новому порядку кольорів прапора: зверху – блакитний, знизу – жовтий. Низка дослідників на підставі порівняльного аналізу документів, часу ухвалення їх та підписів під ними вважають, що ухвала Центральної Ради від 14 січня 1918 року підроблена.

Учасник визвольних подій 1917-1921 років, український геральдист і вексилолог Микола Битинський у своєму нарисі “Українські військові прапори і корогви” зазначає, що тоді “кожен уживав державний герб, а особливо прапор, де хотів і як хотів. А це викликало хаос. <…> Означування порядку національних барв у прапорі брав на себе і вирішував або сам командир частини з власного погляду і розуміння, або вирішував це питання джура чи якийсь підстаршина, якому доручалося спорудити або вивісити прапор”.

Ясності щодо порядку кольорів на національному прапорі не внесла й Верховна Рада України, яка стикалася з цим питанням. Наприклад, на позачерговому засіданні сесії 24 серпня 1991 року було складено протокол №2 про внесення національного українського жовто-синього прапора до зали засідань Верховної Ради. У ньому, зокрема, сказано, що народний депутата України Роман Лубківський запропонував внести національний український жовто-синій прапор і встановити його в приміщенні та на куполі Верховної Ради. Але насправді було внесено й піднято над приміщенням Верховної Ради не жовто-синій, а синьо-жовтий прапор.

В українському парламенті ви не знайдете ні автора проєкту Постанови “Про Державний прапор України”, яка ухвалена 28 січня 1992 року, ані інформації про попередній розгляд її в Комітетах, ані пояснень, чому саме синьо-жовтий колір обрано для Державного прапора.

Усе це спонукало патріотично налаштовану громадськість України утворити рух за повернення історичного національного прапора. Ініціаторів та активістів цього руху низка відомих істориків охрестила перевертачами прапора та провокаторами. Однак низка фактів доводить, що не все так очевидно. Правда про український прапор – це важливо.

Фото: Владислав Недашківський /Український інтерес

Куди подівся блакитний колір?

Під якими прапорами воювала УПА?

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]